Повстання. Глава 19. Замах на Острозького

До графа Яновського знову завітав князь Тадеуш Острозький. Власне, він приїхав не до самого поручика, а просто їде в Білу Церкву до дядька, тож зазирнув до приятеля в Кисляк проїздом, аби трохи відпочити і добре поїсти й випити.
Погода стоїть холодна, дощова, вітряна, тому Тадеуш подорожує не верхи, а в кареті, запряженій шестериком коней. Коли він їхав із своїми челядниками вулицею, його побачили і впізнали Роман і Руслан, які в цей час з іншими дітьми грали у цурку, у гилку.
– Ти диви, знову тут той шляхтич, який намагався маму вкрасти, – недобре сказав Роман. – І чому ми ще не козаки?
– Ти вважаєш, що ми самі йому нічого зробити не зуміємо?
Роман уважно подивився на брата.
– Я дуже хочу захистити маму, але що ми можемо? Впоратися з ним нам не під силу. Хіба попросити про допомогу когось з дорослих?
– Самі справитимемося, – пхикнув Руслан. – Я вже, здається, дещо вигадав!
– Розповідай, – вимагає Роман.
– Ти бачив – осі в кареті цього клятого шляхтича дерев’яні? Якщо підпиляти хоча б одну з них, а краще, звісно, обидві – вісь рано чи пізно переломиться, карета може перекинутися. Дивись, той ненависний шляхтич зламає собі карк!
– Це було б чудово! А де ми візьмемо пилку? Дід Лесь зараз робить нові вулики, тож в нього взяти точно не вийде.
– Значить, доведеться взяти без дозволу в майстерні пана Яновського. Потім одразу повернемо пилку на місце. Там їх багато, ніхто одразу і не помітить, що одна зникла. Про що думаєш?
– Треба нам якусь ряднину взяти, щоб тирса сипалася не на землю, де її можуть побачити, а на тканину.
– Молодець, брате! Це ти здорово намислив! Пішли?
– Ні. Мені здається, треба нам обов’язково маму попередити про те, що той шляхтич знову тут. Але мама нас після цього від себе не відпустить.
– Це точно. Слухай, може, ти підеш до мами, а я сам впораюсь?
– Ну, ні, – насупився Руслан. – Я теж хочу прийняти в цьому участь. О! Он іде Климко, давай ми його попросимо!
Климко вислухав друзів і одразу погодився. Він не став затримуватися і прожогом побіг до хати Коберників.
В цей час Тадеуш Острозький вийшов з карети, трохи розім’явся і покликав до себе старшого із своїх довірених пахолків – Костя Панасенка. Той швидко прийшов і вклякнув перед можновладцем.
– Кость, ти знаєш, що в мене в цьому селі є свій інтерес? Знайди і вкради для мене Оріяну Коберник. Знаєш таку?
– Знаю, пане, – вклонився слуга. – Такої чарівної вроди ще пошукати!
– Так. Я дуже сподіваюсь на тебе, – сказав Тадеуш, відвернувся від пахолка і увійшов до господи Яновських. Назустріч йому вийшла господиня.
– Пані Кароліно! – радо привітався князь, нахилився і поцілував графині руку. – Ви, як завжди, краща всіх! А де пан Лешек? Можу я його побачити?
– Добрий день. З приїздом вас, пане Тадеуш, – кивнула графиня, – Лешек у фортеці, але я вже послала за ним челядника.
– Коли ж ви встигли? – здивувався Тадеуш.
– Як побачила вас у вікно. Припускаю, ви, мабуть, замерзли і зголодніли з дороги? Я розпорядилася, щоб почали готувати обід. А поки що можете погрітися біля каміну і випити мальвазії. Чи чогось міцнішого?
– Ні, міцніше ми вип’ємо за обідом, а поки що і мальвазії вистачить!
Один із домашніх слуг Яновських провів Острозького до камінної зали, де горить вогонь, весело тріщать сухі дрова в каміні. Він присунув одне з крісел ближче до вогню і приніс мальвазії і келихи.
– Можеш іти, – відпустив його Тадеуш. – Я сам собі наллю.
Слуга мовчки вклонився і вийшов, а Острозький налив собі повний келих, сів в крісло і витягнув ноги ближче до вогню. Він відчув, як тепло від вогню починає зігрівати його, і блаженно посміхнувся.
Климко тим часом добіг до обійстя Коберників. Там він все переказав Оріяні, Лесю й Євдокії. Від такої новини Оріяна зблідла, як крейда.
