Облака под ватерлинией укр

Хмари під ватерлінією




Відкриті очі

Змальовані події не мають відношення до реальних людей та ситуацій.  Усі співпадіння випадкові




Іноді не потрібно відкривати очі . Тоді ранок сам , ніби веселе кошеня, забирається під вії та починає ними грати
Аріянна усміхнулась та чихнула зпросоння

Про що співає степ
Тауріон теж прокинувся ранком. Почув звичну пісню вітру та степу. Він гудів так звично та тужливо.
Звечора він ліг прямо тут, примостившись на палубі. Тепер вона повільно нагрівалась.
Корвет мовчав. Мовчали його залізні башти та гармати . Мовчали його довжелезні ланцюги та капітанський мостик над головою Тауріона.
Хлопець розплющив очі у безмежне синє небо
Воно ідеально пасувало безмежному степу , що простягався за бортом корвета.
Тауріон встав та пішов вмиватися.
Еларін
Вона знову прокинулась зі сльозами на щоках. Знову цей сон.
Ласкаве обличчя жінки що наче кличе її здалеку. Простягає до неї руки.
Уві сні то було так солодко і це видіння спрвнювало її щастям та здавалося, що можна спурхнути, наче мала пташина , та полетіти назустріч тій жінці.
- Мама ..- шепотіла Еларін крізь ще студені уста й ловила повіками промені сонця.
Потім відкрила карі оченята і сон розвіявся
Вона згадала , що живе на старовинній вітрильний шхуні, трохи підсохлій та від того скриплячий , що солодко потягувалась вітряними ночами.
Шхуна була вітрильна. Але де тепер ті вітрила? Їх давно вже не було, і мачти шхуни простягалися у небо, наче руки , що кликали когось на допомогу.
Але тут нікому було її рятувати.
Хіба що Еларін іноді погладжувала дерев'яні її борти. Заспокоювала її , наче велетенську рибу , що викинулась на берег.
Лінія Серця
Фрегат Лінія Серця так само , як решта суден , а їх тут налічувалось до тридцяти, застиг між небом та безмежними зеленими хвилями степу.
Кайрон не спав цю ніч . Він не зімкнув очей.
З ним це часто траплялось .
Так і сидів уночі , завісивши ноги крізь балясини капітанського містка , прислухався до поскрипування дерева та до шелесту вітру.
Іноді вітрові навіть вдавалося повернути старовинний  дерев'яний штурвал і тоді Кайрон усміхалася .
Могло здатися, що тоді фрегат ось ось зніметься зі своєї вічної мілини та поверне кудись на схід чи захід . А може у напрямку зюйд - зюйд - Вест.
Хлопець від душі розсміявся
Іноді навіть крізь сильний вітер ,він чув море і справжні хвилі.
Десь далеко звідси.
Але фрегат таємниче замовкав, наче просив зберегти таємницю.
Тепер Кайрон оперся руками за спиною та побачив, як здіймається прапор над корветом Тауріона.
Це був знак, що той прокинувся. Значить починався ще один день вічності
Бригантина Аріянни
Аріянна чула звідси зі своєї старовинної бригантини ,яку не проміняла би ні на що у світі, вигуки Тауріона та Кайрона.
Мабуть вони вже десь на алм разом між кораблями
Аріянна пошукала очима Ліана.
На постелі його не було
- Що це означає? Ліан ! Ліан!
Покликала вона малого.
Цей непосидючий малюк завдавав їм чимало клопотів, бо його приходилось або шукати або ловити або врешті видобувати з найтемніших трюмів, куди він постійно від них тікав
Тепер вона знов не угдґледіла
- Ліану потрібна мама!
Почула вона голос Еларін
Дівчинка вже прийшла зі своєї шхуни
- Мама? Де ми шукатимемо його маму?
- Може він її сам шукає?
Голосок Еларін звучав печально.
- Послухай , мені же потрібно на полювання. Зараз і Кайрон прийде. Можеш сказати Тауріону , що Ліан знову втік
- Скажу...
Разом
В той момент дівчата почули , як Тауріон та Кайрон піднімалися на борт.
Вони вискочили на палубу. Тауріон з луком та стрілами вже стояв на палубі. Його освітлювали промені сонця.
Його золотаве волосся, трохи розкуйовджине, наче світилося . А блакитні очі дивилися гостро та непримиренно.
Кайрон був інших
Високий темноволосий. З карими очима. В глибині його погляду тонула якась печаль. Але разом з тим замовчувалися лукаві смішинки та сонячні зайчики, наче невеличкі човники , що ходили там морем Печалі
Еларін смутно подивилась на хлопців
- Ліан знову втік.
- Що будеш робити з малим? Він непосидючий та постійно від вас тікає.
- А від вас?
Сама Аріянна вилізла на балясину борту , випрямилась та спираючись на ноги , дивилася кудись між кораблями , а потім погляд її тікав далі у степ. Здавалось тоді, що вітер вривається у її погляд і зсередини куйовдить її душу.
Вона з відчаєм вдивлялася, гукаючи фігурку Ліана. Але його ніде не було видно.
Протяг гудів між застиглими корпусами кораблів.
Вони були різні між собою.
Дерев'яні старовинні бригантини шхуни фрегати каравелли , навіть віддалену бовваніла вишукана інкрустована золотом галера . Були металеві воєнні корвети крейсери і довгий як туга авіаносець, що щастив пів степу.
Іноді дітям приходилося ходити разом , щоб роздивитися той степ , що вони не бачили через авіаносець
- Досить. Вам - шукати Малого . А ми - на полювання. Ходімо , Аріянна.
Аріянна обернулась на Тауріона.
Її розчесане лише вітром темно каштанове волосся тепер плюснуло на обличчя. Але Тауріон знав її погляд . В глибині її карих очей була прихована сама тривога. Хоча вона була ласкава та добра. Але й метка та блискавично швидка - на полюванні.
Еларін - тонка білява зі світлими очима що мали здатність дивовижно змінювати колір від зеленого до ніжно бірюзового , була інша .
Тиха та спокійна. Але знала безліч історій .
- Від нас теж тікав.
Голос Кайрона всіх заспокоїв.
Тауріон кивнув. Аріянна взяла свій лук та стріли і зібралася з Тауріоном.
- Не час сперечатися. Ідіть, поки не настала спека . Чи не прилетіли коршуни.
Діти невільно скинулись на небо.
Поки що там було чисто.
- А ви йдіть за Ліаном.
Здавалося , саме при згадці про коршунів , тривога в очах Аріянни тільки зросла.
- Та йдемо. Здається ,я знаю де він може бути. На есмінці. Ми - миттю його знайдемо.
Тут вони розійшлися .
Старий есмінець
Коли Кайрон з Еларін підійшли до есмінця, то почули , як вітер самотньо гудить у всій його палубній надбудові. Есмінець лежав на боку, і здавалося, що ніяка сила у світі не могла би вже його підняти.
Вони рідко тут затримувалиися. Хоча ті дикі коршуни часто сиділи саме на його башті та антенах.
Тепер  варто було поспішити, доки зграя не прилетіла.
- Чому думаєш, що Ліан тут?
- Вчора питав мене про нього. А недавно просився сюда. Я тоді не зважив, сказв - іншим разом.
