Кавафiс зрозумiв би

             Після руйнування квартири ти кажеш, що шкода речей: тієї вази, яку ти привіз із далекої подорожі, чи крісла, що обіцяло тобі спокій після марних зусиль у задушливому кабінеті.
      Ти дивишся на вогонь, і тобі здається, що це кінець твого впорядкованого світу.
      Але будь чесним із собою: хіба це був світ? Це була лише довга, виснажлива підготовка до життя, яке так і не наважилося розпочатись. Ми оточили себе предметами, як стінами, і вірили, що за ними нас не знайде час.
      Аж ось приходить він — ворог, якого ти називав другом. Він не несе із собою нових істин чи довгих промов. Він просто вибиває опору з-під твоїх ніг, повертаючи тобі три речі, що справді твої: твоє тіло, твій біль і право бути ніким.
      Дивись на руїни без жалю. Олександрія теж палала. Падали оселі, нищилися сувої з мудрістю, яка нікого не врятувала від самотності. Тепер, коли в тебе немає навіть стільця, ти нарешті можеш стояти прямо. Це — найкращий дар, який можуть принести варвари: звільнення від того, що ти помилково вважав собою.

 Источник: https://poembook.ru/poem/3378861