М. Семенко Пьеро важничает. Стих первый

Михаил Семенко (1892-1937)

ПЬЕРО ВАЖНИЧАЕТ

І

Я не могу отказаться решительно
От волнующих влечений.
Кто смотрит пренебрежительно?
Свидетель позорных падений?

Кто поймёт жажду взмыть в небо дальше,
Катакомбную тяжесть души?
Не подавал я сигналов раньше,
Мой нрав оставался в тиши.

Ласка для сердца отрадна,
Но сколько вулканов вокруг!
Ах, мне очень, очень досадно,
Что в мире эфир охладел как-то вдруг.

Что было ясным — становится шатким и тёмным.
Покой же не признак толпы.
Не буду я кротким, предопределённым,
Не уклоняюсь я от борьбы.

Эй, подходите, чемпионы чтения,
Все, все короли, признанные гениями!
...Как пусто, пусто на земле этой...
Мне надоели напыщенные поэты.


*******************************************


Михайль Семенко

П’ЄРО ЗАДАЄТЬСЯ

І

Я не можу відсунути одважливо
Моїх бентежних жадань.
Хто, хто на мене гляне зневажливо,
Свідок ганебних упадань?
Хто, хто зрозуміє прагнення
І душі катакомбну журбу?
Я не давав завчаско попередження
І не виявляв злобу.
До пестощів серце звикло
І скільки виникло вулканичних гір!
Ах, мені дуже, дуже прикро,
Що усувається світовий ефір.
Що було ясним — стає несталим і чорним —
Не вдовольнить же спокій юрби.
Я не хочу буть лагідним і апріорним,
Не ухиляюся від борьби.
Гей, підходьте, чемпіони і королі,
Всі, всі, що визнані за геніїв!
...Як порожньо, порожньо на землі...
Мені набридли поети натхненні.

1917. Владивосток