Повстання. Глава 4. Повстання

Козаки Кисляківського куреня займаються вивченням прийомів володіння шаблею.
– Запам’ятайте, шабля – це не просто зброя, се символ козацької волі та честі, що вимагає вправності, – навчає молодих запорожців Сашко лірник. – Бій на шаблях вимагає активного використання ніг у пішому бою, а також маневрування верхи, а сама техніка базується на блискавичних ковзних рухах, колах та вісімках, що робить її складною, витонченою та небезпечною, як для вершника, так і для пішого воїна.
При цьому Сашко показує, що можна робити шаблею. Зброя в його руках виробляє такі викрутаси і з такою швидкістю, що дехто не встигає побачити ці рухи. Молодики  захватом дивляться на козака.
– А я чув, – промовив молодик Мирон Губенко, – що в багатьох країнах світу воїни користуються мечем, а в деяких – рапірою або шпагою. Чому тоді ми застосовуємо шаблі?
– Тому що ми вимушені протистояти Кримському Ханству, Османській імперії, Речі Посполитій та Московському царству, війська яких озброєні переважно шаблями. Тобі особисто дозволяю використовувати меч, якщо сили і витривалості вистачить.
Молодики розсміялися, бо худорлявий, цибатий Губенко на богатиря зовні ніяк не виглядає. Сашко лірник продовжив заняття.
– Дивіться, хлопці, легкість і кривизна клинка дозволяють миттєві відбиви, відводи та удари «наздогін». В пішому бою використовується техніка «повзунців» – удари ногами в низьких положеннях або в падінні, та ударно-захоплюючі дії вільною рукою.
– А це – «дві шаблі»: унікальна техніка, що передбачає володіння двома шаблями одночасно. Губенко, що я щойно сказав?
– Що можна битися одночасно двома шаблями.
– Хіба я таке казав? Я говорив, що можна володіти двома шаблями одночасно, тобто однаково добре діяти шаблею обома руками, перекидати шаблю або іншу зброю із однієї руки до іншої і назад.
Запорожець показав, як це робиться. Він виконує різноманітні обертання шаблі (кола, вісімки), коли вістря змінює положення від положення вгору до положення вниз.
Самійло Гардовий, Вітер і ще десяток старих козаків Переяславського куреня сидять в курені і ведуть неспішну розмову.
– Майже щороку протягом століття нападають на наші землі татари, – журно мовив Вітер, – забираючи все, що тільки можуть вивезти на конях, і забиваючи, нищачи решту.
– Саме страшне, що перешкоди їм в тому практично немає ніякої. Якщо і збирається на них військо і встигає їх перехопити, що буває рідко, і навіть розгромити їх, що буває ще рідше, то відбирає воно лише полон і здобич, а заподіяна татарами руйнація так і залишається руїною, – мовив Архип Таран.
– Того що спалено, забите, знищене вже ніщо повернути не в силі. І головне – наших людей, діточок наших, – додав Сава Репетило.
Козакам добре відомо, що орда має від 8 до 10 тисяч чоловік, і підрозділяється на загони по 500-600 татар в кожному. Розтікаючись повсюди по селах, вони оточують їх, виставляють по чотири сторожових пости довкола і підтримують великі вогнища впродовж усієї ночі, щоб ніхто з селян не втік.
Потім татари грабують, палять і вбивають всіх, хто чинить їм опір. Тих, хто здається, забирають із собою, і не тільки чоловіків і жінок з немовлятами, а також худобу: корів, волів, коней, баранів, кіз.
А от свиней татари не забирають. Вони їх зганяють і замикають в клуні або в іншій будівлі, а потім підпалюють з чотирьох кутів.
Потім татари повертаються із здобиччю до основного табору, який легко знайти, бо кожний загін залишає за собою слід від 500 коней або й більше. Пограбувавши край, вони закінчують набіг в безпечному місці і роблять довгу зупинку на тиждень.
Зібравши всю здобич, яка складається з бранців і худоби, татари ділять її між собою. Розлучають при цьому чоловіків з жінками, матерів з їх дітьми без будь якої надії ще колись побачитись, і ведуть їх в жалюгідне рабство до магометан, де християни зазнають безмежної наруги.
– Ці нещасні потрапляють хто в Крим, хто – в Османську імперію, хто в країни Середнього Сходу, а хтось і до європейських країн. Без надії повернутись колись додому, побачитись з рідними, – повів мову далі Вітер.
