Повстання. Глава 11. Нова спроба

Оріяна пішла до церкви на недільну службу. По дорозі вона нагнала подругу Орисю – дочку Василя Голоблі. Далі вони подалися разом.
– Оріяночко, скажи, чим ти лікуєш кашель? – одразу запитала Орися.
– Якщо сильний, то соком чорної редьки з медом. Якщо ж кашель тільки починається – чабрецевим або шавлієвим медом. А ще – калиною. Її можна їсти просто так, а можна додавати до чаю. Калина ще й осиплість голосу знімає. А ти чим лікуєшся?
– Курячим бульйоном. Не смійся, я серйозно! Мені допомагає! І ти спробуй!
– І, мабуть, більше зараджує не стільки бульйон, як варена курка?
Так за розмовами вони швидко дійшли до церкви, яка стоїть на самому високому пагорбі Кисляка.
Як завжди після закінчення літургії батюшка прочитав коротку проповідь. Сьогодні вона присвячена сповіді.
– Отче, а що має промовляти під час сповіді дитина? – запитала Сметаниха.
Священник зробив крок вліво, щоб краще бачити жінку, яка поставила питання, і з задоволенням заговорив.
– Я, грішник, сповідаюся Господу Богу Вседержителю, в Тройці Святій Єдиному, Пречистій Діві Марії Матері Божій, Святому Ангелу-охоронителю моєму, всім Святим і тобі, отче мій духовний, в усіх моїх гріхах.
– І це все?
– Після цього дитина повинна розповісти священнику свої гріхи всі, які пам’ятає. А потім сказати: «За ці всі й за всі інші, свідомі й несвідомі гріхи мої жалкую я, що образив і прогнівив ними Милостивого Бога. Я щиро каюся й прирікаю з Божою допомогою виправити моє життя, а тому смиренно прошу тебе, мій духовний отче, подати мені спесенне розрішення».
– Батюшка, скажіть, яку тайну містить хрест животворний, бо, відверто кажучи, я ніяк не можу збагнути, – бентежно зізналась Софія Сомик.
Всі прихожани нетерпляче чекають на відповідь. Отець Зосима зібрався з думками, ніби не знає, з чого почати, і заговорив.
– Ця тайна, сестро, є великою, адже на цьому Хресті, на цьому жертовнику, на цьому Вселенському Престолі, упокоївся Господь для того, щоб оздоровити нас свою любов’ю і допровадити до Царства Небесного.
Видно, що священник підбирає прості слова, щоб його зрозуміли всі присутні.
– Батюшка, – подав голос Блажко Бажан, – нагадайте, будь ласка як вдалося віднайти хрест, на якому був розіп’ятий Ісус?
– Місце, яке нагадує нам про страждання Ісуса Христа євреї із греками-язичниками вирішили повністю знищити, стерти з лиця землі. Вони засипали його сміттям і землею, а потім поставили капища Юпітеру і Венері, і там приносилися жертви цим язичницьким божкам, – почав батюшка.
– Кляті поганці, – не стримався Бажан.
І хоча промовив він се тихо, на нього одразу зашикали інші прихожани, і Блажко замовк.
– Вам відомо, що рівноапостольний імператор Костянтин перемагав ворогів, які були ідолопоклонниками, знущалися над божими творіннями, приносячи в жертву ідолам людей. Він перемагав їх за допомогою зображення Хреста Господнього, яке з’явилося на небі у вигляді зірок, що сяяв сильніше від сонячного світла. На ньому був напис: «Цим перемагай».
Люди слухають батюшки, затамувавши подих.
– На знак вдячності пере богом імператор послав свою матір – царицю Єлену до Єрусалиму для того, щоб вона відшукала Хрест Христа. Це відбулося в 326 році, коли знайшли три хрести і не могли визначити, котрий належав Спасителю.
Оріяна чудово пам’ятає цю історію, але з цікавістю слухає разом з усіма.