- Ну як його тепер шукати? Він велиичезний.
Есмінець, наче почувши слова Еларін чи то зітхнув чи то качнувся так, наче був живий та чекав лише  слова, щоб злетіти, чеккав, доки хтось його звідкись покличе. Тоді б він раптом зірвався та поплив , хай не по воді, але хоча би й повітрям чи над землею.
Еларін подивилася на якірний ланцюг. Інакше влізти на есмінець було ніяк. Хоча вони й облазили тут всі кораблі, але кожного разу у навіколишній дійсності щось змінювалося. Щось було кожної миті було не так, як напередодні. ОТ і тепер - Еларін це скоріше відчувала, ніж бачила на власні очі,  - на есмінці щось  невловимо змінилося. Він сам наче був інший.
- Хм.- усміхнувся Кайрон. Він любив читати. Облазивши всі кораблі, він таки назбирав невелику бібліотеку та іноді розповідав їм усторії з тих книг.- Знаєш, може це все інший корабель.
- Що? Про що ти?
- Не важливо. То , може, я сам залізу , а ти тут постоїш.
- Я спробую. Еларін вчепиласяя руками та ногами за ланцюг та стала обережно підніматися все вище й вище. Це було тяжко й залізо натирало долоні.
Але поки не було спеки та коршунів, потріно було знайти Ліана.
Кайрон явно справлявся краще. Бо коли через хвилин десять Еларін вчепившись у залізний борт , залізла на нагріту палубу, вона тяжко сопла та якусь хвилину стояла , тихо вирівнюючи дихання. Кайрон застрибнув на палубу легко, наче був диким котом.
- Ти як ягуар.
Кайрон усміхнувся.  Вони стали повільно обходити корабель.
- Хоч би не прийшлося спускатися у трюм, - сказав Кайрон. - Там зараз наче у пеклі. Сонце вже підіймається високо.
- То може як корабель нагріється, він вилізе звідти.
Але малий сидів на палубі. Вони побачили Ліана з іншого боку башти. Він сидів тепер до них спиною та перебирав якісь залізячки, які очевидно назбирав тут таки.
-Ліан! - кинулася до  Малого Еліран. По її щоках текли сльози.
Кайрон обіперся спиною об башту та трохи заспокоєно усміхfвся.
- Я ж казав, що він тут.
Степ над обрієм
Аріянна та Тауріон повільно обійшли авіаносець. Він бовванів на пів степу, застуючи їм горизонт. Але Тауріон з дівчиною кожного дня уходили в степ на полювання.
Там пахло гірким зіллям та істиною. А істина була в тому, що за авіаносцем був все той же безмежний і самотній степ.
Він гудів усіма вітрами , діти наче марево розчинялися у ньому. І трави біліли над обрієм.
- Зараз сонце підніметься вище, нам потрібно спішити .
Тауріон завжди такий був : владний та трохи різкуватий. І коли говорив, наче віддавав команди. Вони звикли до нього. Слухались.
Може, без нього прийшлося би складніше. Бо завжди мав ідеї, що робили їх життя організовпнішим та комфортнішим.
Аріянна ступала обережно поруч з Тауріоном. Раптом вони почули звуки та в наступну хвилю вже неслись крізь трави , Аріянна зірвала лук та поділивши швидкою стрілою , миттєво випустила її на волю.
Стріла з тонким звуком пішла крізь повітря.
Тиша
Після полювання вони сиділи на узвишші та просто дивилися в степ. Пили воду й мовчали.
Тиша степу завжди була сповнена звуків
Вони чули голоси птахів та уміли їх відрізняти.
Чули гудіння комах. Навіть звук крил метелика був чутний у цій тиші.
Чули як вітер гудить в кораблях та їх баштах та матчах.
Тужливої та тихо.
Вони чули, як сонячні світло падаючи на трави , вривалися у міжклітинний їх внутрішній світ та повільно заходив в клітини як живильний сік , як змішувалася там з повільними хлоропластами і наповняв саме ядро клітин . Вони чули як відбувається цей вічний степовий фотосинтез.
І мовчали , щоб не заважати.
- Нам вже пора, - сказав Тауріон.
Аріянна мовчки піднялася на ноги. Вітер плюснув їй а обличчя її власні розкуйвджені пасма . Вона прибрала .
Тауріон незадоволено ступив в траву та пішов до авіаносця.
Що там?
Вони йшли степом. Він рівно та ніжно дихав сонцем та вітром.
Вони мовчали. Слухали степ.
Степ має своє мовчання та пісню. Там на своєму кораблі Аріянна іноді сідала на палубу, звішувала ноги вниз , спиралась лобом об дерев*яну балясину  старовинного борту та слухала ту пісню.
Бригантина досі пахла деревом та лаком та морськими хвилями. Мачти досі шепотіли їй про шторми та тишу над водою.
А тут у степу було інше.
- Як думаєш? Там щось є?
- Де спитав Таруіон.
- Та , за тими степами? - Аріянна не думала, що Тауріон їй скаже, навіть якщо знає. Він взагалі був мовчазний й рішення приймав сам, ні у кого ні про що не питав. А їм приходилося просто сліпо слідувати за ним. Але , наче щось відчуваючти, Тауріон їх завжди приводив , куди треба: до здобичі чи до води чи до скарбів у степу.
І тоді вони йому мовчки дякували. Та наступного разу все менше задавали запитань.
На цей раз Аріянна спитала, але очима полинула до кораблів. Там мабуть Еларін та Кайрон відшукали Ліана. Мабуть чекали на них.
Але Тауріон раптом зупинився посеред нагрітої стежки. Їм раптом в обличчя врізалося пахощами польвіго гіркого зілля.
- Я точно знаю, що там щось є. Ми повинні туди вирушити.
- Що?
- Що почула. Нам потірбно піти звідси.
- З кораблів?
- Так. Нам потрідбно йти в степ. Забрати побільше води та їжі та вирушити туди.
-Але це тепер наш дім. Іншого ми не маємо.
- Ми тут самі.  Але ж десь там є люди. І ми повинні ж їх знайти.
Розмова
Тепер Аріянна теж зупинилася.
Тауріон повернувся до степу обличчям і вітер тепер куйовдив йому волосся та здавалося ,що залітав у саму глиб впертого погляду.
Аріянна втала поруч з ним плече до плеча.
Хоча була нижче його на зріст, але така ж метка та швидка у степу.
Вона плеснула рукою на спину пасма волосся.
- І давно ти це придумав? - спитала.
- Давно. Я останнім часом постійно про це думаю.
- Чому же не сказав? - спитала. І разом з тим вона якось тоскно подумала про свою бригантину. Наче вже мала покилати її серед тихого безгомінного степу. Вона відчувала її не просто як домівку , а як живу оселю.
- Але ж у нас немає іншого виходу. Нам потрібно вирушити в степ.
І в цю хвилину дівчина зрозуміла, що Тауріон правий, як завжди. Що він придумав це не просто так. Що це була єдина правда, що їм лишилась.
Але ж це було так лячно. Тут здавалося , що вони були під захистом цих кораблів. Тут вони все знали.: де здобич а де шукати воду. Тут можна було сховатися від спеки та холоду. Навіть від коршунів, що прилітали цілою зграєю та наче чатували їх душі.
Ось і тепер вже десь здалеку їх  накриває тінь величезних крил.


