Формування свидомости, думок людини...

            ФОРМУВАННЯ СВІДОМОСТІ, ДУМОК ЛЮДИНИ...

     Останній перепис населення в Україні зафіксувала цифру в 48,2 мільйона жителів (а на зараз статистика відмічає вже 28 - 30 мільйонів жителів). Зараз часто замислююся – як же складно, а може й неможливо, вирахувати відсоток населення нашої країни, який любить свою Україну та готовий віддати все, навіть своє життя за її розквіт та незалежність!.. В чому ж складність цього непростого питання?..

     Скільки політичних партій, рухів з’являються напередодні виборів (і зовсім неважливо яких)? Їх заклики на афішах завжди обіцяють прогрес, незалежність та процвітання і щасливе життя виборцям… От за цими партіями та рухами і йдуть виборці – рівноправні жителі України!.. Вибори промайнули – до влади стає нове керівництво, а от значного поліпшення економіки, кращого добробуту населення країни навряд відчує!.. От тому й заморочуєшся, замислюєшся, хто ж ти – сучасний, повнолітній та навчений життєвим досвідом виборець, від голосу якого залежить розквіт країни та й добробут і достаток кожного з нас?!..

     От тому так бажано дослідити становлення особистості, світогляду майбутнього виборця. Чудово розумію, що практично це нездійсненне бажання (кожна людина – це ВСЕСВІТ, який нам не дано пізнати). Але, для прикладу, можу згадати, як в моїй свідомості формувалося поняття про оточуючий мене світ, як воно змінювалося зі здобуттям життєвого досвіду та пізнавання всіх тих таємниць і секретних матеріалів, які влада вимушена була з часом обнародувати. Якщо кожний, але чесно – не для загального оглядання, а тільки для себе, згадає про що він думав в дитинстві, в юності та в зрілому віці, він одразу зможе представити себе, як мудрого, з великим досвідом сучасного виборця!..

     Народження дитини, нового жителя нашої маленької планети Земля – завжди пов’язане з біллю і не завжди з радістю материнства… Скільки щастя, надії на щасливе майбутнє своєї крихітки в серцях люблячих батьків! Але ж не завжди поява синочка або дочечки – радість і щастя для батька та матері… Тож такі радісні чи негативні емоції, пов’язані з народженням дитини, напевно ж закладаються в гени новонародженого і в подальшому можуть проявитися в його характері, способу життя і в формуванню його свідомості!..

     Але ж то тільки перші хвилини появи нового життя в цьому складному, а іноді доволі тяжкому для існування, нашому реальному світі… А далі – пізнавання оточуючого світу, навчання впродовж всього (у когось короткого, а у когось довгого) життєвого шляху. І це пізнавання, становлення свого світогляду, незалежно від твого бажання, майже завше залежить від виховуючих тебе в дитинстві батьків, вчителів, наставників. А ще не треба забувати про вплив на підростаючого підлітка оточуюче нас політичне життя країни, вплив державної влади з її каральними органами та агітацією засобів масової інформації, а в наш час – ще й телебачення. Отож, тепер ми й зможемо згадати, уважно вивчити, проаналізувати усі ті фактори, що формують з нас виборців.

     Скоріш усього, таке дослідження – аналіз становлення особи, виборця потрібно починати з дитячих, шкільних років. Вже тоді з нас, майбутніх виборців (народних мас), намагалися виховати слухняних, легко керованих існуючою на той момент владою, будівельників щасливого суспільства. Дуже яскраво, до найменших подробиць, згадую березень 1953-го року – смерть Сталіна. Справжній, не фальшивий плач вчителів, сльози  моєї мами, яка витримала “щасливі роки” в концтаборах, душерозривний рев сирен, гудки заводських труб, траур народу – бо вся правда ще надійно схована в архівах НКВС – КДБ. А нарід в цей час оплакував свого вождя – в суспільстві носився, переважав страх порушення всіх світлих надій…

     Та все ж час невпинно несеться вперед – підприємства продовжують продукувати свої вироби, потяги, пароплави, автотранспорт, виконуючи розпис, несуться по неосяжній країні. Життя наладжується. Підростаюче покоління потрібно далі виховувати – для заміни вождів, які покинули цей світ, а виховувати їх потрібно в дусі комунізму, тож уся дітвора в СРСР проходила через членство в лавах піонерів – юних послідовників ідей дідуся Леніна.

     Як не дивно, дуже згадується урочиста лінійка у дворі школи, на якій мені, на шиї, пов’язали червоний галстук. О-о-о, який я щасливий біг додому, а на шиї, на білій сорочці тріпотів червоний галстук. Коли до мого дому зосталося пару десятків метрів, раптом, перед собою побачив нашого сусіда – йому тоді було десь біля п’ятдесяти років (досі в пам’яті його прізвище – Таран). Він однією рукою схопив мене за плече, а другою – за галстука: “Ну шо, ти зараз піонер?” Від страху я закляк – побачив його очі, в них було стільки ненависті і все лице було перекошене від ненаграної, щирої злоби. Від побаченого в мене навіть почалися спазми у животі… “От підвісити б тебе  на цій червоній ганчірці, паскудник! Ну, та добре – живи…”, – відпустив мене і пішов у свій двір…

     Неквапно, повільно, як у трансі, з тремтячими колінками добрів до своєї хвіртки, сів на лаві у нашому дворі – почав обмірковувати, аналізувати все, що тільки-но трапилося зі мною… До сьогодні ці сусіди завше дружньо ставилися до нас, навіть іноді пригощали нас з братом льодяниками. Мама часто купувала у них молоко, м'ясо – вони тримали та вигодовували, на продаж, двох корів, кобилу та кілька свиней. Вже набагато пізніше я довідався, що “комуняки” на селі, з колгоспу, намагалися їх розкуркулити та відібрати у них кобилу та всю животину, але їм пощастило якимось чином втекти до міста і отак зберегти свою худобину. От ця ненависть і вихлюпнулася ненароком на мене!..

