Н. Рерих. картина Терем Ярославны

Н.Рерих. "Терем Ярославны"
Ця картина. Там наскільки все впізнавано, трохи "недавно ушедше".
Якби прокинувся одного ранку в такому місці і поняв: я в тих часах - напевно був би більш щасливий, спокійніший духом, аніж - якби прокинувся в НЕсвітлому майбутньому... або недавній дійсності серед 1900го чи 1965го

Ця картина дуже проста в своєму реалізмі. Робота майстрів і ніякої фантастики: зубила, сокири, стамески – тільки ручні інструменти та художнє мислення, з досвідом та чуйними руками. І роботи в такого майстра, в таких майстрів вистачало по всій Русі, Слов’янським землям. А це і добре: руки постійно в ділі, голова постійно працює, ти постійно в курсі подій певного Міста чи Села; і навіть якщо пограбують, закабалять – все одно можна вислужитися правому ремеслі і дітей научити і рідню.
От дивлюся на цю "Світлицю", на ці бруси і розумію: наскільки все дорого було це будувати, скільки в цих колодах вкладених багатств, влади, умінь; навіть в княжі часи – ліс був ду-у-уже дорогий. Да, всі ці тереми спалювалися в війнах, набігах, неурядицях – але ж будувалися в міру швидко!
Та, як і в наші часи – з найкращих порід, бажано із історією, з тисячолітніх дубів… Магнатські хотілки

Скільки ж знань ми втратили: елементарних, по ремеслу теслів/плотників, як приклад! Мріяв би Я побачити якийсь древнючий дуб, дерево якесь, який був древнючий саме в ті часи! А були ж!
А рощі, оті священні гаї, «Заповідні» нашими словами, ліси – як же неймовірно там було... Хоча вовків ніхто не скасовував.