Повстання. Глава 25. Матусина наука

Роман і Руслан прибігли з вулиці на город, де їх мати щось садить. Вони оббігли пасіку під липами, криницю, грушу, і обняли матір.
– Мамцю, а що ти робиш? – першим запитав Роман.
– Любисток саджаю, – посміхнулась і пригорнула до себе діточок Оріяна.
– А для чого?
– Пам’ятаєш, Романочку, ти казав, що в мене гарні коси? Це із-за того, що коли я була маленькою, мама мене купала у відварі любистку.
– А нас ти також купаєш в ньому?
– Ні, – розсміялась Оріяна, – у любистку купають донечок, щоб їх хлопці любили! А ви ж хлопці!
– А ще він для чогось придатний?
– Атож. Ще любисток додають до весняних борщів і салатів. Він може заспокоїти, а може підбадьорити. Щоб між чоловіком і дружиною були гарні стосунки, вони мають пити відвар з любистку.
– То ви з татом його теж п’єте?
– Так, – зітхнула мати при згадці про Мирослава. – А ще любисток допомагає при різних хворобах.
– І ти все це знаєш? – дивується Роман. – Звідки?
– Мама навчила.
– Баба Марія? – перепитав Руслан.
– Вона сама. Запрацювалась я, а ви, мабуть, вже і зголодніли?
– Так. Тому ми й прибігли додому. А що в нас сьогодні на обід?
– Душенина шляхетська, – посміхнулась Оріяна.
– А це як? Я такого не пам’ятаю. Як її готують?
Оріяна знає, що діти питають не просто так, а вчаться, тому із задоволенням почала розповідати.
– Спочатку шматок м’яса, краще свинини треба покласти в гарячий оцет, зварений з прянощами, і залишити на два дні, щоб м’ясо замаринувалось. Потім його нашпиговую салом, посипаю молотим перцем, солю.
За розмовою мати з дітьми йдуть з городу до хати.
– Через дві години кладу м’ясо у гусятницю і загнічую, щоб зарум’янилось. Після цього доливаю два кухлі води, дві ложки сушених грибів, цибулину, порізану кільцями, і тушкую ще пів дня. Щоб підлива була густішою, досипаю борошна. До столу це блюдо подають з овочами.
Діти помили руки і сіли до столу в дворі під яблунею. Оріяна принесла хліба, салату й велику миску душенини. Діти з задоволенням почали їсти.
– Дуже смачно! Спасибі, матусю!
– А що це, нарізане кубиками? Баклажани?
– Так. Ти диви, забула сказати, що м’ясо ще обкладається дрібно порізаними баклажанами!
– Мамо, а що так добре пахне в салаті?
– Це ведмежа цибуля.
– Як це? Ведмеді що їдять цибулю? – смішно округлив очі Руслан.
– Не знаю, просто так називають цю рослину. Ви її знаєте, як черемшу. Це вона надає салату цей неповторний запах і смак також.
– Матусю, а чому ти не обідаєш? Ти ж натомилась, не могла не зголодніти?
– Я хотіла спочатку вас нагодувати. А сама я спочатку борщу поїм.
– О! – згадав Роман. – Все хочу спитати, та забуваю. Борщ завжди червоний, а минулого літа ти варила якийсь сірий борщ, чи то мені наснилося?
– Ні, дитино, не наснилося. Як Петрівка кінчається, на Петра обов’язково варять «сірий» борщ з нової капусти. В неї листя ще сіре, тому він і називається «сірий» борщ.
– Я пам’ятаю, дуже смачний був борщ, – кивнув Руслан. – Ще пам’ятаю, що і капуста, і бурячки були маленькі, але ти їх все одно брала і варила.
– В нас на Україні борщ вважається найстаршою стравою, його величають «хазяїном», бо він є символом достатку в родині. Запам’ятайте, діточки, – повчає Оріяна, – борщ є обов’язковою стравою на храмові свята, весілля, на родинах, хрестинах і поминках.
Роман раптом весело розсміявся.
– Я пригадав, як дід Самійло каже: «Їж борщ з грибами і держи язик за зубами».
– Пісний борщ з грибами подають на стіл під час різдвяної вечері, – розповідає далі Оріяна, – він неодмінно має бути густим, щоб весь рік густо було. На Великдень його обов’язково варять із свининою. Та ви їжте, їжте, а то вихолоне!
Діти заходилися коло мисок, але одразу ж попросили:
– Мамо, розкажи ще щось про борщ! Нам цікаво.
Оріяна, яка вже піднялась із-за столу, щоб піти за борщем для себе, бо таки добре зголодніла, знову присіла і продовжила розповідати.
– Коли рвеш городину на «сірий» борщ, треба примовляти таке: «Нова, нова новина! Щоб не боліли зуби й голова. Заячі біга, ведмежа сила, щоб по всьому світу носила!» А щоб капуста не гнила, треба мовчки кинути в колодязь три капустяні листочки.
– А чому борщ червоний?
– Бо його варять на буряковому квасі або з квашеним чи свіжим буряком. Додають в нього різні овочі, а ще зерна пшениці, жита чи ячменю.
– Матусю, ми їли борщ і в бабусь з дідусями, і в різних гостях, і скрізь борщ різний. Чому так?
– Це ви точно підмітили, – посміхнулась Оріяна, – в кожної хазяйки свій рецепт борщу і смак різноманітний!
– Матусю, а ти як готуєш? Розкажи!
