12. Княжа влада в! д Олега до Ярослава

Аскольд і Дір
Імена Аскольда і Діра належать до найдавнішого періоду становлення Київської держави.
Про них уперше згадує «Повість минулих літ», складена монахом Нестором у ХІ столітті. Згідно з літописом, обидва були дружинниками варязького князя Рюрика, який залишив їх у Новгороді. Але, прагнучи власної слави, вони вирушили вниз по Дніпру, дійшли до Києва і оволоділи містом, що тоді належало полянам.
Так Київ уперше став центром влади, а не просто племінним поселенням.
Аскольд і Дір правили, укріплювали місто, розвивали торгівлю і підтримували зв’язки з Візантією. Саме вони здійснили перший зафіксований у літописах похід русів на Константинополь (860 р.), який сколихнув тодішній світ. Візантійські джерела (зокрема, «Житіє патріарха Фотія») згадують, що напад був раптовим і дуже потужним. Після цього, за переказами, відбулося хрещення частини руських воїнів — можливо, самого Аскольда.
За часів їхнього правління Київ набуває рис політичного центру, який пізніше стане серцем Русі.
Їхня смерть, імовірно, настала близько 882 року, коли князь Олег із дружиною прийшов із півночі, проголосивши:
«Се буде мати городам руським».
Згідно з літописом, Олег хитрістю вбив Аскольда й Діра, а на київському престолі поставив малолітнього Ігоря — сина Рюрика.
Після загибелі Аскольда кияни поховали його «на горі, що нині зветься Угорською» (тепер — Аскольдова могила), де згодом постала церква Святого Миколая.
Місце його поховання стало одним із сакральних символів Києва — знаком спадкоємності влади і віри.

; Значення постатей Аскольда і Діра:
    • започаткували князівську владу в Києві;
    • заклали основи централізованої держави;
    • здійснили перший похід Русі на Константинополь;
    • започаткували контакти з Візантією та християнством;
    • увійшли до національної пам’яті як перші київські князі.

Княжа влада: від Олега до Ярослава
Період від правління князя Олега до часів Ярослава Мудрого — це час становлення, зміцнення й розквіту Київської держави. Саме в цей час формуються основи державної влади, військової організації, дипломатії та законодавства, що зробили Русь потужною середньовічною державою.

;; Олег Віщий (882–912): засновник Київської держави
Після смерті князя Рюрика владу в Новгороді взяв Олег, який 882 року здійснив свій легендарний похід на південь. Він підступом узяв Київ, убив місцевих князів Аскольда й Діра і проголосив:
“Хай буде Київ матір’ю городів руських!”
Олег об’єднав північні та південні землі східних слов’ян, створивши єдину державу — Русь.
    • Налагодив контроль над торговим шляхом “із варяг у греки”, що стало економічною основою його влади.
    • 907 року здійснив успішний похід на Константинополь, змусивши Візантію укласти вигідний для Русі договір.
    • Його політика заклала фундамент централізованої княжої влади, підпорядкувавши місцевих вождів київському престолу.
За літописом, Олег загинув “від свого коня” — це символічна легенда, що підкреслює мотив фатальної долі “віщого” князя, якого шанували за мудрість і передбачливість.

;; Ігор Рюрикович (912–945): випробування владою
Син або родич Рюрика, Ігор продовжив політику об’єднання та зміцнення держави.
    • Він підтримував активні торгові зв’язки з Візантією, здійснив два походи (941 і 944 рр.), після яких укладено нову угоду.
    • Ігор прагнув централізувати збір данини (“полюддя”), але надмірна жадібність викликала повстання деревлян.
У 945 році князя вбили під час збору данини — подія, що засвідчила: влада без справедливості не може бути міцною.

; Княгиня Ольга (945–964): мудра реформаторка
Після загибелі Ігоря владу взяла його вдова, княгиня Ольга, яка стала однією з перших жінок-правительок у Європі.
    • Вона жорстоко покарала деревлян за вбивство чоловіка, але водночас провела реформи оподаткування — упорядкувала “погости” (місця збору данини) й “уроки” (норми податків).
    • Здійснила дипломатичну місію до Візантії, де прийняла християнство — задовго до офіційного хрещення Русі.
    • Її правління стало перехідним етапом від воєнної диктатури до організованої державної системи.
Візантійці називали її “наймудрішою серед людей”, а православна церква згодом канонізувала її як святу рівноапостольну Ольгу.

;; Святослав Ігорович (964–972): воїн і завойовник
Її син Святослав був князем-воїном, символом хоробрості й незалежності.
    • Він провів великі походи проти Хазарського каганату, Волзької Булгарії, Болгарії та Візантії.
    • Його слова літопис передає як девіз:
      “Іду на ви!”
    • Святослав прагнув перенести столицю в Переяславець на Дунаї, щоб бути ближче до торгових і стратегічних шляхів.
Однак у 972 році він загинув у засідці печенігів, а його голова стала символом перемоги кочовиків — трагічний кінець великого полководця.