Коршуни

І дійсно: в цей момент діти почули далекий різкий крик. Це летіли коршуни. Величні повільні небезпечні ...
Вони стояли посеред степу та трохи затримались із поверненням. В мить схопивши сумки зі здобиччю та луки, діти зірвались та понеслись до тіні авіаносця, що бовванів десь там як стіна, що захищада їх від степу та рятувала від небезпеки, що тепер наближалася з неба.
Десь летіли коршуни. Діти неслись не розбираючись , де стежка , а де купинии у степу. Колючи ноги об чортополох та інше польове колюче терня.
Неслись, бо звідти вже їх настигали тіні величезниз птахів.
Аріянна вже майже летіла над стежкою майже не торкаючись ногами поверхні землі. Вітер лише свистів в її вухах. Тауріон летів на декілька метрів попереду, іноді він обертався та ловив погляд Аріянни. І тоді розвертався та нісся знову далі.
І через декілька хвилин шалених перегонів степом, діти влетіли у тінь авіаносця. І у цей же момент над кораблями промелькнули тіні величезних хижих темних крил.
Діти притислися спинами до залізної обшивки корабля.
Здавалося, що він дихав.
Аріянна прислухалася до цього дивного відчутя, але у наступний момент до неї обернувся Таурін.
Його погляд вже був знову впертий гострий але спокійний.
- Встигли. Схоже, вони полетіли на далекі есмінці, як завжди.
- Але зір у них гострий, - невільно усміхнулася Аріянна.
- Кому ти розповідаєш? - діти засміялися. Здавалося, що від серця відступила небезпека.


Дорога назад
Аріянна та Тауріон тепер обережно переходили від тіні одного корабля до тіні іншого, пробираючись до своїх кораблів, що обрали як свої оселі.
Здавалося. що до них було рукою подати.
Але це була хибна ілюзія через зграю хижих коршунів.
Це були дикі величні птахи, що діти вже навчилися їх не тільки бачити й чути здалеку, але й відчувати.
Вони прилітали зі степу. Іноді залишалися на кораблях на кілька днів.  А іноді - відлітали на кілька днів. І здавалося, не зводили з дітей своїх гострих усе розуміючих хижих очей навіть звідти - з дальніх есмінців.
Вони тоді сиділи там та здавалося, чогось чигали чекали на щось, про що дітям не було відомо . Але вони ті птахи все знали. І тому діти воліли від них ховатися та тікати.
Тепер Тауріон впевнено вів Аріянну між тінями кораблів, наче відчував вихід зі степового лабіринту цієї небезпеки.
Аріянна довіряла хлопцю та ступала за його спиною . Від серця вже відлягла біганина. Вже серце вирівнялось та дихання спокійне та розмірене народжувало єдиний ритм зі степом та часом, що відміряло їм сонце на небі.
Нарешті вони побачили корпус корвету Тауріона.
Вони переглянулися. Знали, що саме там тепер їх чекають Еларін Кайрон та малий Ліан. А те , що вони його знайшли- сумнівів не було.
Рішення
Еларін стояла над багаттям у тіні корвета. Здобич приносили Аріянна чи Тауріон. Але готувала їжу завжди вона.
Тепер вони тихо теревенили неподалік. Еларін обернулася. Ліан спокійно грав біля друзів.
Кайрон та Тауріон про щось мирно бесідували. Аріянна стояла сама неподалік , не зважаючись вийти з тіні корвета, але чутливо прислухалася до степу. Еларін дивилася на своїх друзів та в її душі народжувалось відчуття спорідненості з ними.
Вони давно тут були разом. Останній тут з*явився Ліан. Вони власне знайшли його одного ранку, ніби його принесли птахи. Не міг же малий впасти з неба.
І поки готувалася їжа, Еларін теж стала прислухатися до степу. Степ вивищувався над тінями.
Тауріон з Аріянною бачили коршунів. Значить ті полетіли на дальні есмінці.
Самі діти туди давно не ходили. Там нічого не було.
Але коршуни- ці величезні загрозливі темні тіні степу , прилітаючи , сиділи там цілою своєю зграєю та чатували на тишу та запахи гіркого зілля.
Тоді Тауріон раптом нахилився до вуха Кайрона.
Обренувшись на дівчат, він побачив, що ті наче й не дивились. Аріянна стояла до них спиною та мовчала до степу. А Еларін готувала їжу.
Ліан був малий він вічно щось вишукував під ногами. Здавалося, взагалі ними не цікавився.
- Завтра вранці я хочу піти на дальні есмінці. Я точно пам*Ятаю, що бачив там купи карт.
- Карт? Ти все не хочеш залишити цю ідею. Вирушити у степ. Шукати поселення людей . Шукати моря.
Тауріон уважно вдивлявся в глибипу очей Кайрона.
Крім мрій там було ще дещо.
- Море я постійно бачу. В твоїх очах. І воно кличе нас.
Кайрон відвів погляд . Він потонув у тіні корвета.
Корвет нависав над ними , як спасіння , яек захист, як істина. Як єдинє, що тримало їх у цьому степу.
Час і плин
Зачекай хоча би поки полетять коршуни.
Кайрон відчував, що крім цих  слів тепер нічого не зможе сказати.
Він хотів би піти з Тауріоном  але знав, що залишиться тут з Аріяанною та Еларін . Та малим Ліаном.
- Так, ти правий. - Тауріон тепер послабив м*язи обличчя. І тепер воно повільно набувало дитинних та м*яких рис.
Звичайно, він повинен був зачекати, доки полетять ті птахи. Вони не затримаються надовго.
Він тепер полинув думкою в той момент, коли степить ногою в той степ. Він знав, що стежки до дальніх есмінців не було.
Там була тільки гіркота польвого зілля та небо над головою.
Але , можливо, там він знайде відповіді. Вони завжди в полі нашого зору, але стежку приходиться топтати туди самим. Ніхто про це не потурбується.
Перед тим, як покинути кораблі та піти на пошуки того моря чи хоча би людських поселень, їм потріно біло знати - у який бік йти.
У той, що закриває від них авіаносець, застивши пів степу, пів неба.
Чи у той, де бовваніють ті кілька есмінців, наче застигши у своєму вічному небесному бою над горизонтом.
Кайрон усміхнувся. Еларін вже несла приготовану паруючу їжу.
І Аріянна раптом повернулася від мовчання степу.
Вни сіли за стіл.
Гіркі стежки
Тауріон вийшов на світанку, коли решта ще спали.
Коли відкрив очі. то скоріше спочатку відчув, ніж побачив велике степве сонце, що ще ховалося, але у наступну мить мало вийти з-за крайнеба.
Тайріон хотів побачити цей момент, тому скочив з ліжка та вийшов на палубу.
Корвет ще дихав передсвітанковим холодом, дрижав та збирав на собі конденсат. Тауріон провів долонею по металеовму борту. і внаступний момент побачив його - величний золотистий диск викотився над темною смугою степового берега.
А над ним здіймалися полуменисті хвилі вранішнього океану.
Тауріон завжди ніби марив, дивлячись на світанок над степом. Ніби бачив наяву океанські хвилі, які лише снилися йому.
Вчора ввечері коршуни прошелестіли над ними крилами вже по темряві і діти зрозуміли, що зграя полетіла вночі.
Хто зна, як вони літали у темряві. Але це були не прості птахи, вони бачили більше, ніж звичайні.
Тому Тауріон не міг всидіти на місці, щось його спонукалоо : не чекай, виходь тепер.
До есмінців було години дві ходу і стежки не було. На есмінцях вони були давно. Іноді ходили, коли хотіли зазирнути , а що там за ними. Може, щось змінилося? Але завжди було те саме. І разом з тим, наче щось зовсім інше.
Тауріон позирнув на бригантину та шхуну дівчат. Там тепер було спокійно, він почув лише мовчання.  Еларін та Аріянна ще мабуть спали.
Але там десь за бригантиною був і фрегат Кайрона. А той міг і не спати. Він часто так ночами чатував степ.
Чомусь він любив ніч та зорі над головою. Читав книги про них. Та завжди прагнув щось з них вичитати.
Тайріон усміхнувся. Навіть якщо Кайрон знає, що він вирішив йти саме сьогодні, він його відпустить. Нічого не скаже, вони домовились.
Тауріон зізслизнув у темряву, що ще ховалася між корпусами кораблів.
Вони мовчали , збираючи між своїми тінями вічність та час.
Але Тауріон перкинув на плечі рюкзак з їжею та водою та сміливо рушив вперед. Йшов між кораблями декілька хвилин.
Поки не встав за одним з них , що височів вже над безгомінням степу.
Далі Тауріон відчув лише гіркі запахи зілля та простору.
Він ступив у густу траву.


