Пот м

У подорожах речі сприймаються по-іншому. Так, живучи повсякденним життям, ти постійно читаєш, слухаєш, замислюєшся, але… Але звичні декорації та інтенсивний ритм буття часом заважають сконцентруватись, під нашаруванням слів, нот та образів відчути те, заради чого ми занурюємось у мистецтво. Автобус просувався у тумані, я дивився у вікно на жалобні осінні дерева та слухав останній Depeche Mode. Про них вже сказали все, що може сказати людина, тому нема жодного сенсу додавати ще щось. Говорити у той момент я міг хіба що про музику, яка по дивовижній химерній траєкторії проштрикнула усе життя. Я думав про свої ритуали родом з юності – коли ти не заходиш до квартири, доки пісня у навушниках не дійде кінця, і чекаєш на порозі. Про необхідність слухати у форматі альбому і тільки у тому порядку, який заклали музиканти, і завжди до останньої композиції – і як це поясниш тому, хто ніколи не відчував подібне? А потім заграла «Speak To Me», де Дейв звертається чи то до жінки, чи до бога, де безвихідь змішується з надією. Я перестав думати, а коли все закінчилось, вимкнув плеєр, не дослухавши решту альбому. Відчувши потребу поставити крапку, я зробив це. Ми повернемось додому та до ритуалів, але це буде потім, потім, потім…