– Поблизу несли померлого, і патріарх Макарій по черзі прикладав до небіжчика ці хрести. Коли був покладений Хрест Господній – покійник воскрес! Це і є, дорогі браття і сестри, перший приклад сили хреста, на якому був розп’ятий наш Спаситель.
Батюшка на мить замовк, але ніхто не поворухнувся, ніхто не порушує тишу, бо всі розуміють, що це ще не все.
– Люди просили патріарха підняти це знамено сили, щоб усі побачили. І коли патріарх піднімав Хрест, народ вигукував: «Господи помилуй, Господи помилуй, Господи помилуй!» ця молитва і сьогодні є найкоротшою і водночас найбільшою, що зберігає в собі глибокий зміст нашого життя.
Сметаниха так розчулилася, що не помітила, як заплакала і почала витирати сльози кінчиками хустки.
– «Хрест – охоронець всесвіту. Хрест – утвердження вірних. Хрест – ангелів слава і знищення демонів», – такими словами свята Церква свідчить про Животворний Хрест Господній. У день свята Воздвиження Хреста Господнього підноситься святий Хрест для нашого поклоніння і для того, щоби Хресним деревом Господнім осінити наше життя і наші вчинки.
 Батюшка знову зробив паузу, і знову ніхто її не порушив. Блажко про себе дивується тому, як добре вчорашній запорожець знає і розуміє Біблію.
– Господь постраждав на Хресті за наші гріхи, і з цього часу Живоносне хресне дерево є зміцнювальною силою для боротьби з гріхом.
– Отче, – заговорив Серафим Левицький, – а що означають слова святкових піснеспівів?
– Святкової днини у святих церквах лунають піснеспіви, значення яких особливо глибоке і спасительне. Пригадаймо, возлюблені брати і сестри, слова тропаря. Як гарно молиться свята Церква: «Спаси, Господи, людей твоїх і благослови насліддя Твоє». Церква вважає нас, грішних, Божими людьми, наслідниками Христа, Спасителя нашого, бо за всіх людей Господь на Хресті пролив свою божественну кров. 
Оріяні з одного боку хочеться додому до діточок, а з іншого – слухати батюшку.
– Гідні здивування і подальші слова тропаря: «І Твоє зберігаючи хрестом Твоїм людство». В цьому зміст Животворного Хреста. Він є охоронцем, утвердженням нашого життя в Христі, щоб жити по його заповітах.
– «Вознесися на хрест волею», – голосно підказав Бажан.
– Саме так! Ці слова мають стосунок і до нашого з вами життя. Адже кожний християнин, який приймає на себе образ Спасителя, добровільно  сходить на хрест. Християнин наслідує Сина Божого, розпинаючи свою плоть зі страстями та похотями.
Отець Зосима знову замовкнув, потім продовжив.
– «Даруй щедроти Твої Новій Державі, що носить ім’я Твоє», – випрошує свята Церква милостей для своїх вірян, називаючи їх новими благовірними людьми. Бо ми, християни, слідуємо за Христом, своїм життям уподібнюємося до нашого Спасителя.
– Але яке ж це – нове життя? – не стримався і вигукнув Бажан.
– Це життя по заповітах Христа, Його вченню, настановах і прикладах, які стали можливими тільки після розп’яття і воскресіння. Солодкими будуть згадки для християнина нагадування про ці церковні піснеспіви і про те, як був винесений та піднятий Святий Хрест і як були осінені всі чотири сторони світу Животворним Хрестом – і благословенні на нове життя разом із Ісусом Христом. 
Бажан мимоволі торкнувся рукою до натільного хрестика на грудях, і священник це помітив.
– Так, брате, хрест дається Церквою кожному християнину з перших днів життя, коли він приймає Святу Тайну Хрещення і, хрест осіняє останній притулок людини на землі – могилу на цвинтарі.
Блажко мовчки кивнув головою, що розуміє.
– Велика сила Животворчого Хреста! Тож молімося до Господа, щоби Він осінив нас і наш життєвий шлях християнина і дарував сили нести кожному свій Хрест, – закінчив батюшка.