Роздуми
І поки його ноги виплутувалися між густою гущавиною , а вуха ловили вранішню пісню степу: десь співали коники та жайворонки, а памороки забивало від запаху гіркого полину та спориші, на ум приходили химерні думки:
- Ну й що тобі з тої вічності та безмежного спокою цього степу? Навіщо вічність та це відчуття неба й волі й тиша , навіщо цей спокій, якщо разом з тим ти постійно прокидаєшся від поклику моря та хвиль? Десь же воно є і воно теж чекає на нас.
Навіщо нам мовчати разом з цими застиглими кораблями. Навіщо безсмертя, якщо хочеться відчути дещо інше?
Якби полетіти цими кораблями та прямо туди, де хвилі та сіль? Та хіба вони боги, щоб підняти ці кораблі у повітря?
Так хоч самі підуть шукати це море.
І покинути вічність?
Та що з тої вічності? Хіба вона утече?
Може самим спробувати втекти від неї хоча би на певний час?
Тауріон йшов вже годину.
Степ наче прислухався до його думок та притих.
Сонце підбилося вже високо. Тауріон подумав про друзів. Аріянна мабуть буде незадоволена, що пішов без неї. Бо знав, що якби покликав, вона пішла би з ним.
Але він хотів сам знйати путь.
Чи хоча би якісь карти чи хоч щорсь, що вказало би сторну .

Есмінці
Їх було три . Важкі металеві та самотні. Вони завжди закривали дітям огляд степу з цього боку. Пів обрію заквали. І не було видно, що тут відбувається за ними. Тому Тауріону завжди здавалося, що якраз у ті моменти, коли вони втрачали контроль над цією частиною , тут і відбувалися неймовірні речі. Йому привиджувалися невідомі довгі каравани та кавалки, що продили у тій частині степу. Іноді він навіть прокидався серед ночі, думаючи що вловив віддалений шум коліс чи просто якийсь ритмічний рух у степу.
Тоді він ладен був бігти туди на есмінці навіть серед ночі, щоб побачити , що там рухається. Побачити хоча би віддалені вогні караванів.
Але вночі це було неможливо.
Можна було загубитися та втратити орієнтири .
Тому він тоді просто лежав та подумки слухав степ, або виходив на палубу та , як Кайрон , піднімав голову до зірок та слухав небо.
Небо мовчало. І степ тоді замовкав. І тоді Тауріон теж заспокоювався, до нього приходило розуміння того, що всі каравани йдуть тільки через його душу.
А степ як завжди спокійни та безгомінний. І немає там ніяких караванів.
І ніхто їх звідси не виведе. Прийдеться шукати дорогу самим.
Години через три Тауріон був на місці.
Есмінці так само нависали над степом , як торік.
Так само мовчазні самотні , але міцні , що знали собі ціну.
Тауріон повільно обійшов один.
Підняв голову. Минулого разу вони залишили відкриті двері , що вели на трап.  Він  і досі був так само відкритий. Мотузка з дверей так само нікуди не ділася.
Хлопець підтягнувся та став забиратися , вони всі спритно лазили по канату.
Через мить він вже був на борту.

На палубі
Тауріон трохи постояв на палубі. Сонце вже пригрівало доволі сильно. Хлопець роздивлялвся навколо. Повільно, прагнучи зрозуміти кожну деталь: для чого вона тут припасована та що з нею відбувалося протягом останнього року.
Все було майже так, як тоді, коли вони приходили сюди всі разом. А,  Ліана тоді не було з ними.  Малий з*явився нещодавно, вони знайшли його серед кораблів.
Тепер есмінець мовчав. Його металеві деталі : частина самого корабля та частина зброї - також завмерли мовчазно та очікуюче. Фарба світила свіжістю , здавалося, він готовий був прямо тепер вирушити у плавання і від цього ще більше здавався живим .
Тауріон згадав, як вони приходили торік.
Тоді вони не стали заглядати у трюми. Лише так походили палубами усіх трьох есмінців.
Та пішли звідти.
Тепер Тауріон побачив нарешті загадковий і німий отвір дверей.
Він підійшов. Нічого не було звідти чути. Тауріон обернувся до своїх кораблів. Звідси вони бовваніли у степу, наче далеке марево. Потім рішуче ступив усередину.
Там були коридори. Сірі мовчазні металеві...
Вони приховували неочікувані повороти та двері. Важкі і знову сірі. Та знову металеві.
Тауріон відкрив одні другі. Вони не були закриті.
Це були невеликі рубки та каюти, в них були відкриті навстіж ілюмінатори і віттер вільно заходив всередину.
В деяких були невеликі столи та стільці, вузенькі ліжка , охайно застелені, наче екіпаж тільки вчора покинув корабель.
На ліжка були подушки та ковдри
Постільна білизна.
На деяких столах лежали книги чи ще якісь документи.
Тауріон усміхнувся. Шкода. що Кайрона немає, - подумав він. Кайрон завбрав би всі ці книги та вони би тягли їх назад усі разом.
Тауріон не став збирати книги.
Він шукав тільки хоч щось схоже на карти чи якісь сказівки на навігацію , чи щось, що може вказати їх місецзнаходження

