9.! стор! я Ки! ва. Початок

Легенди про братів Кия, Щека і Хорива

Історія Києва тісно переплітається з легендами, які надають місту міфічного походження і підкреслюють його значення як духовного та політичного центру. Найвідомішою є розповідь про трьох братів — Кия, Щека і Хорива — та їхню сестру Либідь, які, за переказами, заснували перші поселення на пагорбах над Дніпром.
Брати-засновники
    • Кий — старший брат, мудрий і сильний, вважається головним засновником Києва. Саме його ім’я дало місту назву.
    • Щек — середній брат, якому приписують заснування поселення на Щекових горах.
    • Хорив — молодший брат, який оселився на Хоривому пагорбі.
    • Либідь — сестра, що доповнювала родинну гармонію, символізуючи зв’язок родини з природою та духовну основу громади.
Легенди та символіка
Легенда підкреслює кілька важливих аспектів:
    • Мудрість і сила Кия як прообраз лідера та захисника народу.
    • Спільна праця братів і сестри як символ єдності громади.
    • Розташування поселень на пагорбах над Дніпром як стратегічний і символічний вибір — вода, височини і природа разом утворюють захист і життєві ресурси.
Поєднання міфу і історії
Хоча сучасні історики вважають легенду міфом, вона:
    • Відображає етапи заснування поселення у лісостеповій зоні, де люди вибирали вигідні для життя місця.
    • Показує важливість сімейних і родових зв’язків у ранніх слов’янських громадах.
    • Символічно пояснює назви пагорбів і рельєфу міста, які дійшли до нас і віддзеркалюють географічну та культурну основу Києва.
Легенда про Кия, Щека і Хорива — це перший крок у створенні історичної пам’яті Києва, яка пізніше буде зафіксована у літописах. Вона поєднує історичну правду та міф, дозволяючи нам уявити, як давні мешканці уявляли походження свого міста і значення його для майбутніх поколінь.
Археологічні знахідки раннього Києва
Легенди про Кия, Щека, Хорива та Либідь надають Києву міфічного походження, але археологія дозволяє побачити реальні сліди життя на цих пагорбах ще задовго до літописної згадки про місто.

Перші поселення

Археологічні розкопки на Київських горах (Щекавіця, Кийова гора, Хоревиця) показують, що люди жили тут уже у V–VI століттях:
    • Виявлено залишки землянок та наземних житлових будівель, обладнаних глиняними печами.
    • Поселення мали захисні рови та підвищені майданчики, що дозволяло контролювати околиці і річку Дніпро.
Матеріальні свідчення культури
    • Кераміка: глиняний посуд з простим і рельєфним орнаментом, характерний для племен пізньої Київської культури.
    • Зброя та інструменти: залізні наконечники списів і стріл, ножі, серпи, пряслиця для ткацтва.
    • Прикраси та символи: бронзові та золоті браслети, намиста, фігурки тварин — свідчення соціального статусу та релігійних вірувань.
Поховання та обряди
    • Виявлено курганні поховання та ритуальні ями, що відображають вірування в потойбічне життя та шанування предків.
    • Часто поховання супроводжувалося речами, необхідними для життя після смерті: зброя, посуд, прикраси.
    • Це підтверджує легенду Геродота та літописців про обрядовість і повагу до померлих.
Зв’язок із легендою
    • Географія пагорбів Києва, де знайдено поселення, співпадає з місцями, названими в легенді: Кийова гора, Щекавіця, Хоревиця.
    • Знайдені матеріальні пам’ятки підтверджують наявність укріплених і організованих поселень, що могли стати ядром майбутнього міста.
    • Вони свідчать, що легенда не вигадана «з нічого»: насправді тут жили люди, що мали власну організацію, ремесла, релігійні практики — тобто історичне зерно, з якого виріс Київ.
Висновок
Археологія раннього Києва показує, що міф і реальність часто переплітаються. Легенда про братів-засновників і матеріальні знахідки доповнюють одна одну:
    • Легенда передає культурний і духовний сенс походження міста.
    • Археологія підтверджує, що на цих пагорбах існувало реальне поселення зі своєю організацією та традиціями.
Таким чином, ми бачимо, що Київ народжувався не лише в уяві літописців, а й насправді — як центр культури, ремесел і духовності, що згодом стане столицею могутньої держави.
Від легенди до літопису: Київ у «Повісті временних літ»
Легенди про братів Кия, Щека і Хорива та їхню сестру Либідь передавалися усно з покоління в покоління, доповнювалися місцевими переказами про подвиги, будівництво поселень і боротьбу з ворогами. Ці розповіді були основою колективної пам’яті, яка формувала уявлення людей про походження свого міста та рідної землі.