– Знову, – аж сплеснула руками вона.
– Треба вам десь пересидіти той час, поки той пан знаходиться в Кисляку.
– А де зараз наші хлопчики? – запитав Лесь.
– Десь біля маєтку графа Яновського, спостерігають за пахолками пана Острозького. Та ви за них не хвилюйтесь, нічого з ними не станеться. Вони будуть обережні.
– Добре. Дякуємо тобі, Климко, – сказав Лесь. – Давай я пригощу тебе медом і горіхами?
– Якось іншим разом. Зараз мені треба іти.
Климко попрощався і поспішив на вулицю. Лесь обернувся до невістки і надзвичайно серйозно промовив:
– Оріяночко, треба тобі десь схоронитися. Тільки от де?
– Не можу я ховатись, не знаючи, що з дітьми.
– За дітей не хвилюйся. Я прямо зараз піду до маєтку Яновського, знайду їх і заберу звідти. Потім підемо до твоєї мами, а ти тікай, доню. Діти праві – тобі треба десь перечекати поки той шляхтич звідси не поїде. Не доведи, боже, злапають тебе.
Оріяна більше не стала гаяти час, бо дуже вже не хоче потрапити до лабетів Тадеуша Острозького, і поспішили до церкви. Там вона про все розповіла отцю Зосимі. Той уважно вислухав жінку і сказав:
– Дуже правильно зробила, сестро, що прийшла саме до мене.
– Дякую, батюшка. Тільки мені не хочеться наражати вас на небезпеку.
– Отакої! Ніякої небезпеки немає, – посміхнувся отець Зосима. – Ти ж знаєш, що навкруг Кисляка знайдено багато печер первісних людей? Вхід до однієї з них є прямо в дворі моєї хати. Я обладнав ту печеру всім необхідним так, що там можна спокійно прожити кілька днів. Там тебе ніхто не знайде.
Батюшка першим вийшов з церкви, добре роздивився, що робиться навколо, потім відвів Оріяну до сховку.
– Може, привести до тебе твоїх синочків?
– Якщо це можливо, я б була щаслива!
– Добре, сестро. Запали свічку, щоб не сидіти у темряві, а я піду.
– Спасибі, отче!
Батюшка поспішив до маєтку Яновських. Там він побачив Леся Коберника, який, ховаючись за ялинками, спостерігає за чимось, що відбувається на вулиці біля воріт до помістя.
Отець Зосима зробив півколо, тримаючись під деревами, і побачив, що під каретою пана Острозького – це видно по шляхетському гербу на дверцятах карети, Роман і Руслан Коберники пиляють вісь, на якій тримаються колеса.
– От зірвиголови, – в захваті промовив батюшка сам до себе.
Кучера немає, бо пахолки Яновського покликали його поїсти гарячого і випити чарку оковитої. Той з радістю поспішив до господарських споруд. Хлопчики скористались з його відсутності і підпилюють осі.
Батюшка дочекався, поки хлопчики закінчили свою справу, вилізли з-під карети і відбігли за дерева. Там вони витрусили тирсу з мішка на землю, витріпали і згорнули мішок. Після цього Руслан залишився в кущах, а Роман обійшов західну стіну помістя, переліз через паркан і непомітно повернув пилку на місце в майстерні.
Коли він повернувся до брата, то побачив, що біля нього стоять дід Лесь і отець Зосима. Роман здивувався але питати нічого не став.
– Ідемо, дітки, за мною, – сказав батюшка. – На вас дуже чекає ваша мама. Не хвилюйтесь, завдяки тому, що ви вчасно попередили – вона в цілковитій безпеці.
Разом з Лесем вони пройшли майже до церкви, там дід повернув до хати Гардових, щоб забрати Марію. Разом вони укрилися в хаті сусідів Бажанів.
Батюшка завів дітей до печери, в якій ховається Оріяна. Та з невимовною радістю кинулася до діточок, почала їх обнімати та пестити.
– Храни вас, бог, – благословив їх батюшка.
В цей час граф Яновський повернувся додому. Острозького він застав в бібліотеці. Той з неприхованим подивом гортає сторінки книжок. З першого погляду видно, що він вже добряче напідпитку.
– Доброго дня, Тадеуш. Ти зацікавився книжками? Щось раніше такого за тобою не спостерігалось.
– Просто, бачу, в тебе книжок прибавилося. А це ти сам вигадав?
– Що саме? – не одразу зрозумів граф, бо відволікся на мить на свої думки.