Всередині
Тауріон переходив з каюти в каюту.
Шукав карти, але збирав миттєві враження.
Нарешті знайшов капітанський місток.
Це була кімната з широким панорамним вікном, схожа на обсерваторію.
Сповнена світла та тиші, вона ніби й сама когось чакала.
Тут Тауріон врешті на широкому столі побачив те, що шукав. Наче їх спеціально для нього , Тауріона , тут залишили. хлопець підійшов ближче.
карти були великі паперові, такими вже давно мабуть ніхто не користується на справжніх кораблях.
Тауріон доторкнувся до однієї. Вона зашелестіла тихо та привітно. Він схилився над картою.
Шукав хоч щось, що підказало би йому відповіді. Але на картах були обриси океанських узбережж. На деяких - знімки дна якихось перешийків та каналів, хлопець подумав. що часу вистачить розібратися в них. Став складати карти та ховати у сумку.
Потім визирнув з вікна . звідси відкривався вид на ніс есмінця. Там тепер застиглии деталі палубних гармат. І були вони спрямовані у степ. Там, де в його нічній уяві йшли безкінечні каравани нізвідки й нікуди. Тепер там був лише степ та безмежне безгоміння.


Крайліри
Раптом Тауріон почув , наче щось впало. На палубі. Потім шум. Такого не могло бути.
Хлопець на мить завмер.
Першою йому спала думка, що за ним сюди хтось прийшов, хтось зі своїх: Аріянна чи Кайрон.
- Аріянна - могла. А Кайрон не став би йти за ним, він залишився охороняти кораблі та дівчат.
Але Аріянна догнала би й ого просто посеред степу та просто мовчки пішла би за спиною, як завжди.
Шум донісся знову
Хлопець не злякався, але став оглядатися . шукаючи чогось. чим можна було би оборонитися. Але на цей раз нічого не виявив. Схоже, на картах його везіння закінчилося.
Шум відбувся знову.
Тоді Тауріон раптом зрозумів, що там хтось є і він знає про нього. Що той чекає , поки Тауріон вийде звідси. І навіть нетерпляче викликає його.
Тайріон вийшов з капітанського містка знову в коридор. Став вибиратися так само як зайшов. Проходячи повз якусь каюту , побачив книги. Подумав, що хотів захопити пару книг для Кайрона. Але тепер вже думав про оборону.
- Іншим разом, - промелькнула думка.
Через кілька хвилин нарешті підійшов до світлого небесного прямокутника дверей.
Звідси здавалося можна було вийти прямо в небо.
Але спочатку хлопець обережно визирнув з темного корилору на палубу. Здавалося, що там нікого тепер немає. Така сама тиша.
- Виходь , я чекаю тебе, - роздпвся нарешті незнайомий голос. Хлопець не злякався. Лише невільно стиснув пару стріл у руці. Хоча овни навряд чи могли би допомогти. Але якщо той , хто там був , знав про нього , то більше не було сенсу ховатися. Та й щось у тому голосі було таке, що Тауріон відчув, що це не напад.
Вар- Ксар
На палубі Тауріон побачив велетенську тінь. Це був коршун. Один зі зграїї.
Мабуть , вони повернулися.
Тауріон подумав, що вони можуть його тепер покарати за те, що забрався на їх територію.
Але все таки вийшов повністю на світло.
Тоді знову роздався той голос:
- Знав, що не злякаєшся, врешті.  Підійди.
І тоді Тауріон зрозумів, що коршун говорящий.
- Ти говориш, - врешті скоріше видихнув ніж вимовив хлопець.
- Так, і я говорю до тебе: підійди.
- Вб*єш мене? - просто спитав Тауріон.
І тоді він почув ще й тихий хрипкий сміх. Він ніколи не чув. що птахи вміють сміятися.
- Ми могли вас вбити тисячі разів. Ви такі невмілі, зовсім не вмієте ховатися.  Але не зробили цього. Ми не збиралися вас вбивати. Ми вас охороняли.
- Що? - Здавалося. що Тауріон не міг повірити своїм вухам.-Що то значить : охороняли? Ми думали. що ви полюєте за нами.
Птах знову розсміявся.
- Полювали? Ні, друже. Ми на вас не полювали. Ми вас охороняли.
І тоді Тауріон спостеріг, що коршун один.
- А де твої брати?
- Я повернувся сам. Щоб просто поговрити. Не хотів лякати. Я- Вар - Ксар , вожак згарї Крайлірів.
- Крайліри..То ось як ви називаєтесь.
Тауріон вже сміливо підійшов до птиха.