– І є ж тих татар на наші бідні голови. Тут тобі і кримські, перекопські, ногайські, буджацькі, заволзькі. В літній час на них чатує наша сторожа у степах, на «фігурах», але й вона не завжди вчасно виявляє прихід татар, – визнав Гордій Кочубей.
– Кілька років тому татари напали на Галичину, повністю спалили та пограбували Бишів, Витків, Полове, частково – Корчин, Радванці, Волю Радванецьку, Тартаків, Рожджалів, Гоголів, Ордів, Зубків, Переспу, Сушно, Нестаничі, Торки. Та всіх і не перелічити, – махнув рукою Самійло.
– Це дрібні напади, що їх здійснюють переважно буджацькі орди на землі Червоної Русі. Кримчакам невигідно дрібними ордами нападати на Галичину, бо на дорогу в один бік в них іде цілих 30 днів, – вставив Гнат Рий.
– Так, дрібні орди кримських татар частіше нападають на села й хутори Київського і Брацлавського воєводств, – кивнув Вітер.
Загальні напади татар відрізняються від більших не тільки кількістю вершників, але й ширшим обсягом території для пограбувань. Кримські орди в таких нападах очолюють сам кримський хан або члени ханського роду, а буджацькі – їх верховні керівники.
Окрім частих татарських нападів Галичина зазнає значної шкоди від польських військових підрозділів, їх реквізицій, сваволі при зупинках і переходах через міста і села. Вони чинять великі грабежі, екзекуції, побої людей.
Селяни й міщани чинять опір жовнірам, часто доходить до битв, в часі яких міста й села терплять не менше, ніж під час татарських наскоків. Не допомагають навіть королівські накази і розпорядження.
Жовнірські наїзди, реквізиції майна міщан і селян доводять деякі поселення Речі Посполитої до повної руїни. Від татарських нападів вони відрізняються тільки тим, що ляхи не полонять людей в ясир.
– Ви помітили, що татарські орди спустошують, грабують наш край вже по кілька разів на рік? Навіть в зимовий час, чого раніше ніколи не траплялось. Схоже, в них люду стає все більше, а в нас – все менше.
– Це ти точно підмітив. І саме головне, що цьому лихові важко зарадити, бо польські й литовські пани мало турбуються про народ, а лише зміцнюють свої замки, думають про своє багатство.
– І гнуть православних до церковної унії.
– А татарські загони уникають збройних сутичок з регулярними польськими армійськими підрозділами. Вони просто тікають, захоплюючи з собою здобич, в тому числі ясир – людей.
– Це точно. Татари воюють лише тоді, коли впевнені в перемозі або коли потрапляють у безвихідь. Вони йдуть в похід не для того, щоб воювати, а для грабунку, наживи.
– На Москву вони ходять все менше і менше, бо московіти щороку навесні наймають 65 тисяч ратників для несення прикордонної служби по берегам річки Ока.
– А ще для захисту своєї держави вони застосовують зміцнені оборонні лінії, які складаються з острогів і містечок, засік і завалів. Одна йде по річці Ока від Нижнього Новгорода до Серпухова, звідти повертає до Тули і тягнеться до Козельська.
– А при цареві Івані Васильовичі збудували другу таку лінію – від міста Алатир через Шацьк і Орел до Новгород-Сіверського і до Путивля. В нас, на жаль, нічого подібного не було і досі немає.
– Але добре, що є військо Боже Запорізьке, інакше нас би вже не було.
Сашко лірник продовжує навчати молодиків.
– Взагалі, запам’ятайте – козак це і піхотинець, і вершник, і моряк.
Тут джура Сашка Дмитрик Поліщук раптом запитав:
– Батьку а що таке герць?
