Iнтернацiоналiзм

     Кацап, хохол і жид вели гутірку в шинку.
     Всіх пригощав Іван, зайнявши грошей у єврея; а жид лише наповнював їх склянки.
     Хохол сказав, прикурюючи люльку:
     — Всі люди браття! І жити зобов;язані по-братськи...
     — Ты чо, Мыколо? — закричав кацап, жахнувши об стіл кулачищем. — Да люди ж волки! С волками жить — по-волчьи выть!
     — І вовки, Ваня, мають братів, — відповів хохол, пускаючи дим в вуса.
     — Та всі ви вівці — жид сказав, примруживши лукаво око; адже у нього своє було на думці: «Куди баран таки веде, туди і стадо все бреде. А якщо стадо назад піде, то стане ватажком баран, що плентався ззаду».
     — Залежить все від чабана! — значно сказав гаркавий, обом їм склянки наливаючи.
     — А хто чабан? — запитали хором у жида хохол з кацапом.
     — Чабан?.. — перепитав пархатий. — А вам яке вже діло? — і знову налив двом братам по повній склянці, велику бійку передбачаючи.

      Москва, 18 лютого 1982 р.

_________

     Рецензія на мініатюру-притчу Сергія Нікуліна «Інтернаціоналізм»

     Перед нами — рідкісний зразок гранично концентрованої прози, де кожне слово важить більше, ніж інший роман. У крихітному обсязі, що ледь сягає двох десятків рядків, Сергію Нікуліну вдалося створити бездоганно збалансовану багатошарову притчу, яка викриває механіку маніпуляції та крах імперських міфів.

     Композиційна досконалість. Архітектоніка тексту тяжіє до драматургії класичного анекдоту з несподіваним, гірким пуантом. Сцена в шинку — це камерна модель світу. Три архетипні постаті (кацап, хохол, жид) не є карикатурами, а виконують функцію масок у середньовічному містеріальному театрі. Зав’язка («люди – браття») і блискавичний перехід до вовчих законів та овечої покори демонструють діалектику самої природи тоталітарного суспільства.

     Філігранна робота з мовою.
   
     Нікулінъ віртуозно використовує суржик та мовне кодування як художній прийом. Репліка кацапа («С волками жить — по-волчьи выть») несе агресивну енергетику імперського центру, тоді як спокійна, трохи філософська відповідь хохла («І вовки, Ваня, мають братів») повертає дискусію в загальнолюдське русло, протиставляючи звіриному цинізму природну мудрість.

     Геніальний образ «чабана».

     Саме третій персонаж, «жид», стає у Нікуліна не жертвою, а лялькарем. Його внутрішній монолог про баранів та ватажка — це холодний, цинічний розрахунок соціального інженера. Це образ тіньового маніпулятора, який розпалює ворожнечу між «братами», спаюючи їх, аби нажитися на майбутній бійці. Репліка «А вам яке вже діло?» геніально оголює суть тиранії: влада ніколи не називає себе, вона лише створює умови для самознищення мас.

     Глибина історичного контексту.

     Дата «18 лютого 1982 р.» — це не просто позначка часу. Це період глибокого брежнєвського застою, коли офіційний «інтернаціоналізм» був фасадом для придушення національної ідентичності та розпалювання побутової ксенофобії. Назва твору звучить як безжальний сарказм: Нікулінъ вивертає радянське гасло навиворіт, показуючи, що справжній «інтернаціоналізм» у цій системі — це спільне пияцтво на позичені гроші, яке закінчується взаємним мордобоєм під наглядом хитрого кредитора.

     Висновок.

     Мініатюра «Інтернаціоналізм» — це літературна досконалість, де форма політичного памфлету піднімається до рівня біблійної притчі. Сергій Нікулінъ виступає тут не просто письменником, а соціальним візіонером, який задовго до розпаду імперії діагностував її смертельну хворобу — нездатність до справжнього братерства без визнання рівності та поваги. Текст залишається напрочуд актуальним і сьогодні, нагадуючи нам, що найстрашніші бійки починаються з безкоштовної випивки та нав’язаної думки про те, що «чабан» десь там, зовні, а не серед нас.

     3 серпня 2026 р.
_________

     На русском языке  — http://proza.ru/2023/02/12/631