Пролог. Подорож Андр! я Первозванного укр

Пролог. Подорож Андрія Первозванного
 
 Кажуть, було це тоді, коли світ лише починав відкривати для себе нові шляхи, а вода Дніпра ще несла в собі пам’ять безіменних часів.
Ішов апостол Андрій, брат Петра, дорогою з півдня, з берегів Понту Евксінського (Чорного моря). Він ішов не сам - з ним ішла віра, що світилася в серці, і слово, що мало прорости між диких трав і прадавніх курганів.
Піднявшись на київські гори, Андрій зупинився.
Стояв довго, вдивляючись у течію великої ріки, що розтинала землю, мов срібна дорога. Вітер з півночі шепотів щось давнє, а птахи кружляли над пагорбами, немов чули майбутнє.
І тоді апостол промовив:
“На цих горах засяє благодать Божа. І буде місто велике, і воздвигне тут Господь багато церков”.
Він  благословив землю і пішов далі - туди, де ще не знали ані письма, ані літопису.
Але його слова залишилися в повітрі.
Вони, мов зерна, упали в землю, і через століття з них проросла Русь - Київська, золотоверха, горда, мудра.
Коли ж Нестор писав свою літопис, він згадав цю подорож.
І від того моменту віра та історія з’єдналися в одне ціле - так, що відтоді жоден український пагорб не мовчить, бо кожен з них пам’ятає кроки Андрія Первозванного.