Оголосивши, коли буде наступна служба, священник попрощався з прихожанами. Оріяна стала під стіну біля вікна, яке виходить на Гайсин, даючи можливість вийти з храму літнім людям. 
Батюшка подивився на Оріяну і побачив, як за церковним парканом зупиняються вершники і серед них – князь Тадеуш Острозький. Це була страшна несподіванка.
Отець Зосима гукнув Блажка Бажана до себе, а сам підійшов до Оріяни.
– Дивіться, – показав батюшка рукою у вікно.
Оріяна подивилася, глухо скрикнула і відсахнулась, щоб її не побачили через віконце. Бажан перевів погляд на жінку.
– Це ж той самий шляхтич, який вже намагався тебе викрасти? – насупився Бажан. – Отче, у вас знайдеться якась зброя?
– Зброєю тут ради не даси. Їх сорок, а нас всього двоє.
– А я? – звернула увагу на себе Оріяна. – Я теж можу шаблю тримати!
– Заспокойся, доню, – мовив батюшка. – Ти повинна дарувати нові життя, а не віднімати їх. Пане Блажко, ти можеш попередити мати Оріяни та її свекрів, щоб вони десь переховалися, поки ляхи не поїдуть? Краще всього – в маєтку графа Яновського, він не видасть і за потреби зможе всіх захистити.
– І синочків моїх також потрібно заховати! – кинулася Оріяна.
– Ну, звісно, і дітей також, – кивнув отець Зосима. – То що скажеш?
– Можу, звичайно. Тільки як ви самі? Може, краще я залишуся з вами?
– Пане Блажку, візьми себе в руки, бо занапастиш нас усіх. Йди! Цим ти нам вже дуже допоможеш, а ми тут самі розберемося. Іди, не гай часу!
Бажан перехрестився і поспішив на вихід. Оріяна запитала:
– Отче, може ви просто зачините мене в храмі?
– Я б зачинив, але замок – то від порядних людей. Ляхи його зіб’ють і навіть не згадають про це. І до хати моєї вдеруться і все обнишпорять. Немає в них ні совісті, ні гідності, ні порядності.
Священник на мить замовк, потім промовив:
– Слухай мене уважно, доню. Зараз ти вийдеш і підеш до моєї хати. Обійдеш її з правого боку, обов’язково з правого, щоб церква прикрила тебе. Там, ховаючись за кущами спустишся до Собу. Я прийду до тебе, як тільки зможу, хоча це буде не швидко.
– А якщо вони побачать мене, коли я вийду із церкви?
– Нічого вони не помітять, – спокійно сказав батюшка. – От побачиш!
Оріяна вийшла з храму і хутко повернула праворуч. Дійсно ніхто з ляхів на неї геть уваги не звернув. Просто чаклунство якесь, подумала Оріяна. Коли вона зайшла за хату отця Зосими, він виждав ще якусь хвилину і неспішно вийшов на церковний ганок, причинив двері й навісив на них замок.
Після цього пішов до своєї хати. Він увійшов в сіни і зупинився. Він напружено думає, що робити. Тільки що ж тут можна придумати?
В коморі є дві рушниці і два пістолі, але челядників Острозького – сорок чоловіків. Тут в двері сильно загамселили і увійшли троє дужих пахолків пана Тадеуша.
– Батюшка, – з неприхованою насмішкою мовив один з них, який відрізняється нахабним поглядом, – ми б хотіли зробити пожертву на храм.
– Це добра, богоугодна справа, браття. Можете дати пожертву мені.
– Та ні, ми б хотіли самі покласти гроші до скриньки у церкві. Якщо, звісно, ви не заперечуєте.
Сказаного було досить, щоб зрозуміти – храм відчинять незалежно від згоди чи заборони священника. Слуги Острозького тільки що не глузують з безсилля священника.