Про степ та долю
Вар - Ксар на цьому не зупинився. Його чорні непроникні очі, здавалось, були сповнені одночасно степом далеччю волею та шепотом.
- Ми Крайліри , з роду великих шаманів степу, - тихо розповідав він.
Тауріон сидів на палубі та дивився на велике сонце, що повільно котилося небом. Спочатку зі степу прилітали гірки пахощі зілля та вітру.
Але потім Тауріон захопився розповіддю Вар- Ксара. А потім зрозумів , що вже не боїться вечиного птаха.
- Ми почули вашу появу задовго  перед тим, як ви тут дійсно з*явилися. Вирішили , що ви зовсім безпомічні наодинці з великим степом. Степ не міг ва допомогти. А ми - могли.
Ми посилали вам здобич та показали воду. Навіть піднімалися вище хмар, щоб відвести великі грози чи урагани.
Ми охороняли вас протягом цього року.
- Ми не знали. - Тауріон думав тепер про те, що вони були діти для Крайлірів. Адже завжди ховалися та тікали від них, лише завбачивши помахи велетенських крил, що наче тіні накривали кораблі.
Але боятися було не варто.
- Ви мабуть сміялися над нами. Коли ми тікали від вас.
- Ні, ми ніколи не сміємось . Ми птахи, а не люди. Потім ми зрозуміли, що охороняти та допомагати вам - це наша доля шаманів степу.
Ми прилітали до вас, все чекаючи, що ви зрозумієте це. Але кожного разу бачили, що ви тікаєте, розуміли, що ви ще не готові. А тепер ми почули голоси долі в ваших серцях.
- Що? Голоси чого?
- Долі...- повторив Ксар- Вар. - Ми прочитали у ваших серцях голоси  моря , хвиль, голоси ваших батьків.
- Це мабуть Кайрон та Еларін . Їм сняться ці дивні сни про море та матерів, що чекають на анс.
- Саме так, друже. Ми чули Кайрона. І Еларін. Вони вже прокинулись та чекали нагоди.
- А ми ще не прокинулись? - спитав Тауріон. Його золотисте розкуйовджене волосся якраз плеснуло на обличчя та приховало сльози в очах.
- Справа не в тому. Ти вже воїн. І Аріянна. Ви вже готові вирушити в путь. Хоча вона думатиме про свою бригантину. Але Кайрон та Еларін - вони подумки вже полинули звідси. Тому я вирішив діяти та нарешті заговорити з тобою.
Тауріон подумав, що друзі будуть здивовані,к оои він їм розкаже про Вар- Ксара та крайлірів.
- Будеть. Але не тільки з того, що я розмовляю.
Повернення
І коли через годину Тауріон вже летів на велетенській спині Краіліра - вожака зграї , птаха-шамана на ім*я Вар -Ксар над степом, в його сумці, крім крат, які він знайшов на столі одного з есмінців , були ще кілька книг, що Вар-Ксар дозволив узяти з собою.
- Бери звідси все , що хочеш, адже я сам віднесу себе, а для мене це майже нічого не важить. Книги так книги.
Тауріон зрадів, бо знав, що Карйон теж зрадіє. Він любив читати , а потім він розповідав їм прочитані історії або просто розказував, якщо дізнався щось нове.
За ним читати навчилась Еларін та Аріянна.
А сам він завжди вважав за краще читати мову степових стежок зілля та вітру , що за ним визначав , де можна спіткати здобич чи воду, і чи прийде ураган.
А тепер Вар- Ксар ніс його над степом . Ніс повільно змахуючи велетеньскими крилами та Тауріон тепер дивився зверху на силуети есмінців, що звідси зверху здавалося тонули у цьому степу , мовчки уходячи кудись вниз, тонули у зелені , у великому тряв*яному коливанні спокою та тиші, у гіркості польових пахощів.
А потім нарешті поачив тонкі лінії стежок, що ними вони ходили у степ на полювання.
Стежки зверху нагадували малюнок. Але Тауріон не став його тепер читати. Він і так читав його кожного дня.
Вони недовго летіли, як побачили ту групу кораблів, на якій жили всі разом.
Он, ген видніється вже днрев*яний фрегат Кайрона.
А за ним- бригантина Аріянни.
А ще трохи далі - менша, але затишніша шхуна Еларін.
І нарешті - трохи віддаленіший його корвет.
Звідси зверху кораблі здавалися сонними. Під ними  тепер коливалися степові трави  але більше було простягнуто між ними тіней, у яких діти зазвичай і ховалися від Крайлірів.
Тауріон знав, що звідси він не побачить своїх друзів. Скоріше за все вони навіть не здогадувались, що птах несе його на своїй спині і скоріше за все тепер вони спустилися в укриття - у трюм фрегата Кайрона чи бригантини Аріянни. Він знав, що вони звідти уважно стежать за небом і не вийдуть доки не побачать , що птах полетів.
Вар-Ксар став обережно знижуватись.

Стріла Аріянни
Тауріон думав, що його друзі встигли сховатися, побачивши тіні величезних крил Вар - Ксара над палубою фрегату Кайрона.
Але все сталос не так.
Діти Вар - Ксара зовсім не побачили. Або побачили вже занадто пізно, коли крило ледь не зрушило повітря над їх головами.
І коли Аріянна раптом завважила над головою Ліана , що якраз сидів на палубі та , як завжди перебирав свої залізячки , які так любив збирати навколо кораблів,  було занадто пізно ховатися.
Дівчина враз зблідла.
Вмить вона схопила лук та наклала на тятиву стрілу. Вона знала , що поцілить. Ліан якрраз у ту мить підняв голову та зіпнувся на ноги. Він дивився прямо в очі Вар-Ксару , що повільно знижувався над палубою.
Ттятива вже забриніла тонким ніжним звком, як зрушена струна на невідомому музичному інструменті, і готова була вирватися з чіпких ат сильних пальців дівчини, як раптом тверда рука Кайрона упевнено лягла на тильну частину її руки зі стрілою та затримлаа вистір.
Аріянна здивовано обренулась на Кайрона. Він стояв прямо за її спиною.
Стріла з печальним звуком чутним хіба що самій дівчині та Вар-Ксару впала на палубу. Але очі Кайрона дивилися ясно та певно. Він раптом кивнув дівчині на птаха, що продовжував повільно знижувати свій політ, явно маючи намір сісти на палубу.
І тоді Аріянна ще раз перевела погляд на птаха та придивилася уважніше. Та нарешті побачила те, що , вона тільки теер здогадалась, вже до неї побачили Ліан та  Кайрон, вірніше того, хто сидів наспині величезного коршуна.
Це був Тауріон.

Знайомтсво з Вар- Ксаром
Тоді вони втрьох  , бо Еларін була десь у глибині корабля, у трюмі, та її не було тепер на палубі, затамувавши подих дивилися, як птах спускався все нижче та нижче.
Нарешті коршун спустився та важко плюхнув своє величезне потужне тіло на залізну поверхнню. Діти почули, як скреготнули гострі кігті об метал.
В наступний момент до них вже йшов Тауріон.
Він трохи похитувався, очевидно через політ, але це був він, сумнівів не могло бути. Це були його напрочуд сяючи очі та розкуйовджена золота голова, його плечі , його руки.
Аріянна невпевнено ступила йому назустріч. Вона уважно дивилася на коршуна за спиною Тауріона.  Та раптом з подивом помітила, що в очах птаха не було справжньої загрози. Птах дивився мудро та спокійно.
Але Кайрон поклав руку на плече Аріянни та ступив до Тауріона.
-  Що це означає? Як тобі вдалося порозумітись з коршуном?
- Друзі, не бійтеся, - сказав Тауріон веселим голосом.  - Коршуна звуть Вар-Ксар.  Він наш друг.
- Що? Друг? Ми все життя ховаємося від них, тільки завбачивши тіні крил. А тут приходиш ти та кажеш раптом , що  він наш друг, - промовила Аріянна.
- Спочатку вислухай мене, - відповів Тауріон.- І його...
- Що? Його? - Аріянна обернулася на Кайрона Але хлопець вже усміхався. Здавалось,  він теж усе зрозумів.
- коршун вміє говорити...- тихо сказав він.
- Так...- Тауріон кивнув і вітер плеснів його золоте волосся на щоку.
В цей момент коршун вирішив підійти ближче і нарешті роздався його трохи низкуватий хрипкий голос.
- Я спробую сам все пояснити. Я Вар- Ксар - ватажок зграї птахів -шаманів. Здавна ми охороняли цей степ і ці кораблі.  А потім стали з*являтися ви. Оселились ан кораблях та ми зрозуміли, що винас боїтесь. Хоча вас ми теж стали охороняти.
- Ви? Нас? Охороняли? - Аріянна тепер здівалося нічого не розуміла.
В цей момент з темряви корабля на палубу ступила Еларін.
Але здавалось вона то якраз не здивувалась.

