Хулитель та Застрiльник

Хулитель та Застрільник


Одноактна містерія з трагічним фіналом.


Дійові особи
Застрільник. Рожевощокий, дещо огрядний блондин у розквіті сил.
Хулитель. Худий брюнет похилого віку зі слідами пороку на некрасивому обличчі.
Перша народна Грація. Писана красуня.
Друга народна Грація. Писана красуня.
Третя народна Грація. Писаний красень.
Четверта народна Грація. Писана красуня.
Рука Закулісся. Волохата.


Сцена.
Яскраво освітлена юпітерами лісова галявина. Три білокорі берези стоять у глибині сцени. На заднику зображений мішаний ліс із беріз та сосен. На передньому плані у траві лежить товста соснова колода. Праворуч на полотні намальований путівець, що губиться у безмежній далечині. Ліворуч путівцем, що губиться у безмежній далечині, йде взвод солдатів. Останній солдат, зовсім хлопчисько, озирнувся на глядацьку залу. Обличчя його виражає подив і розгубленість. За мить він кинеться наздоганяти товаришів.
Біля беріз грації у національних строях водять повільний хоровод. Вони співають сумну пісню без слів. У безсловесне мукання грацій вплітається ніжний тьохкіт солов’я.
На сцену праворуч виходить Застрільник. На ньому червона сорочка-косоворотка, просторі штани, заправлені в хромові чоботи. На голові красується картуз, а на плечі висить мисливська рушниця, у ствол якої встромлена ромашка.
Застрільник повільно підходить до колоди. Він оглядається навколо, дихаючи на повні груди. Обличчя його виражає безтурботну радість. Він вклоняється в пояс мукаючим граціям. Випрямившись, рвучко зриває картуз і запускає п’ятірню в солом’яні густі кучері. На видиху Застрільник промовляє:
– Ех, добре-то як!
Зліва на сцену, крадучись, виходить Хулитель. Одягнений він вкрай зухвало: потертий смокінг та окуляри в золотій оправі. Хулитель негайно починає приставати до дівчат. Грації, верещачи, тікають зі сцени.

Застрільник (голосно): Знову ти все зіпсував.
Хулитель (озирнувшись): Чого?
Застрільник (дражнючи): Чого-чого. Пощо, питаю, дівчат ображаєш?
Хулитель (підходячи до колоди): Тобі що до того? Ти що, родич їм?
Застрільник (перекидаючи рушницю з одного плеча на інше): Ось через таких, як ти…
Хулитель (злякано): Не кип’ятися, Стріле, я більше не буду.
Застрільник (задоволено): Отож-бо.
Вони сідають на колоду. Тьохкіт солов’я вщухає. Застрільник, попорпавшись у широких штанях, дістає кисет із вишитою п’ятикутною зіркою.
Застрільник (простягаючи кисет): Будеш?
Хулитель (відстороняючись): Ні, дякую, у мене свої.

Він виймає з внутрішньої кишені смокінга товсту сигару та дороге запальничку.
Застрільник (осудливо хитаючи головою): Бачиш-но, мабуть і пармезан жереш.
Хулитель, удаючи, що до пармезану він не має жодного стосунку, відкушує кінчик сигари і демонстративно випльовує його в траву. Застрільник тим часом спритно скручує самокрутку, розміром лише трохи меншу за сигару. Вони закурюють (Застрільник від сірника, Хулитель від вогню дорогої запальнички) одночасно.
Грації, боязко зиркаючи на Хулителя, повертаються до берізок. Взявшись за руки, вони заводять плавний хоровод, виконуючи сумну пісню без слів. Тьохкіт солов’я дивовижно гармонійно вплітається у спів грацій.
Юпітери приглушують світло, і воно стає ніжно-рожевим. Полотно з мішаним лісом від’їжджає вбік. Його місце займає намальоване озеро. Передзахідне сонце майже торкається води.
Обличчям Застрільника розпливається блаженна усмішка. Він, прикривши очі й схиливши голову набік, плавно махає самокруткою, ніби диригує хором грацій.
Хулитель іронічно дивиться на Застрільника. Час від часу він затягується сигарою, випускаючи носом струмені диму.

Хулитель: Кхе-кхе. Треба якось далі рухатися.

(Застрільник, не припиняючи диригувати, знизує плечима.)

Хулитель: Кхе-кхе. Я маю на увазі, що треба публіку розважати.

