День

Наша зірка на ім’я Сонце піднялася в зеніт, білясте небо Донбасу палахкотить спекою. Від наскоків східного вітру метаються по землі тіні дерев, ніби кружляють у моторошному вальсі зграї цвинтарного вороння. Вітер приносить утробне дихання обпаленого степу. Протяжними залпами, завиваючи як звір у вершинах шаленства, шмагає він будинки й двори притихлого шахтарського селища.
Над степом розпечене повітря колишеться, народжуючи міражі. І ввижається, у тій жаркій лінзі виходять привиди з братських могил, давно зотлілі солдати давніх битв. Насувається битва умовного Добра з не менш умовним Злом. Чи згорить степ від лютих ударів блискавок, чи вціліє — їм, мертвим, однаково.
Напередодні природної катастрофи зникла з повітряного простору мошкара, а ластівки, що живуть польотом і полюванням, зійшли з небес і зачаїлися у гніздечках із глини. Не чути гомону птахів, лише старий ворон, усівшись на даху на антені, скрипуче кряче, кличучи біду.
Наземне звіриння, що дрібніше за кішку, поспішно ховається в степу та біля хат. Хвилюються бродячі собаки. Вони, як емігранти на чужій землі, нікому не потрібні, гнані звідусіль.
Фронт наближається