Кажеться в бiльшостi не ахти з цим

Блищить пилюка на вікнах проти сонця
Клейонка-накладка узорчаста на столі
Сумка –почтальйонка на ліжку в ізголов’ї,
Ділить місце з подушкою.
Я підмітаю свою кімнату в гуртожитку.
6ий етаж, вікна – на гайки, на ставки.
Дуже сонячно, зима, субота.
Мій Самсунг Е200 на столі грає «7 Раса»:
«Подъём», «Солдат», «Три цвета», «Теперь всё будет хорошо»
Новий семестр начався – а значить не так всьо плохо;
Вижив, вчуся, зміг, хоча знаю що попереду іще:
Поїздки  з документами в фонд,
Суди, раптові шуми, вечори в дорозі і вириваючі-внутрішнє ранки;
Зате: я в мене є Кампус, де мене бесідами спасає Антон,
Патрік та Охтирське «Козацьке»,
Світле відчуття і присутність з Оксаною,
Ці смс від неї – «бомжі»: Передзвоніть мені будь ласка»
заміняють її і мої тривоги.
Я й досі ненадійний і,
із цим на душі я щоразу хочу свого шансу – щоби вийшло:
зі мною було добре, мені було добре і в нас здійснювалися спільні плани. Це – тодішнє моє уявлення, бачення, тлумачення «що таке сім’я для мене»
Іноді я пригадував смутно про це,
але, в 2026-му – знову пригадав, чітко, ясно:
«щоби зі мною було добре, мені було добре і в нас здійснювалися спільні плани» - це сім’я.
Оксана, ти де? – Вона поміняла прізвище і злилася до останньої клітини, зайшла по самі мінуси з її бойфрейдом,
В якого було все. А тепер і вона.
Надіюся всі там обціловані і нужні, особливо він.
Це не смішно, я більше йому співчуваю – чим собі чи їй відносно Його шлюбу.
Обична жизнь, скучна жизнь такої пари.
Вони навіть не виїхали в 2022му. «Ненормальні»! – шутка.
З точки зору читача, тебе:
Я – життєвий хуліган, але не через свою Лихість для других,
А через Лихість інших відносно мене.
Все що мені остається – дивиться як вони собі живуть,
А я так собі… вічно шукаю тінь можливого і нездійсненного:
Можливі романтики, оті неймовірні закоханості, спасіння в стосунках, лиш би не втонути в розпачі побуту, Руслана була моєю такою соломинкою в свій час.
Знакомі, за яких я дуже радів, пишався їх успіхом, хотів щоби вони іще більше розцвітали… - чомусь то спиваються, то спиваються, то вмирають, то нагліють вдруг… і щезають з моєї карти поваги.
Є одна осіба – мені дуже подобалося, її підношення двійного прізвища – імені двох родів предків. А потім умовно вийшла заміж, напевно – і вже ні слова ні духу про її гордість предками. А я радий, що не став Її, як казав Антон:
«Если ты вы ****есь – то она не Твоя, а ты не еЁ, нельзя так называть». Зате я радий і щасливий – що Сумчанка моїх мрій – таки Моя!
Моя мрія в усіх смислах здійснена і навсігда останеться такою, «в душевній рамочці» а ваші? Кажеться в більшості – не ахти із цим.