Сили мовчать

Ким уготовано, ким велено – не ясно. Я пробував вияснити через тип-Всесвіт: акумулював, говорив і висловлював свої просьби в його сторону; Всесвіт – Байдужий, а тому завжди дає і Він дав – але повів себе як хтива скотиняка, глумлива і зверхня істота: як було описано прикладу ради в моєму дописі «Нікополь б’є Гора».
Звісно – це не Гор, Гор – Співтворець, один із, а Я пробував сам Всесвіт, пробував як міг, як мені було доступно по уму  хотінню. Збочена істота.
Звісно – ніщо не однозначно, зате тепер Я знаю – що Всесвіт має «сторону», я знаю його сторону, рису характеру.
Годі. Поки що Всесвіт Мовчить, а те що він мені проявляє, дає, «каже» - хоча і одразу відбувається, але… скосопизжено, «***ово». Ні, Я пас! Мені не статеве важливе – а спів душевне, розуміння, спілкування, взаємозбагачення, людське, благо-чесне.

З ким далі розмови, до кого і далі Молитви, молитви-пробники?
Холодний космос, попри свою безжальність, хіхікає з мого анекдоту. Але Космос – це «Лід», це утримувач, не про нього розмови будуть, не з ним.
Моя людська суть хоче, звикла до якихось молитвенних рукоскладаннь, думок-звернень, вишніх «образів» - це нездорово. От я і стараюся нівелювати ці звички, благальний гул в голові, коли щоразу ні з ким, не вистачає сил і знання на біди і вселенську тугу.
Довкола достатньо всякого, але це ті самі образні «ідоло-поклонства», ті самі дороги.
Моя Сутність задала мені, собі все і холодно там чекає, захована за свідомим. Все вже вирішено в передбачено.
Якщо мені дано були Суми – вони в мене є.
Дано були Київські подорожі, все те, що я мав з 2013-2020 – воно в мене було, прийшло і настало, з усіма відкриттями, знаками, печалями заодно.
Я не знаю як воно буде – і тому ні разу не турбуюся за це.
Дано буде – І буде, і дасться, і все відкриється і получиться
Живемо і чекаємо, на момент.