Опiвнiчний лист

              В момент нашого знайомства час просто зупинився, подивився на нас і сказав: "Ну все, я у відпустку. Ці негідники зупинили стрілки усіх годинників на планеті".
     Я побачив тебе і зрозумів — ось вона, причина, навіщо я навчився ходити, розмовляти й носити ці безглузді сорочки.
     Я підійшов до тебе, а в мене в голові — оркестр! Причому диригент знепритомнів від щастя, а скрипалі почали грати хмільну джиґу!
     Ти сказала "добрий день", і я ледь не відповів "я згоден на все!", бо твій голос звучав як шелест сторінок у книзі, яку я хотів читати до кінця вічності. Я тоді зрозумів: щоб завоювати твоє серце, мені доведеться або винайти вічний двигун, або зрушити Всесвіт. І знаєш що? Саме тоді я почав тренувати обидва ці вміння.
     Наше знайомство — це вибух на Космічній фабриці мрій!
     Ти — комета, яка випадково впала в мій пошарпаний город і вирішила, що мої бур’яни — то найкращі квіти в світі. Ти — як кофеїн для моєї душі: один погляд, і мої думки починають танцювати чечітку на стелі.
     Ти — тендітна півонія, у якої під кожною пелюсткою сховано по маленькому сонечку!
     Я — порожня склянка, а ти — найдорожче вино, яке випадково в неї налили. Тепер я боюся навіть моргнути, щоб не розхлюпати жодної краплі твоєї присутності! Ти — рима, яку я шукав усе життя в словнику, де були одні лише матюки та схеми пожежного виходу.   
     Гравітація взяла вихідний, і я пішов по повітрю, думаючи, що це звичайний асфальт.
     Відтоді я не просто поет, я — фанатичний прихильник культу твоїх вій, я олімпійський чемпіон з витріщання у твої очі!
     Якщо ти захочеш пити — я вичавлю хмару прямо в твій бокал! Якщо тобі стане холодно — я вкраду сонце і покладу його під твою ковдру, навіть якщо мені доведеться обпекти собі всі пальці!
     Ти бачиш цей світ? Він же нудний, як інструкція до пральної машини.
Але коли ти проходиш повз — Бам! — гравітація ламається, горобці починають співати оперу, а міські пліткарі ... Міські пліткарі екзальтовано декламують нам услід вірші твого улюбленого Федеріко Гарсіа Лорки. 
     Бо знаєш, у чому секрет? Сніг іде не тому, що зима. Він іде, бо ти так ніжно заплющила очі, що небо просто не витримало і розсипалося від захвату!
     Ти — мій світ, ти — мій сніг, ти — мій сніданок, обід і вічність!
     Якщо ти зникнеш, у Всесвіті вимкнуть світло за несплату! Я тут, я поруч, я притягнув тобі цілий Львів у кишені, хоча він пручався і стріляв у мене корками від шампанського!
     Ти кажеш — війна? Війна — це велика помилка в орфографії, яку ми удвох витремо гумкою. Ти кажеш — неможливо? Ха! Слово "неможливо" вигадали люди, які ні разу не бачили, як ти посміхаєшся уві сні!
      Я принесу тобі щастя, навіть якщо мені доведеться викрасти його у самого Бога, поки він відволікся на футбольний матч за участю «Ліверпуля».
     Я примушу птахів літати задом наперед, я навчу верблюдів танцювати танго, я змушу всі вулиці міста пахнути твоїми улюбленими парфумами.
     Тільки дихай, чуєш? Дихай так, ніби ти п’єш найкраще вино Карпат. Кожен твій подих — перемога над гравітацією.
     Я стою тут, твій вічний клоун, твій лицар у пом’ятій сорочці, і я забороняю цьому світу зникати, поки у ньому є ти.
     Бо знаєш, що таке справжнє диво? Це те, що серед мільярдів зірок я знайшов саме ту, яка подарувала мені сенс життя. Ти не поруч. Але я почекаю. У мене в запасі ціла вічність і ще п’ять хвилин, щоб знову тебе розсмішити.