– Герць – це поєдинок, сутичка, двобій між козаками та ворогами перед загальною битвою, це виклик, який перевіряє мужність та військову майстерність. Герць є унікальною військовою тактикою, що відрізняється від дій європейських важко озброєних вершників і навіть татар, які ніколи не ризикують життям так відкрито. – Це ж дуже ризиковано і небезпечно, – сказав Губенко. – Так, синку. Але зате це показує відвагу та сіє паніку в рядах противника, поєднуючи розвідку і гру зі смертю та загартування бойового духу, часто із смертельними наслідками для учасників такого поєдинку. – То це, ніби показовий виступ козаків, що під’їжджають близько до ворога, дражнять його, провокуючи на бій та демонструючи свою непереможність? – спитав Губенко. Тут почулись постріли з чотирьох гармат. На Січі всім відомо, що це знак до великої ради, тож, покинувши всі справи, козаки поспішили на майдан. Козаків зараз в Коші багато, тож січовий майдан виявився замалим для того, щоб всі на ньому помістилися. Тому козаки поспішили на площу, на якій знаходиться базар. – Трапилось що? – стурбовано запитав Василь Голобля. – Зараз нам все розкажуть, – відповів йому Сашко Сомик. На середину площі джури вже викотили кілька діжок, створивши з них стіл, і накрили його килимами. Поверх них козацька старшина виклали клейноди, булаву й бунчук, печатку й чорнильницю, шаблі. А ще встановили козацьку корогву з вигаптованим на ній сріблом архангелом Михаїлом і чайкою на морі. Січовий батюшка відправив короткий молебень. Після цього вперед виступив кошовий отаман і заговорив. – Панове козаки! Маю надзвичайно важливу для всіх нас і України новину. Реєстрові козаки на чолі з обраним ними гетьманом Криштофом Косинським почали збройне повстання проти шляхти, проти польсько-шляхетського панування в Україні. В козаків перехопило подих від такої чудової новини. – Боже правий, – перехрестився Василь Голобля, – невже дочекались? – Пане Василю, помовчи. Дай послухати, – попросив Сашко Сомик. – А хто такий Косинський? – запитав якийсь козак з нових. – Раніше мені про нього чути не доводилося. – За мужність і військовий талант у боротьбі з ворогами він дістав серед січового товариства ім’я «заслуженого козака», – відповів йому Сашко лірник. – Козаки та їхні союзники вже захопили Трипілля, Богуслав, Переяслав, київський замок. Тож повстання набуло нового характеру: від помсти за особисту образу Криштофа Косинського до загального національно-визвольного повстання. – Усі міста й повіти, які займають війська Косинського, присягають на вірність гетьманові й Війську Запорізькому. Селян-утікачів, які виступили на боці Косинського, гетьман оголошує вільними козаками. – Бойові дії зараз ідуть по Київщині і по всьому Брацлавському воєводству, – продовжує розповідати кошовий. – Повстання підтримали дрібне дворянство, міщани і селяни.  Маємо з вами вирішити, що маємо робити в цих умовах? – Що ж тут його думати? – першим вигукнув Василь Голобля. – Давно на таке чекали, тож хіба можемо залишити наш народ, який конає від неправди і насильства, без нашої допомоги? Скільки ще страждати нашій землі? – Правильно! – гукає Сашко лірник. – Всі, як один, маємо виступити проти ляхів! Наведемо, нарешті лад на нашій згорьованій землі! Досить вже тій безжальній шляхті бити, мордувати, грабувати наш народ! – Це точно! Пани вже не знають границь своїй жорстокості. Покладемо цьому край раз і назавжди! – щосили гукає курінний отаман Переяславського куреня Сава Репетило. – Або волю здобути, або дома не бути! – Не спіши, Саво, – насупився кошовий отаман, – не можемо ми всі йти. Якщо ти забув, триває війна з Туреччиною, і ми готуємось до морського походу. Його ніяк не можна відкласти. – То нехай добровольці з кожного куреня йдуть проти шляхти, – голосно мовив Репетило, – а решта проти турок! Кошовий пошукав очима когось серед натовпу козаків, які щільно обступили його і, побачивши, заговорив: – Батьку Вітер, а йди-но сюди! Що порадиш? Старий козак статечно вийшов наперед. Метушня потрохи вщухає. Козаки чекають, що скажи поважний, всіма шановний козак. – Добровольців може виявитися настільки багато, що нікому буде іти проти турків. А треба ж ще комусь залишитись в Січі. – Це точно, – підтвердив кошовий. – Пропоную відправити кілька куренів в повному складі, щоб не зменшувати їх боєздатність. В першу чергу – Кисляківський і Левушківський, оскільки вони з Брацлавщини і краще всіх знають тамтешні місця. І люди їх там знають, допоможуть, якщо що. – Ніби і правильно говориш, батьку, – зауважив курінний Переяславського куреня Сава Репетило, – але козаки з інших куренів також хочуть повоювати із шляхтою. Ми на це чекали роками! Козаки знову зашуміли, залементували, намагаючись перекричати один одного. Кричали довго, поки не домовились, що на допомогу повстанцям Косинського піде Кисляківський, Левушківський курені і добровольці, але не більше, ніж дві тисячі козаків. – А далі видно буде, – підсумував кошовий. – З богом, – перехрестив всіх низовиків батюшка.