11. Походи княз! в на В! зант! ю

Походи князів на Візантію та укладення мирних договорів

Відносини Київської Русі з Візантією були сплетінням війни і дипломатії, сили та взаємоповаги. Руські князі прагнули не лише здобичі чи слави, а й визнання рівності зі світовою імперією, що уособлювала розвинену культуру, релігію і державність.
Військові походи на Константинополь стали важливими етапами цього діалогу — через меч до договору, через битву до дипломатії.

Похід Олега (907 р.) — перше визнання Русі
    • За “Повістю временних літ”, князь Олег повів на Царгород величезне військо — дві тисячі кораблів, що вразило візантійців.
    • Літопис описує, як руси підняли свої човни на колеса і рушили просто до міських мурів — символічний образ сили і винахідливості.
    • Візантійці, не бажаючи кровопролиття, уклали мирний і торговельний договір, який став першим міжнародним актом Русі, закріпивши право київських купців торгувати у Константинополі без податків.
    • Саме після цього Олег отримав у народній пам’яті титул “віщого” — того, хто не лише воює, а й передбачає політичний результат.

Похід Ігоря (941 і 944 рр.) — випробування сил
    • Після смерті Олега, князь Ігор прагнув підтвердити позиції Русі.
    • Похід 941 р. закінчився невдачею — візантійці застосували “грецький вогонь”, який спалив більшість руських кораблів.
    • Однак уже 944 року Ігор вирушив знову, цього разу — з більш організованим військом і дипломатичною обачністю.
    • Новий договір з Візантією став більш детальним, визначав правила торгівлі, перебування послів і навіть захист руських купців у Константинополі.
    • Це засвідчило, що Русь не відмовилася від контактів навіть після поразки — навпаки, вчилася дипломатії через досвід.

Княгиня Ольга — дипломатія без меча
    • Після загибелі Ігоря владу взяла княгиня Ольга (945–964).
    • Вона обрала дипломатичний шлях, відвідавши Константинополь близько 957 року.
    • У Візантії її прийняв імператор Костянтин VII Багрянородний, і ця зустріч стала першим офіційним дипломатичним візитом правительки Русі до імперії.
    • Існують припущення, що саме тоді Ольга прийняла хрещення, що мало величезне символічне значення: Русь починала входити в орбіту християнського світу.

Похід Святослава (968–971 рр.) — війна за Балкани
    • Князь Святослав, син Ігоря й Ольги, вів активну військову політику, спрямовану на Балкани.
    • Спочатку він виступив союзником Візантії проти Болгарії, але згодом став її противником.
    • Після кількох блискучих кампаній і облоги Доростола (971 р.) Святослав був змушений укласти мир із Візантією, визнавши її вплив у регіоні.
    • Його походи показали, що Русь — не лише торгова держава, а й військова сила, здатна змагатися з імперією.

Результати та значення договорів
    • Походи і мирні угоди з Візантією перетворили Русь на визнаного геополітичного гравця.
    • Договори стали підґрунтям права, дипломатії, торгівлі, закріпивши міжнародний статус Києва.
    • У політичному сенсі — Русь навчилася поєднувати силу меча з мудрістю слова, а в культурному — відкрила двері до візантійської духовності.

Висновок
Походи руських князів на Візантію були шляхом становлення державності.
Від Олега до Святослава Русь пройшла шлях від військової спільноти до цивілізованої сили, що діяла за правилами міжнародної політики.
Ці події стали передмовою до Хрещення Русі, коли сила зброї поступилася силі віри, а Київ увійшов до кола великих держав середньовічного світу.
Київська держава як частина європейського середньовіччя
Київська Русь, яка постала у ІХ–Х ст., не була ізольованою чи відсталою територією — вона органічно входила до системи європейського середньовічного світу, беручи участь у його політичних, економічних і культурних процесах.


;;


Політичний вимір

Київська Русь мала усі риси ранньофеодальної держави, подібні до Франкського королівства, Англії чи Священної Римської імперії:
    • централізована влада князя, який спирався на дружину;
    • система васалітету та данини, що нагадувала феодальні відносини Заходу;
    • літописання і християнська ідеологія, яка узаконювала владу монарха як “помазаника Божого”.
Після хрещення Русі (988 р.) Київ став повноправним членом християнської Європи, отримавши місце у міжнародній системі князівських династичних зв’язків. Дочки і сини князівської родини одружувалися з представниками найвпливовіших європейських династій — французької, норвезької, польської, угорської.
Анна Ярославна, дочка Ярослава Мудрого, стала королевою Франції, а її підпис стоїть поруч із підписами французької знаті в державних документах XI ст.
;; Економічні зв’язки
Русь брала участь у міжнародній торгівлі, обмінюючи хутра, віск, мед, рабів і металеві вироби на вино, шовк, зброю та коштовності. Головні торгові шляхи — “із варяг у греки”, “соляний шлях”, “волзький шлях” — поєднували Київ із Балтією, Скандинавією, Візантією та Середземномор’ям.

Археологічні знахідки (візантійські монети, арабські дирхеми, фрагменти грецьких амфор, скандинавська зброя) підтверджують, що Київ був одним із великих торгових центрів середньовічної Європи, порівнянним із Гамбургом, Прагою чи Константинополем.
; Культура і релігія
Християнство принесло Русі писемність, школу, книжну традицію, архітектуру візантійського типу та іконопис. У Києві та Новгороді виникають центри освіти, переписування книг, літописання. “Руська Правда” — збірник законів Ярослава Мудрого — стоїть в одному ряду з європейськими правовими кодексами того часу (як, наприклад, “Салічна правда” франків).
Київська держава виступала посередником між Сходом і Заходом, поєднуючи елементи візантійської культури з норманськими і слов’янськими традиціями.
; Значення у середньовічній Європі
    • Русь підтримувала дипломатичні відносини з Візантією, Німецькою імперією, Польщею, Чехією, Скандинавією.
    • Київ був одним із найбільших міст Європи XI ст. — за масштабом і населенням він перевищував більшість столиць Західної Європи.
    • У літописах і хроніках Київ називали “матір’ю городів руських”, а західні автори — “regnum Ruthenorum”, тобто “королівством русів”.
Отже, Київська Русь була невід’ємною частиною європейського середньовічного світу, а не його околицею. Вона стала одним із центрів поширення християнської цивілізації, права, писемності й державності на сході Європи.