М. Семенко Я жертва мира, жертва угасания...

Михаил Семенко (1892-1937)

Я – жертва мира, жертва угасания...


Я – жертва мира, жертва угасания.
Я – раненый, притихший дикий зверь.
Иль прилетел из космоса с заданием –
На всё вокруг презрительно смотреть.

Мой дух в новаторстве, в писаниях футурных,
В моей кровИ старинных много нот.
А сам я в ласке облаков пурпурных,
Везде я — от земли и до высот.

Я спрятал все рефлексы, все волнения,
Мечты и строчки роем в голове.
Я пережил конфликты и все трения,
Наряд очень странный сегодня на мне…

Когда выйдут все звери и люди на просеку дальнюю,
Когда предки, враги – все сойдутся в мерцании дня,
Я рубаху порву, оголю свою грудь окровавленную,
Покажу сколько сил, сколь недюжинных сил у меня!

И увидят тогда мою мощь, эту мощь небывалую,
И попросят дать кровь для искусства, для праведных дел, –
Свою силу отдам, поддержу я волну приснопамятную.
Я же вечен, я молод, я смел!

Завершится борьба, и останутся волны,
Их века не погасят, они маяки.
Припаду я к ногам твоим: – Милая, молви,
Дай вкусить мне кусочек столь белой руки!


***********************************************


Михайль Семенко


Я — жертва погасаючого світу…


Я — жертва погасаючого світу.
Я — поранений звір.
Можливо, що прибув на аероліті
І кинув довкола зневажливий зір.

Дух мій
в захопленні можливостей футурних,
І в крові — безліч архаїчних атавіз.
Я — в пестінні хмарок пурпурних,
Я — скрізь.

Я ховаю в собі всі горіння й інстинкти,
Я — синтеза поетів і мрій.
Я пережив усі конфлікти,
І дивний на мені стрій.

І коли встануть всі звірі й люди,
І коли кинуться всі предки й вороги,-
Я розстебну свою закривавлені груди
І покажу, скільки в мене снаги!

І побачать міць синтетичну й могутню,
І попрохають крові на плями й сліди,-
Я віддам всю свою силу
за хвилю незабутню —
Я — вічний, сміливий і молодий!

І так скінчиться боротьба стосила,
І ледве потушать мої хвилі віки.
І я припаду до ніг женщини
і скажу їй: — Мила,
Дай мені відкусити шматочок
твоєї заголеної руки!