Застрільник (затягуючись і випускаючи дим): Взагалі-то мені по (басовите пі-пі з динаміків). Ти Хулитель, ти і рулюй.

З динаміків лунають гучні аплодисменти та схвальні вигуки «браво!». Хулитель встає з колоди, розкланюється перед залом. З динаміків лунає свист і несхвальні вигуки «бовдур!». Хулитель, зніяковівши, сідає на колоду. Застрільник встає і вклоняється залу. Гучні аплодисменти переростають у бурхливі овації.

Хулитель (голосно в зал): Ні, так не годиться. (тихо, повернувшись до Застрільника) Люди заплатили гроші, їм треба розповідати і показувати всілякі цікаві та кумедні історії.
Застрільник (позіхаючи і заплющуючи очі): А як на мене, отак би й сидів і слухав, сидів і слухав.

Застрільник, немов у забутті, «сидів і слухав, сидів і слухав» повторює все тихше і тихше. Хулитель сильно б’є його по спині.

Застрільник (розплющивши очі): Де я?
Хулитель (тихо крізь зуби): Ти в прямому ефірі, худобино. (голосно) Міцний у тебе тютюнець, дарма я відмовився.

У короткій боротьбі Хулитель оволодіває самокруткою Застрільника і гасить її об колоду. Так само гасить свою сигару.

Хулитель (голосно в зал): То про що ми будемо говорити, га?
(Застрільник позіхає, потягується.)
Хулитель: Може, про Україну?

Застрільник, схопивши притулену до колоди рушницю, бадьоро схоплюється. Він підозріло оглядає околиці. Грації замовкають і завмирають, зливаючись із краєвидом. Не виявивши сторонніх, Застрільник сідає на колоду.

Застрільник: Тільки не про Україну!
Хулитель: Тоді про санкції?
Застрільник (капризно): Санкції — ху... (басовите пі-пі з динаміків). Не хочу про санкції, хочу про славу.
Хулитель: Про якого Славу?
Застрільник (повчально): Не про якого, а про яку.

Застрільник дістає з широких штанів розписаний кисет. У короткій боротьбі Хулитель оволодіває кисетом. Під час сутички грації підходять до колоди і стають у ряд за спинами героїв, що б’ються.

Хулитель (захекавшись): Ах так, про нашу славу. Ну то слухай.

З динаміків раптом замість тьохкоту солов’я ллється бравурна музика. Грації після короткого мукання злагоджено співають.

Грації (хором): Полюшко-поле, полюшко широко поле...
Хулитель (обурено, піднявши голову до стелі): Ну що за бардак! Ця пісня з фіналу. Вимкніть музику!

Музика припиняється. З динаміка чути хрипи, стогони, невиразну, але міцну лайку. Застрільник весело сміється.

Грації (неструнко, врізнобій): Їхали по полю герої, Червоної армії герої...
Хулитель (повернувшись до народних грацій): Закрийте пельки.

Грації замовкають.

Хулитель (голосно в зал): Ні на кого не можна покластися. (розводить руками). Така країна.
Застрільник (грізно): Но-но!
Хулитель (зневажливо махає рукою на Застрільника): Ти хоч вгамуйся.

Застрільник, червоніючи, хмурить брови.

Хулитель (чухає лоба): Суки, збили з думки.

На сцені та в залі панує напружена тиша. Всі чекають, коли Хулитель збере докупи свої думки.

Хулитель (голосно, задерши голову): Тож слухайте, брати мої, про славу нашу славну, про подвиги наших дідів, про те, як ми всіх здолали і всім прочухана дали.

Зал із динаміків схвально гуде. То тут, то там спалахують поодинокі оплески.

Хулитель (широким жестом відновивши тишу): Давним-давно, коли давня Греція ходила в коротких штанцях, а Рим пускав рожеві немовлячі соплі, на півночі нашої великої держави вже існувала могутня країна – Гіперборея. Гіперборейці – наші предки – були дивні на вигляд і доброчесні. Вони були наділені великою духовною силою і сповнені життєвої сили…

Застрільник: Кхе-кхе. (позіхає).

Зал: У-у-у. (човгання ніг, невдоволений ропіт).

Хулитель (тихо): Козли. (голосно). Гіперборейці генетичний код і особливу совісність передали вікінгам Русі. (встає, простягає руку, спрямовуючи погляд на гальорку). Печенігам ми всипали? Всипали! Хозарів віддухопелили? Віддухопелили! Половців побили? Побили!

З динаміків лунають тривалі овації. Хулитель розкланюється. Сідає на колоду.