Таємниці
Раптом Еларін  та Ліан  стали усміхатися...
Еларін без страху просто підійшла до величезного птаха та стала гладити його крила та голову своєю долонею...

- Що? - здивуванню Аріянни не було меж.- Ви вже знайомі? Ти його знаєш?
Дівчина дивилась тепер на Еларін з досадою...
- Так..Колись ми вже познайомились...-Еларін усміхалась. Гладила коршуна по голові. До них підійшов Ліан та не зміг дотягнутись. Але раптом роздався його голосок:

- Ну, привіт, Вар- Ксар...Я все думав, коли ти повернешся..

- Ліан?...- Аріянна здивована підійшла до малого..- Ти теж непогано говориш? Чому ж ти мовчав..
На це Ліан повернувся до Аріянни та просто та мудро дивлячись в її карі очі , потис плечима...

Лише Кайрон дивився ясно та не був приголомшений..

Тоді Вар -Ксар сказав:
-  Що ж , тепер коли ми всі познайомились ,  я знаю, що ви більше не боятиметесь нас,  Крайлірів, я полечу за своїми братами...А коли повернемося, ми ще поговоримо про ваші мрії..
- Знову летиш....- сказав Ліан. - А коли повернетесь?
- Через кілька днів..Недовго чекай нас..А коли повернемося, ми заберемо вас на узбережжя у поселення людей...

Діти усміхаючись стали переглядатися між собою..І раптом усміхнувся і Ліан. Тепер його м*яке дитяче обличчя раптом розяснило. Він був хорошим та чемним хлопчиком, але до цієї миті ніколи не усміхався..Тому Аріянна підійшла до нього та присіла поруч, загнлядаючи в очі..
Там стояли великі чисті сльози...
Вар- Ксар летить
Тоді Тауріон зрозумів, що Вар-Ксар дійсно повинен полетіти за своїми братами.

- Можна я полечу з тобою, - попросив він раптом. Але птах тільки покачав головою. Тауріон кивнув- він розумів, що має лишитись з друзями.

Звичайно, якби Вар- Ксар навіть взяв його з собою та дозволив полетіти, варто було лише поглянути в розстроєний погляд Кайрона.

-Так , друже, тобі прийшлося би важко самому.

Але Кайрон знову прояснішав:
- Якщо хочеш, то лети...Я думаю ми дочекаємося, поки решта Крайлірів повернеться і за нами...

Він звичайно дуже хотів побачити море. І тепер почувши про узбережжя та про те, що скоро Крайліри віднесуть їх туди, став думати лише про те, що він все таки не помилився , що все таки він його дійсно чув навіть звідси зі степу..Що воно там справді є , навіть зовсім недалеко, що там на безмежному просторі гуляє вітер та величезні сині хвилі, що там пахне сіллю та бризом...
Що вони теж скоро туди полетять..

Що ж...він зачекає ще трошки..а Тауріон ...хай летить тепер...Може навіть Ліан полетить з ним...

Але Тауріон підійшов до нього та ще раз сказав, поклавши руку на плече Кайрона.
- Я теж дочекаюся..і полетимо всі разом...

Діти лишаються
Тоді Вар - Ксар раптом важко відірвався від залізної палуби та змахнувши крилами, піднявся у повітря...

Він зробив над їх головами коло та відправився у протилену від есмінців сторону.

Діти ще якийсь час стояли та дивилися , як тане в небі силует ВАр- Ксара.

- Одне добре: те, що нам тепер не потрібно боятися коршунів Виявилось, що вони -наші друзі...

Ліан відвернувся від степу та обернувся обличчям до Аріянни .
- То ти , хитруне, вмієш розмовляти але постіно мовчав...

Ліан раптом усміхнувся.

- Він повернеться...- впевнено сказав малий...

- А ще у нас вода закінчилась. - почули всі голос Кайрона за спиною...

- Що ж, тоді варто сходити за водою до вечора.

До джерела та назад було години дві. За водою завжди ходили Кайрон з Еларін.

Але на цей раз Ліан попросився з ними.
І взявши звичацні пляшки та сулійки через хвилин пятнадцять Еларін та Кайрон вже лаштувалися в дорогу. А Ліан стрибав навколо них..