     Я люблю тебе так сильно, що якби моє кохання було пальним, ми б на ньому уже долетіли до Марсу, колонізували його і відкрили там затишну кав’ярню для нас двох.
     Моя міжзоряна станція ніжності!
     Якщо ти раптом вирішиш, що тобі затісно на Марсі, я побудую тобі ракету з порожніх бляшанок з-під ананасів і власного ентузіазму. Ми полетимо на Сатурн, і я подарую тобі всі його кільця замість браслетів — вони чудово пасуватимуть до котроїсь із твоїх барвистих суконь.
    А якщо якась зірка посміє згаснути без твого дозволу, я особисто залізу на драбину і вкручу на її місце нову лампочку на сто ватт!
    Ти — мій Великий Вибух, мій Чумацький Шлях, по якому я готовий бігти босоніж, навіть якщо зірки будуть лоскотати мені п'яти.
     Як тільки ти розплющуєш очі, Сонце починає обертатися навколо твоєї подушки, бо іншої гравітації я не визнаю!
    Якби я був художником, я б з’їв свої фарби, бо жоден колір не передасть того, як ти мружишся на сонці!
    Я перетворив весь Всесвіт на одну велику, безглузду, але неймовірно красиву Серенаду!
    Я мушу йти, але не лякайся — я просто переходжу в режим охоронця-невидимки. Я буду тим самим сонячним зайчиком, який лоскоче тобі ніс вранці. Я буду тією випадковою сніжинкою, що впаде тобі на вії, коли ви вирішиш, що у світі занадто мало білого кольору.
    Посміхнися, і я почую цей звук навіть на іншому боці галактики.
    Я вклоняюся тобі так низько, що моє серце торкається землі, і знаєш що? Вона теж пульсує у ритмі твого імені.
         Я йду шукати нові метафори, щоб колись знову вискочити перед тобою з-за рогу з криком: "Подивися, я знайшов для тебе нове сузір'я, воно ховалося в мене в черевику!"»
     Кажуть, що Бога немає, що автор помер, а ми — лише коментарі на полях відсутнього тексту. Ха! Яке нахабство! Якщо автора немає, то хто тоді щоранку підписує небо твоїм ім'ям?
     Диво — це не телекінез і не левітація. Диво — це коли в епоху тотального знецінення смислів я все ще можу сказати слово "люблю" і воно не розсиплеться на пікселі. Це і є мій маніфест абсурду! Я вірю в кохання не тому, що воно логічне, а тому, що воно — єдина системна помилка, яка робить цей програмний код вартим того, щоб його не видаляли!
     Наша віра в диво стала формою бунту проти логічного, але пустого світу.
     Я принесу тобі панацею від усіх бід. Ця панацея складаються з чистого ніщо, змішаного з деконструкцією відчаю!
     Реальність — це просто дуже вперта уява одного закоханого у тебе клоуна!
     Я біг до тебе крізь вогонь, де навіть тінь моя отримала опік. Але я ніс тобі в жмені повітря змін — останній аргумент у суперечці із фатумом.
     Час - усе, чим ми володіємо. Але хто при тямі зважиться запевняти, що володіє чимось більш значущим?   
     Ти дієш на мене як укол адреналіну на крила натхненного Пегаса. Поруч із тобою слова виструнчуються у єдино можливому правильному порядку, у якому написані усі на світі магічні заклинання. Ось і зараз я розігнався злітною смугою прози, розгорнув крила почуттів, відштовхнувся від твердості намірів зробити тебе щасливою, і зірвався у лагідне небо поезії: 
 
Не бійся нічого! Світ — це просто моя декорація,
Яку я все життя фарбував в колір наших надій.
Хтось за вікнами курить. Це ангельська там делегація,
Вони знову прийшли поклонитись любові святій


 Источник: https://poembook.ru/poem/3371771