Отець Зосима не став сперечатися і в супроводі чотирьох слуг пішов до храму, відчинив двері. Він чудово розуміє що слуги Острозького зараз нишпорять по його хаті, але зробити нічого не може.
До цього ж цим він виграє час для Оріяни, щоб вона надійніше заховалася в плавнях. А вона ж залишилась одна і беззахисна. 
Пахолки обдивилися церкву, дійсно поклали до скриньки гроші і вийшли назовні ні з чим. Священник знову зачинив двері церкви і повернувся до хати. В ній видно, що слуги обдивилися всі приміщення і горище. Челядники тим часом пішли до свого господаря.
– Немає її ніде, пане Тадеуш. Ми і церкву обдивилися, і хату попа.
– Куди ж вона поділася? Сусіди кажуть, вона зранку пішла до церкви. Отже виходить, зникла безслідно?
– То, може, вона до церкви не дійшла? – хтиво мовив один із слуг. – Діло молоде! А що? Чоловіка її подовгу вдома не буває. Ги! 
Тадеушу чути ці слова напрочуд неприємно. Пахолок вже зрозумів це і замовк, придуркувато кліпаючи очима. Інші челядники мовчки чекають на розпорядження пана.
– Ні її мати, ні свекра із свекрухою, ні синів вдома немає. Схоже, встигли дізнатися про нашу появу і десь заховалися, – доповів один з довірених слуг Тадеуша Юстин Вржоски.
Тут до них підїхав граф Яновський, попереджений Бажаном, разом з десятком реєстрових козаків на чолі з десятником Каленієм Дейнеко.
– Пане Тадеуш! – посміхнувся і розвів руки в боки ніби для обіймів граф. – Яким побитом? Ти в Кисляку і не завітав до мене? Як це накажеш розуміти?
– Пане Лешек! Та ми тільки приїхали з Кальника, – збрехав Тадеуш після взаємних привітань і пустих фраз. – Я й не знав, вдома ти, чи в Гайсині. То що, запрошуєш в гості?
– Звісно! Поїхали! – красно запросив Яновський і зробив гостинний жест правицею.
Майже весь загін Острозького разом з ним попрямували до маєтку Яновського, але десяток слуг продовжили пошуки Оріяни.
Отець Зосима зібрав клунок з харчами, взяв свитку, вліз на горище, потім спустився драбиною на землю, поклав драбину на землю і поспішив до річки. Там він почав неголосно гукати Оріяну. Вона почула і визирнула з верболозів.
– Замерзла, доню? – поцікавився батюшка. – Візьми, накинь свитку, зігрієшся. І поїси, мабуть добряче вже зголодніла?
– Дякую, отче. Скажіть, про моїх щось знаєте? З ними все добре?
– Впевнений, що так. Я на власні осі бачив, як пан Яновський приїжджав до церкви і забрав Тадеуша до себе. Значить, Блажко його попередив.
Лесь з Євдокією і дітьми зараз дійсно знаходяться в маєтку Яновського. Старший челядник Остап Мудрик заховав їх в чинбарні (майстерні з обробки шкір), а Марія переховується в сусідів Левицьких.
– Скажи, доню, – запитав батюшка, – є надійні люди, які могли б тебе сховати? Бо в мене, на жаль, не можна.
– Та в нас все село повне таких людей! Це раніше, як тут жили Гергуленки та шинкарка Наталка Микитенко, то були ненадійні, продажні люди, але тепер в нас таких більше немає!
– То ти знайдеш, де схоронитися? Дуже добре!
Дві доби гуляв Тадеуш Острозький в гостинного пана Яновського, а його слуги шукали Оріяну. Проте поїхали вони з Кисляка ні з чим. Це вкрай зіпсувало настрій князю Острозькому.
– Ще такого мені не було, – лютує Тадеуш, очманілий від горілки, – щоб так довго полювати на якусь простолюдинку. Хотів би я знати, хто знову пошив мене в дурні? Яка ганьба. Ну, нічого, однак ця красуня моєю буде!