Трансформація усної традиції
    • Усні перекази структурувалися в образи, що легко запам’ятовувалися: герої-брати, річки, пагорби, символи сили і мудрості.
    • З часом, коли виникла потреба зберегти історію письмово, легенди були записані літописцями, серед яких особливе місце займає Нестор Літописець.
    • Літопис стає містком між міфом і реальною історією, фіксуючи імена, події, місця, що раніше існували лише у розповідях.

Київ у «Повісті временних літ»
    • «Повість временних літ» описує заснування Києва братами Кием, Щеком і Хоривом, що віддзеркалює усну традицію.
    • Літописець подає легенду як історичну основу міста, одночасно підкреслюючи його роль як політичного, економічного та духовного центру.
    • Міфи, які раніше були символічними, у літописі отримують конкретні географічні та хронологічні рамки, що дозволяє сучасним історикам зіставити їх із археологічними знахідками.
Значення письмової пам’яті
    • Усна традиція, перенесена на письмовий носій, зберегла культурну ідентичність і спільну пам’ять народу.
    • Літопис надав Києву статус історичного центру, показавши його зв’язок із предками та сусідніми племенами.
    • Завдяки письмовому фіксуванню легенд, ми маємо змогу відтворити картину життя, звичаїв і вірувань слов’янських племен, які заснували місто.
Висновок
Перехід від легенди до літопису демонструє, як усна традиція набуває форми письмової історії, зберігає пам’ять про предків і засновників міста та закладає основу для подальшого формування культурної та політичної самосвідомості Києва.
Літопис не лише фіксує події, а й об’єднує міф, історію та символіку, створюючи образ Києва як серця майбутньої держави.