– Оце, – ткнув князь пальцем на велику круглу печатку, яка стоїть на кількох сторінках в кожній книзі.
В центрі печатки зображений фамільний герб графів Яновських, а по колу написано: «Ця книга вкрадена з приватної бібліотеки графа Яновського. с. Кисляк».
– А, ти про це. Так, це я вигадав. Погодься, в наш час це не зайве, а то, знаєш, не всі люди книжки повертають. А записувати хто яку книгу і коли взяв в присутності людини якось не зручно.
– Це ти гарно вигадав, – посміхнувся Тадеуш, – треба і собі перейняти! Ну що, коли вже буде обід?
В двері постукали і до бібліотеки зазирнув слуга, який ніби тільки і чекав, допоки спитають про обід.
– Дозвольте? Пані Кароліна кличе вас до їдальні, – оголосив слуга.
Він швидко зник за дверима, а раді шляхтичі поспішили на обід. Пані Кароліна сказала, що в неї болить голова і пішла до своєї опочивальні.
– Думаю, наші чоловічі розмови пані були б все одно не цікаві, – сказав Острозький. – Ну, нехай швидше одужує!
Він окинув поглядом стіл, заставлений паруючим запеченим і жареним м’ясом, птицею, рибою, і залишився дуже задоволений.
– Ну, наливай! – сказав князь і поставив ближче до Яновського гарну чарку на ніжці із зеленого скла.
Після ситного обіду і гарної випивки Тадеуш почав збиратися в дорогу. Йому не терпиться довідатися, чи вдалося його слугам викрасти Оріяну. Оскільки Яновський провів князя до самої карети, запитати про це в Острозького можливості не було.
Він із своїм почетом виїхали за село, тоді зупинились, і Тадеуш гукнув свого довіреного слугу.
– Ну що, Кость, – з нетерпінням запитав він, дивлячись в невиразні очі свого слуги, – вона в нас?
– На жаль, ні, – ховаючи очі, відповів Панасенко.
– Як то – ні? – вражено перепитав Тадеуш, розлючений черговою невдачею.
– Ми її не знайшли. Ні її, ні дітей, ні матері, ні свекра чи свекрухи. Ніби крізь землю провалилися. Ми все село обшукали, пане.
– Схоже, їх хтось попередив. Не пощастило. Ну нічого, все одно моєю стане! – з лютим посміхом промовив Тадеуш. – Чим довше чекаю, тим солодшою буде втіха. Поїхали!
Кучер вдарив віжками коней, і ті побігли з Кисляцької гірки все швидше та швидше. Аж раптом з тріском зламалася одна вісь, потім друга. Карета перекинулася, але коні не змогли одразу зупинитися і мчать далі. І якби не Гайсинська гірка, вони б ще чимало проскакали, тягнучи за собою перекинуту карету.
Кучер вилетів з козлів, на яких сидів і при падінні переломив хребет і помер на місці. Острозькому повезло більше – хоча він зламав обидві ноги і праву руку, набив купу гуль і синців, але залишився живий.
– Куди його тепер? – розгубився старший із пахолків.
– Ближче всього до маєтку пана Ясинського. Та й дорога туди рівніша.
– В нього немає свого лікаря! – заперечив Кость.
– Ну, то й що? Лікаря можна привезти від пана Яновського. Це пана Тадеуша з його переломами нікуди не повезеш. Давай, посилай когось за каретою чи возом до Ясинського, щоб перевезти нашого господаря до нього.
Довідавшись про те, що сталося з Острозьким, Яновський забрав Оріяну з дітьми і заховав на весь час лікування Тадеуша в фортеці містечка Гайсин, виділивши їм окрему кімнату.
– Тут ви під цілодобовою охороною, – усміхнувся граф, – нічого не бійтесь. Ну, не стану вам заважати. Облаштовуйтесь!   
Місяць провів князь у графа Ясинського, і весь цей час вірні йому пахолки на чолі з Костем Панасенко шукали Оріяну, але так і не знайшли. Щовечора Оріяна навколішки молилася богу, щоб врятував її й діточок. 
Так ні з чим Острозький і поїхав на відремонтованій кареті далі. Оріяна з дітьми нарешті змогли повернутися додому. Коли ними натішились бабусі і дід Лесь, Роман тихо сказав брату:
– Знаєш, а мені цей місяць, який ми провели в фортеці, дуже сподобався – тільки ми і мама! Шкода, що тата з нами не було.