Павло Суровий Песни над писнями Украинською

(название искажено,на жаль).

 Песні над піснями

 Пісня 1

 Ах, якби Ти мене торкнувсь —
Цілунком уст Своїх п’янких,
Бо ласка ТвОя — ніжніша вин,
Що спраглу душу зцілюють в мить.

Масла Твої — мов миро й ладан,
Мов подих гір, мов свіжий мирт.
Ім’я Твоє — як шепіт вітру,
Що ніжно кличе серед зір.

Веди мене — і ми потрапим,
У царські покої любові Твоєї.
Там прохолода — там тінь і спокій,
Там серце горить, не знаючи спеки.

Я пам’ятаю пестощів солод,
Що п’янить сильніш за вина,
Бо Ти один — мій світ і доля,
Твої очі — і стан гнучкий Твій.

Люблю Тебе — і це справедливо,
О, милий мій, що маєш ім’я царя!
І заздрять діви Єрусалима,
Що лиш мені належиш Ти.

Не зважай, що я смуглява —
Бо гарна я, мов шатри Кедару,
Мов шовк скиній, мов день літа —
Вогнем небес благословенна.

Брати мої, в гніві спалившись,
Поставили стерегти мене виноградник —
Та не зберегла я той сад,в ці дні.
Що був довірений мені.

Мій милий! Ти серед білого дня
Мій спокій викрав через огорожі.
Де пасеш Ти овець Своїх,
Мій співцю, в жаркий полудень?

Скажи мені, куди йти,
Щоб не бути "покритою" в печалі.
І Ти мовив: «О найкраща з дів,
Іди слідами отари — й знайдеш мене».

Я зодягну Тебе у шовки й оксамит,в намисто.
Як кобилицю в колісниці фараона.
Щоки Твої — мов пелюстки,
А шия — в перлах, мов лебідь чистий.

Поки цар сидить за столом кедровим,
Мій нард п’янить повітря довкола.
Мій милий — гілка мирри солодкої,
Що між грудей моїх спочиває.

Як кетяг киперу з гаю Ен-Гедді,
Ти — моя втіха до краю днів.
О, як прекрасна Ти, подруго юності моєї,
Очі Твої — голубині сни.

А Ти, мій коханий, милий, любий,
Лежиш на ложі весняної зелені.
Нам кедри — покрівля, що сягає неба,
І кипариси — стіни любові нашої.