     Підкорюючись якомусь підспудному, інстинктивному почуттю, вирішив – нікому не розповідати про цю пригоду, зараз добре розумію, я тоді вчинив вірно!.. В подальшому, він завжди з повагою відносився до мене і часто вів зі мною доволі серйозні бесіди! Розповідаючи зараз про той непростий час, розумію – наскільки складно іноді формувалися долі людей!

     Впала царська корона, кривавим вихором промайнула громадянська війна, безчинствували і встановлювали свою, хоч і тимчасову та все ж владу, найрізноманітніші банди, а потім війна Вітчизняна, а люди – звичайне населення, просто хотіли вижити!.. І зрозумів це я трохи пізніше. Років через п’ять. Наші сусіди продали дім і нові хазяї повикидали з сараю старі речі, а собаки вночі розірвали їх старий викинутий матрац – зранку весь наш садок був всіяний царськими асигнаціями, керенками, карбованцями УНР, німецькими окупаційними марками і ніхто тоді не забрав все те добро, безціні раритети (побоялися НКВС) – все спалили на вогнищі.

     А час продовжував свій нестримний біг – згадую бурхливі шкільні збори, на яких окрім питань успішності, випуску стінгазети з карикатурами на двієчників та хуліганів, обговорювали необхідність вступу до комсомолу. На тих зборах інструктори від райкомів ВЛКСМ роз’яснювали нам, яким повинен бути будівник щасливого комуністичного майбутнього. І як же ми старалися – я добре пам'ятаю, як брав в бібліотеці “Капітал” К. Маркса, якісь праці Леніна і з цікавістю вивчав. Зізнаюся чесно – мені сподобалися ідеї рівності громадян та щасливого майбутнього країни робочих та селян. З задоволенням став комсомольцем щоб бути корисним для своєї країни.

     Та, як часто і відбувається в нашому життю – час і оточуюча нас дійсність почали швидко розставляти акценти і крапки в моєму щоденному житті та моїй свідомості. Щоденна боротьба з бідністю, зі злиденністю віддаляли щасливе майбутнє на абсолютно невизначений час – а так же хотілося  ситого, красивого, забезпеченого життя зараз, поки молодий та повен сил!.. Але самого тяжкого стусана  по моєму “правильному” комуністичному вихованню наніс батько-комуніст. Його постійні п’янки з наступними огидними скандалами, п'яними дебошами , з побиттям мами і мене не узгоджувалися з моральним обліком будівничого комунізму. Тому, в душі, пообіцяв собі – ніколи не стану комуністом (як потім виявилося – це було надто нерозважливо, надто по-дитячому).

     Так, зараз оглядаючись на прожиті роки і тверезо їх оцінюючи, визнаю, життя постійно вчить нас та коректує нашу поведінку і погляди на сьогоденну дійсність! Ще вчора ми були в чомусь впевнені, а сьогодні, пізнавши якісь нові таємниці та секрети, можемо змінити свої переконання на абсолютно протилежні. Та змінивши свої переконання в своїй свідомості, ще не факт, що ти зможеш змінити поведінку та стиль життя в тих умовах, в яких тобі доводиться бути в даний момент! І це абсолютно природно для людини! От так і я, вибравши в дитинстві свою мрію – підкорити небо та стати льотчиком, йшов до здійснення цієї мрії, не зупиняючись ні перед якими незгодами! Та, доля випробувала мене та мої переконання своїми жорсткими методами. Згубивши, з-за хвороби, п’ять років льотного життя, вирішив для себе – відновлюсь на льотній праці і буду будувати свою льотну кар’єру навіть наперекір своїм переконанням, бо в Аерофлоті існувало негласне правило – командиром екіпажу (особливо на важкій техніці) може бути тільки комуніст. Тому, відновившись на льотній праці, подав заяву і був прийнятий в члени КПРС, чесно працював, став першокласним командиром!

     Та черв сумніву і почуття справедливості не давало покою моїй совісті… Час од часу викривалися та сповіщалися все нові жорстокі, страшні блюзнірські злочини колишніх вождів комунізму, а ще й війна, яку вів СРСР в Афганістані – підштовхнули мене написати заяву про незгоду з лінією партії та своєму виході з рядів КПРС. От так змінювалася моя внутрішня самосвідомість. Чомусь думаю, що отак і кожний, якщо чесно прослідить вплив оточуючого світу та ЗМІ на нашу свідомість – зрозуміє, як формується сучасний виборець і кого він допустить до влади!..

     От уважно прочитав ці, написані мною роздуми і зрозумів – це характеристика виборця, який має великий досвід в нашому непростому, складному, іноді на грані виживання житті. Але потрібно таки пам’ятати, що в масі виборців мається великий відсоток молоді, яка ще не має досвіду перебування в дорослому житті і не володіє знаннями в брудній грі, назва якої – ПОЛІТИКА!..

     І якщо відкинути всі гасла та політичні напучення, а підійти до цього питання тільки з думкою про життя кожної живої істоти на нашій,  такій чудовій ЗЕМЛІ, незалежно від раси, нації та кольору шкіри – всі мої розмірковування можна скоротити до кількох слів: “КОЖНА ЖИВА ІСТОТА НА НАШІЙ ЗЕМЛІ ХОЧЕ ЖИТИ ЩАСЛИВО, НЕ ЗАЗНАЮЧИ ГОЛОДУ ТА БОЛЮ!!!”

Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ Ю. Й.  – 2019-й рік 
Перекладено на українську мову – 2025-го року