Misery

  Коли мені нудно, сумно або екзистенційно, я пишу. Часом з тих медитативних екзерсисів народжуються тексти пісень, вірші або проза. З роками стаєш байдужішим до тегів, тому мене не цікавить питання, чи можна назвати це письменництвом. Хоча, враховуючи слова Стівена Кінга про те, що людина має право вважати себе літератором, якщо вона хоч раз отримала гонорар, що покрив витрати на електрику, використану під час друку опублікованого твору, я таки можу претендувати на місце у цій когорті. Але навіщо, краще просто згадати якусь історію з минулого, пов’язану, наприклад, з тим самим Кінгом.
  Це було, здається, в мої одинадцять, коли всі ми, пострадянські пацани, марили героями фільмів, які за невеликі гроші дивились у відеосалонах. Саме завдяки кінематографу я дізнався про існування одного американського громадянина, що пише крутезні романи жахів, які потім екранізують з метою введення у культурну кому глядацьких мас. Купити щось з тих творів я не міг, бо де були мої одинадцять, а де гроші, навіть і на благу справу інтелектуального розвитку. Одним весняним ранком мама сказала мені взяти у шафі іншу куртку, що більш відповідала мінливій погоді. Я натягнув на себе зелену тканинну масу і намацав у кишені папірець, який виявився купюрою в один бакс. Досі не уявляю, що він робив там, де я його знайшов. Приємно думати, то Всесвіт дав мені добро на зустріч з літературним захопленням усього життя. Я рішуче відкинув думку розповісти про знахідку мамі і того ж дня придбав на Садовій першу-ліпшу книгу Кінга, яку обміняв на свій долар у тітоньки, що торгувала просто неба шедеврами маскультури. Що міг одинадцятирічний хлопець зрозуміти у «Мізері», історії письменника, який ненавидить створену ним популярну героїню і мріє про серйозні твори, не дуже потрібні загалу? Як цьому пацану було продертись крізь неквапливий кінгівський саспенс до бажаного екшену? Та я якось зробив це тими прохолодними весняними вечорами, надбавши в результаті вчителя, співрозмовника та друга, і не має значення, що останній навіть не здогадується про моє існування. І все це лише за один долар, підкинутий Всесвітом у кишеню старої зеленої куртки.