Джерело
До джерела було наче й недалеко, але стежка, що вела до нього , була ледь помітна у високому степовому зіллі.
Аріянна та Тауріон завжди ходили на полювання. А Еларін з Кайроном завжди ходили за водою.
І тепер пішли так само. І Ліан раптом підійшов доттних та взяв Еларін за руку. Підняв до неї всвоє обличчя та сказав, що хоче з ними - за водою..
Аріянаа тільки плечима потисла
- Впевнений . що не втомишся та не відстанеш? Бо вони нестимуть воду і тебе ніхто не понесе на урках.
- Я витримаю, - сказав Ліан.
Тепер вони втрьох, обійшовши тінь останнього корабля, що наче дрімав на сонечку, завалившись на один бік, та наче й похріпував уві сні, бо з середини корабля доносилилося якесь приглушене скрежетання.
Але діти до таких звуків вже давно звикли та не звертали уваги.
Вони підняли голови та якусь хвилю дивились на корабель. Цей був металевий та важкий, трохи потрощений іржею, але ще цілком цілий.
Вони ніколи не піднімалися на нього.
Кайрон потис плчеима та занурився у високу траву.
- Ходімо
Кайрон пішов стежкою. А за ним-  Ліан. А потмі - Еларін.
Зазвичай, вони мовчали, але тут раптом почали говорити про коршунів .
- То як ти познайомилась з Вар-Ксаром, - спитав Кайрон
Еларін замислилась, але потім усміхнулась та обличчя її прояснило.
- Якось я йшла з джерела. Ти тоді пішов вперед, а я трохи відстала. Та присіла на стежці, щоб перев*язати взуття. А потім незчулася , як заснула.
- Це тоді, коли ми тебе шукали?
- Так . Тоді мені наснився сон, наче я бачила дивну жінку, що кликала мене здалеку..
- Знову твої сни...
Над ними пролітав вітер і десь співав степр усіма голосам: пташиними та комашиними. Хиталися польові квіткі на тонких стеблах. Ліан уважно прислухався до розмови.
- І тоді уві сні я побачила й коршуна. Він раптом прилетів звідкись та підняв мене на крилах та поніс кудись і там уві сні зверху я бачила море. І поселення внизу на узбережжі.
Кайрон зупинився та повернувся до Еларін.
- Птахи показали тобі море й узбережжя й поселення...Чому ж ти не розповіла.
Дівчина дивилась на Кайрона. Її темне волосся тріпотіло на вітру за спиною. А в очах здавалося тонуло небо та степ.
- Я думала, що то просто сон. А коли побачила на палубі коршуна , зрозуміла. що не просто...
Через кілька хвилин вони вже були коло джерела.
Непомітні зміни
Тепер вони стояли біля джерела.
Хоч вони часто приходили саме до цього , то часто помічали , як тут все змінюється раз за разом
Чи то джерело змінювало своє хоч невеличке та звивисте , але доволі глибоке русло
Кайрон став наповнять водою сулійки один за одним
А Еларін стала над водою та чомусь раптом їй стало сумно
- Вода уходить.  .- тихо сказала дівчина
Ліан тепер знайшов у потоці якусь стеблину та вже намагався ворушити нею круглі камінці на дні
- Чому ти так вирішила , - спитав Кайрон
- Не знаю, - усміхнулась.  - Вода сказала. ..
- Сказала ...З тобою джерело розмовляє?
- Ну то що...Ти ж чуєш море...А я - джерело
- Як піде вода, прийдеться й нам йти ..За водою...Прийдеться шукати інших джерел..
- Коршуни допоможуть ...- сказав Ліан - Але коли вони повернуться, то заберуть нас з собою на узбережжя.
- Так...
Кайрон з Еларін переглянулись...
Кайрон теж відчував , наче у степу щось непомітно зрушує зі своїх місць...
Вони присіли біля джерела та Еларін стала викладати камінцями на дні чи то знаки чи то якісь візерунки
...
- Облиш, - сказав Кайрон...- Мабуть , ти права і наступного разу ми це джерело й не знайдемо...
- То знаки...
- Кому ж?- тихо спитав Кайрон
- Та комусь, хто прийде...
Вони зібрали свої сулійки вже наповнені чистою водою та ступили на стежку , що вела до кораблів
А за їх спинами лише вітер зашелестів  високою травою
Чекання
І коли вони повернулись з водою , то зажили так , як раніше....
Принаймні так всім здавалося на перший погляд
Кожен так само засипав та прокидався на своєму кораблі.
І Кайрон так само прокидався вночі від запаху хвиль та звуків прибою, що все йому здавалося , що він чує
Так само сідав він під зірками на палубі , свісивши ноги вниз та мовчки роздивлявся такі самі мовчазні сузір'я над головою
Так само Тауріон та Аріянна ще кілька разів сходили на полювання і не було нестачі в їжі ..
Так само Еларін вранці прокидалась від далекої пісні мами , що чула уві сні ..
Так само Тауріон намагався захистити своїх друзів та приховував тривогу за незалежним та твердим поглядом ...
Але Ліан...
Малий не міг приховувати свої почуття . Він кожної хвилини піднімав очі до неба, чекаючи птахів ..
Та ще Аріянна...
Серце у дівчини стискалося кожного разу, як вона думала про свою прекрасну бригантину ..
Адже для неї це був не просто корабель. Це був ніби її рідний дім. І вона відчувала її як живу істоту, що давала прихисток та захищала
- Невже прийдеться покинути наші кораблі?- іноді думала вона...
Але потім бачила сяючи очі Тауріона чи Кайрона, чи очікування в очах Ліана і розуміла, що так і повинно бути
Повернення птахів
Одного разу їм все таки вдалось дочекатись
Ліан в цей день першим підняв очі до неба. Знову, як робив це кожного дня
А потім він покликав решту :
- Гляньте...
Тоді й всі стали пильно вдивлятися у небо , стоячи на палубі корвета ...
Він нагріто мовчав , наче передчуваючи власну безгомінну самотність
І тут всі побачили декілька важких чорних силуети на фоні неба
Птахи летіли повільно, іноді змащуючи величезними крилами , поки нарешті на сіли на палубі
Діти кинулись до птахів
- Нам варто вирушити тепер , - тихо сказав Вар - Ксар. - Наближається перша зимова степова буря ..Ми бачили її на обрії- велика чорна хмара. І через годину чи дві вона накриє кораблі , тоді буде важко піднятись в небо...
- Так, я теж бачив , - сказав Тауріон .
- В ми вже готові в дорогу ,- сказала Еларін. Вона стала виносити з корабля сумки з деякими їх речами
І всі зрозуміли , що Еларін подумала про кожного з них та на забула речей , які кожному були дорогі...
Вар - Ксар підганяв дітей, поки три його брата мовчазно сиділи та лаштувались у політ
Але Ліан вже заліз на одного з птахів.
- Ні, хлопче   . Ти полетиш зі мною...
Тауріон вже сидів позаду Ліана.
Наступними були Еларін та Аріянна.
Дівчина останній раз ще подивилась на свою бригантину ...
Але тепер і сама бачила з іншого боку щільну чорну смугу степової бурі...
Треба було поспішати...
І коли нарешті птахи стали зніматися та підніматися у повітря, лише тоді Кайрон підійшов до свого птаха
Вони подивились одне одному у вічі і все зрозуміли...
- Це твій корабель і тобі не хочеться покидати його ..
- Якби його можна було взяти з собою...- тихо сказав Кайрон. Ми разом мріяли про море...
Але птах тільки розсміявся ...
Кайрона дивно було бачити, як сміється цей величний древній птах...
- Облиш їх  . Ці кораблі - дух степу. І може море коли небудь само до них повернеться...
Тоді Кайрон сів на спину птаха та вони піднялись у небо. Останнє що встиг побачити Кайрон - це чорні степові стовпи пилового смерчу , що вже збирався на силі внизу між кораблями...
І хоч небо вмить почорнілі та птахи тримались міцно за нього своїми величезними крилами
Вони вирушали до моря..
І у Кайрона зблиснула невільна усмішка на обличчі
Місто на узбережжі
Через годину чи дві раптом небо та й сама земля перед очима Кайрона раптом роздалася
Він побачив прояснилий горизонт , блискучий , сповнений чимось прекрасним, що раніше він бачив лише у снах
Це й було те саме море.
Але спокійне й величне , воно виблискувало під сонцем
А далі попливли численні дахи міста і будинків
Інші птахи вже зникли з його очей і він раптом подумав, що кожен вже знайшов, що шукав
І дійсно , внизу стали пропливати вигони порту та численні яхти та кораблики й катери пов'язані до пірсу
І Кайрон невільно засміявся
А потім він побачив внизу , майже під самим крилом , як якась гарна молода жінка обіймала та цілувала Ліана та Еларін
І зрозумів , що вони вже прилетіли
Кайрон зістрибнув з птаха та став його дякувати
А зі сторони будинків вже бігли до них якісь усміхнені люди ...
2025