Перша народна грація: Все це добре, Хулі – а толку-то. Як гіперборців…
Хулитель (машинально поправляючи): Гіперборейців.
Перша народна грація (невдоволено): Я так і кажу, як гіперборейців зв'язати з сьогоднішнім днем?
Хулитель (роздратовано): Я ж руською мовою кажу: передали вікінгам генетичний код.
Застрільник (задумливо): І совість.
Хулитель (зітхаючи): І її також. Не перебивайте мене, інакше я ніколи не діберуся до справжньої слави.
Застрільник (тихо, схилившись до Хулителя): Кисет віддай.
Хулитель (тихо): Відчепись. (голосно). Князь Володимир (встає, з кисетом у руці прямує до проходу в декораціях) хрестився в Корсуні, роздовбавши перед цим місто.

З-за декорацій висовується волохата рука, приймає кисет у Хулителя.

Хулитель (тихо): Перевірте, що він там намішав.
Рука Закулісся: Не вчи вчених.
Хулитель (голосно в зал): З тих славних пір для кожного патріота Корсунь – є місце священне. (тихо). Ви що там, зовсім сказилися, вчені? Поставити на третю грацію Славу Нікішіна!
Рука Закулісся (винувато): Розумієш, Вероніка захворіла. Вхопили, хто під руку підвернувся. (стурбовано) Ти думаєш, публіка помітила?
Хулитель: Публіка не знаю, а четверта грація точно помітила.
Рука Закулісся: Так вона ж колишня його дружина.
Хулитель: Та знаю я. (голосно, повертаючись до колоди). Багато славних і великих справ звершив наш могутній народ. (сідає поруч із похмурим Застрільником). Татарам всипали? Всипали! Лівонців роздовбали? Роздовбали! Шведів побили? Побили! А 200 років тому вся Гейропа на нас пішла, та не так сталося, як гадалося…
Друга народна грація (з великим почуттям): Славні твої промови, Хулі. Але ти мені, простій бабі, ось що скажи. Чого їм усім треба від нас? Чого вони лізуть і лізуть до нас зі своїм статутом? Ні тобі помолитися по-людськи, ні тобі жити по совісті, як завіщали нам славні предки гіперболи.
Хулитель (тихо вбік): Гіперборейці, дурепо.
Третя народна грація (задумливо): Не заважайте людині. Не бачите, не при собі він. Марить.
Четверта народна грація (верескливо, взявшись у боки і повернувшись до третьої грації): Значить, Гіпербора для тебе марення? Значить, священна Корсунь для тебе «не при собі»? Твою мать! Не подобається – вали у свою Гейропу, нема чого наші берізки обсирати!

З залу лунають дружні овації та схвальні вигуки «браво!». Третя грація, опустивши голову, йде геть зі сцени.

Хулитель: І хлинули гейропейські полчища на нашу священну землю…
Перша народна грація: Хулі, а чого це так ціни злетіли? Кусаються, чисто люті собаки.
Хулитель (тихо вбік): Ти б хоч текст вивчила, тупа корова.
Застрільник (радісно): Ага! Ось ти і попався, піндосе! Значить, народна грація для тебе тупа скотина! Значить, усі ми для тебе — бидло! П’яте колесо!
Хулитель (здивовано): П’ята колона.
Застрільник: Та яка на хрін різниця: колона чи колесо. (встає). Головне — п’ята. (піднімає рушницю). Число звіра. (натискає на гачок).

Гуркоче постріл. Зі стелі на сцену падають уламки скла та шматки штукатурки. Грації з вереском тікають за куліси.

Хулитель (повільно встає з колоди): Ти що, Стріле?
Застрільник (тихо): Гряде... не обманув Петрович. Справжній.

Застрільник переламує рушницю, виймає стріляну гільзу, з кишені дістає інший патрон.

Хулитель (розгублено озираючись): Ти що витворяєш, придурку? Цього немає в сценарії.
Застрільник (вставляє патрон у ствол): А мені по (гучне пі-пі з динаміків). Будеш знати, як чужі кисети відбирати. (затискає рушницю).

Хулитель, петляючи, намагається дістатися проходу в декораціях. З динаміків ллється бравурна музика. Нестрункий хор грацій з-за лаштунків затягує: полюшко-поле, полюшко широко поле…
Застрільник цілиться. Гуркоче постріл. Хулитель зі стогоном падає. Сцена огортається димом.


ЗАНАВІС