Кузька, Рыжий и декабрьское, праздничное

Грудень сидів на широкій зручній гілці старої ялини і насолоджувався гарною погодою і улюбленим гарячим шоколадом. Тихий Вечір заходив на чергування, вкриваючи все навкруги примарним непрозорим шифоном. По Небу весь день гуляли Хмари, ховаючи його прозору блакить, а зараз у містичній колісниці виплив величезний круглий Місяць, неначе відлитий з якогось дорогоцінного металу.
Він велично оглядав Землю, іноді ховаючись за мереживні легкі Хмарки, іноді посміхався ясно і тоді все навкруги ставало примарно-казковим: озеро під льодяним дзеркалом, по якому бігла мерехтлива місячна доріжка, висока сосна в сніговому кожусі, хатинка з димарем, з якого підіймається димок.
Сутінки густішали, Морозець вийшов на прогулянку і сніг порипував під його валянками-грудневий вечір обіцяв чудеса і казку...
Кузька з Рижим сиділи на підвіконні і тихенько спостерігали і за Місяцем, і за Морозом, вони жаліли сусідського песика, якого Хазяйка вивела на прогулянку-ану ж у нього лапки змерзнуть! Кіт, правда, недолюблював собак, але ж зараз зима і сніг, а воно ж таке мале. Дівчина неначе відчула думки Рижого, бо діждалась, поки песик зробить свою справу і пішла з ним до хати. А кіт, з полегшенням зітхнувши, запропонував Кузьці влаштувати літературний вечір і почитати казку з тієї книжки, що їм подарував Миколай.
Не будем хлопцям заважати, нехай відпочивають і насолоджуються чарівними історіями.