Перші поселення на київських пагорбах

Пагорби над Дніпром — Кийова гора, Щекавіця, Хоревиця та Лисогір — здавна слугували зручними місцями для поселень завдяки вигідному розташуванню та природним ресурсам. Археологія підтверджує, що люди жили тут ще у V–VI століттях, задовго до того, як легенда про братів-засновників була записана в літописах.
Географічні переваги
    • Височини забезпечували огляд території та оборону від ворогів.
    • Річка Дніпро давала воду, рибу, транспортний шлях для торгівлі й контактів із сусідами.
    • Ліси поруч забезпечували деревину для будівництва та палива, ягоди, гриби і дичину для харчування.
Структура поселень
    • Житла складалися з напівземлянок та наземних будинків, обладнаних глиняними печами.
    • Внутрішній простір містив господарські двори, майстерні та місця для худоби.
    • Деякі пагорби мали укріплення: рови та валові насипи, що свідчить про потребу захисту та організовану громаду.
Матеріальні свідчення
Археологи виявили:
    • Кераміку з простим і рельєфним орнаментом, характерну для пізньої Київської культури.
    • Знаряддя праці та зброю — серпи, ножі, залізні наконечники списів і стріл.
    • Прикраси та символи — браслети, намиста, бронзові фігурки тварин, що свідчать про соціальний статус і релігійні вірування.
Соціальна організація
Перші поселення на пагорбах були невеликими громадами, які об’єднувалися для оборони та спільної праці.
    • Родини об’єднувалися у більші спільноти, формуючи зачатки племінної організації.
    • Обряди, святкування та поховання підтримували зв’язок між поколіннями та соціальну згуртованість.
Висновок
Перші поселення на київських пагорбах — це реальні історичні осередки, на яких базується легенда про братів Кия, Щека і Хорива.
Вони демонструють, що Київ народжувався не лише в уяві літописців, а й насправді: як організоване, укріплене поселення з господарством, ремеслами та релігійними практиками, готове стати ядром великого міста і майбутньої держави.
Взаємодія ранніх поселень із скіфами та іншими сусідами
Ранній Київ виникав у період активних контактів із навколишніми народами, зокрема зі скіфами, антами, венедами та іншими племенами Північного Причорномор’я. Ці взаємодії мали вирішальний вплив на розвиток поселень та культурний ландшафт майбутньої столиці.
Контакти зі скіфами
    • Скіфи, що населяли степи півдня, були відомі як кочові воїни та торгівці.
    • Вони підтримували зв’язки з поселеннями на київських пагорбах через торгівлю хутром, залізом, сіллю та ремісничими виробами.
    • Археологічні знахідки — наконечники стріл, кераміка та прикраси — свідчать про обмін технологіями та культурними впливами.
    • Ці контакти стимулювали розвиток ремесел, оборонної організації та військової стратегії у ранніх громадах Києва.
Взаємодія з іншими племенами
    • Анти та венеди: сусіди слов’янських племен на півночі та заході. Взаємодія проявлялася у торгових зв’язках, спільних оборонних діях та обміні культурними традиціями.
    • Племена лісостепової та лісової зони з’єднували Київ із внутрішніми територіями Східної Європи, сприяючи розповсюдженню слов’янської культури та мовних традицій.
    • Часто відбувався союз або протистояння — зокрема, об’єднання громад для захисту від степових нападів чи підтримка в конфліктах між сусідами.
Роль контактів у формуванні Києва
    • Взаємодія з кочовиками та іншими народами стимулювала укріплення поселень, появу майстерень, розвиток торгівлі та ремесел.
    • Київські громади запозичували символіку, обряди та технології, що сприяло поступовому формуванню культурної ідентичності та соціальної структури майбутнього міста.
    • Ці зв’язки з навколишніми племенами заклали основу для політичної організації та дипломатичних навичок, які стануть необхідними у період княжої влади.
Висновок
Ранній Київ не був ізольованим поселенням, а частиною ширшого культурного та економічного простору Північного Причорномор’я.
Контакти зі скіфами, антами, венедами та іншими народами:
    • стимулювали розвиток економіки та ремесел,
    • формували соціальну та політичну структуру,
    • впливали на релігійні та культурні практики.
Ці взаємодії зробили Київ живою, динамічною спільнотою, яка змогла вирости в центр великої держави та стати серцем майбутньої Київської Русі.

Археологічні свідчення і торгові шляхи

Розвиток раннього Києва був тісно пов’язаний із торгівлею та контактами з навколишніми народами, що підтверджується археологічними знахідками. Поселення на київських пагорбах розташовувалися на стратегічному маршруті між Північчю та Причорномор’ям, що робило їх важливими центрами обміну.

Археологічні свідчення
    • Виявлено товарні залишки та предмети, що свідчать про торгівлю: античний посуд, монети, бронзові прикраси, кераміка з південних регіонів.
    • Знахідки римських та грецьких виробів підтверджують існування широких торгових зв’язків з Північним Причорномор’ям та Причорноморським узбережжям.
    • Інструменти та знаряддя праці свідчать про розвинуте ремесло, яке підтримувало торговельну діяльність і внутрішнє господарство.
Торгові шляхи
    • Дніпро був головною транспортною артерією, що з’єднувала Київ із Чорним морем і торговими пунктами Греції та Риму.
    • Внутрішні шляхи через ліси та річки забезпечували обмін з племенами лісостепової та лісової зон: анти, венеди, поляни та інші.
    • Торгівля включала хутро, зерно, сіль, метали та ремісничі вироби, що стимулювало економічний розвиток поселень.
Роль торгівлі у формуванні Києва
    • Торгові контакти сприяли збагаченню культури, технологій і соціальної організації.
    • Поселення на пагорбах ставали не лише житлом, а й економічними та ремісничими центрами, що забезпечували стратегічну важливість Києва в регіоні.
    • Обмін товарами та ідеями сприяв зростанню впливу Києва і формуванню його політичного значення ще до появи князівської влади.

Висновок

Археологічні знахідки та торгові шляхи показують, що ранній Київ був активним учасником регіональної економіки.
Поєднання вигідного географічного розташування, ремесел, торгівлі та контактів із сусідами забезпечило стійкий розвиток поселень, що згодом стали ядром великого міста і центром майбутньої держави — Київської Русі.