;; Володимир Великий (980–1015): хреститель Русі
Після тривалої боротьби за владу між синами Святослава на київський престол зійшов Володимир.
    • Він зміцнив державну владу, приборкав удільних князів, упорядкував кордони.
    • Запровадив реформи у війську та управлінні, заснував нові міста.
    • Найголовніше — охрестив Русь у 988 році, обравши християнство візантійського обряду.
Християнство стало не лише релігійним, а й цивілізаційним вибором, який ввів Русь у європейський культурний простір.
Володимира назвали “Рівноапостольним”, а в народній пам’яті він залишився як “Красне Сонечко”.

; Ярослав Мудрий (1019–1054): апогей Київської Русі
За Ярослава Київська держава досягла вершини свого розвитку.
    • Він укріпив центральну владу, завершив боротьбу з печенігами, звів Золоті ворота та Софійський собор — символи могутності Русі.
    • Заснував першу бібліотеку при Софійському соборі, підтримував розвиток шкіл та літописання.
    • Систематизував закони у збірнику “Руська Правда”, що стала першим правовим кодексом східних слов’ян.
    • Його дочки і сини були пов’язані шлюбами з династіями Франції, Норвегії, Угорщини, Польщі.
Європейці називали його “тестем Європи”, а сучасники — “Мудрим”, за справедливість і далекоглядність.

;; Підсумок
Від Олега до Ярослава Русь пройшла шлях від союзу племен до розвиненої держави з законами, дипломатією, військом і культурою.
Княжа влада стала опорою державності, а її спадщина — основою для подальшого розвитку української культури й традиції державотворення.
“Руська правда” — перший кодекс права
Серед усіх досягнень Київської держави особливе місце займає “Руська правда” — найдавніший збережений збірник законів східних слов’ян. Вона не лише регулювала життя Русі, а й стала символом переходу від звичаєвого до писаного права, показником високого рівня суспільної організації та правосвідомості.

; Походження та укладачі
Основою збірника вважається “Правда Ярослава” — перша редакція законів, створена за правління Ярослава Мудрого (близько 1016 року). Вона складалася переважно з норм, що регулювали відносини між людьми у мирному та побутовому житті — без політичних чи релігійних мотивів.
Пізніше, за його синів, зокрема Ізяслава, Святослава і Всеволода, кодекс був доповнений і розширений — так з’явилася “Правда Ярославичів”. Остаточна, розгорнута редакція, відома як “Пространна Руська правда”, сформувалася вже у XII столітті.
Таким чином, цей документ — живий результат розвитку права протягом кількох поколінь, відображення суспільного досвіду цілої епохи.

;; Зміст і структура
“Руська правда” не була кодексом у сучасному розумінні, а радше збірником статей, що фіксували норми звичаєвого права.
Її можна умовно поділити на кілька тематичних блоків:
    1. Кримінальне право — визначало покарання за вбивство, крадіжку, нанесення тілесних ушкоджень.
        ; Головним видом покарання була грошова компенсація (віра), а не смертна кара.
        ; Наприклад: “Якщо хто уб’є людину — платити 40 гривень віри”.
        ; Це показує, що право орієнтувалося на примирення й відшкодування, а не на помсту.
    2. Майнові відносини — регулювалися норми про спадок, борги, купівлю-продаж, оренду.
        ; Описано правила торгівлі, відповідальність за пошкодження чужого майна, навіть поняття застави (залог).
    3. Соціальні верстви — у тексті згадуються вільні люди (люди), смерди, холопи, княжі мужі.
        ; Кожна верства мала свій правовий статус і різну міру відповідальності.
        ; Наприклад, за вбивство боярина передбачалася вища “віра”, ніж за смерда.
    4. Судова процедура — встановлювала порядок розгляду справ, роль свідків, клятв і присяг.
        ; Якщо доказів бракувало, могла застосовуватися “ордаля” — випробування вогнем або водою.
        ; Судова влада поступово переходила від громади до князя та його посадників.

; Право без катів і тюрем
Однією з особливостей “Руської правди” було гуманістичне спрямування.
    • Вона не знала смертної кари чи калічних покарань, які тоді були поширені в Європі.
    • Переважали компенсаційні форми — штрафи, виплати, примирення.
    • Навіть за тяжкі злочини винного можна було “викупити”, тобто врятувати життя, заплативши відповідну суму.
Цей підхід свідчить про глибоку традицію громади та повагу до людського життя, що відрізняло Русь від більшості західних і східних держав того часу.

;; Значення “Руської правди”
    1. Це перший системний збірник законів на теренах Східної Європи.
    2. Він узаконив перехід від звичаю до писаного права, що стало фундаментом державності.