– Спочатку відварюю м’ясо, і обов’язково з кісточкою. В дерев’яній ступці затовчу сало або здір з цибулею, і заправляю ним борщ – дуже смачно виходить. Квасолю не намочую, так кладу. Кришу цілий бурячок, соломкою кришу моркву. Все заливаю водою і ставлю в піч.
Оріяна проковтнула слину, бо вже нестерпно хочеться їсти, і продовжила.
– Борщ кипить, кипить, і коли вже піч починає пригасати, я виймаю глечик з печі, січу туди капусту, цибулю і солю. А ще заправляю салом. І ставлю знову в піч. Як борщ вже готовий, я витягую м’ясо, оббираю кістку, й перемелюю все із салом, що отак зверху плаває. Потім викладаю все в борщ і перемішую.
– Смачно розказуєш! Аж захотілося борщу!
– То я зараз принесу? – запропонувала Оріяна.
– Та ні, дякуємо, ми вже наїлися!
– Мамо, ти забула сказати, що до борщу ще подають пампушки з часником!
– Точно. Знаю, що на Слобожанщині до борщу подають пшоняні галушки, а на Волині – «вушка» з грибами. Залишилось сказати, що влітку з різних овочів, попередньо зварених і сирових, залитих буряковим квасом або сирівцем, готують холодний борщ.
– О! Я пам’ятаю! В нього кидають зелень часнику, петрушку, кріп, селеру, терту редиску або білу редьку, огірок.
– Правильно, синку. І ще обов’язковим складником «холодника» є печений червоний буряк. Он, бачите, стоять горщики-близнята? В них ми носимо обід в поле. В одному горщику – борщ, в другому – кашу.
– Матусю, а я пригадав, як в баби Марії того року вкрали горщик з борщем!
– Так, дитино, було таке. Коли довго немає дощу, то деякі жінки крадуть борщ і кидають його в колодязь, щоб пішов дощ.
– Це ж треба, – здивувався Роман, а Оріяна гарно поставленим голосом заспівала:
– Іди, іди, дощику,
  Дамо тобі борщику.
– А якщо треба дощ зупинити? – перебив матір Роман.
– Тоді треба викинути навхрест хлібну лопату, коцюбу й рогача. Ще добре запалити Стрітенську свічку, яку принесли з церкви і обнести нею хату. Це щоб не було великого горя, щоб городину не побило.
– Дякуємо, матусю! Було дуже смачно і цікаво! Можна, ми підемо гуляти?
– Біжіть, горобенята, гуляйте, поки гуляється.
Близнюки радісно побігли на вулицю, а Оріяна нарешті пішла, взяла борщу, хліба і стала їсти. Потім прибрала зі столу і знову пішла на город досаджувати любисток.
Звечора під час дощу у велику сосну між Гайсином і Кисляком вдарила блискавка. Наступного ранку Сметаниха з чоловіком поїхали, зрізали ту сосну і одразу відвезли її до бондаря. Роман і Руслан Коберники побігли подивитися, що буде з цієї сосни.
Вони прибігли як раз, коли Сметаниха просила бондаря:
– Поспіши, синку, зробити діжу за один день. Будь ласка!
На що майстер відповів:
– Зроблю, як місяць буде у пів повні. Все життя будете в тій діжі хліб пекти і дякувати!
Діти мало що зрозуміли, тому побігли розпитувати матусю. Вони розповіли їй все, що почули.
– Розумієте, діточки, – посміхнулась Оріяна, – бондаря просять зробити діжу якнайшвидше, щоб хліб у ній піднімався швидко. А ще діжу треба робити на пів повні місяця, коли місяць круглий, тоді хліб в такій діжі завжди буде удаватись смачний.
Як завжди в таких випадках, хлопчики зосередились, намагаючись збагнути і запам’ятати все, що говорить їм мати.
– Як в бабусі Марії? В неї хліб завжди дуже смачний!
– Але хазяйці треба пильнувати, щоб в діжі була парна кількість клепок – дощечок тобто, з яких збирають діжу. Бо якщо непарна – це вже діжун. У такому хліб буде невдалий і несмачний, тому тоді треба доставити ще одну клепку.
– То приказка про брак клепки в голові – це звідси? – здогадався Роман.
– Так, синку. Саме звідси! Ви не звертали увагу, що до діж ставляться, як до живої істоти? Вона привчена до тепла, не любить галасу, її не можна бити й ставити на землю. Щоб тісто не випливало, під неї кладуть шубу або інший жіночий одяг.
– А зверху – чоловічий, можна просто шапку, – згадав Руслан.
Оріяна схвально хитнула головою, бо задоволена тим, який спостережливий в неї синочок.
– А ще треба пильнувати діжу від поганого ока й ніколи нікому не позичати, бо достаток може полишити родину. Якщо ж діжу зурочили, виправити це можна, обернувши її догори дном на порозі хати й заткнувши в неї ножа.
– Мамо, я пам’ятаю, як ти вимивала діжу.
– Так. Раз на рік у Чистий четвер перед Великоднем діжа має відпочивати. Хазяйки її ретельно миють та вишкрібають. А при цьому примовляють: «Діжа, діжа! Треба тобі віхтя й ножа!» після цього її накривають рушником, підперізують червоною крайкою, зверху кладуть хліб, сіль, гроші.
Тут біля воріт загавкав собака, і Лесь пішов дізнатися, хто до них прийшов. Оріяна ж продовжує повчати діточок.
– Вважається, що «діжа йде на сповідь» або «на базар торгувати». Згідно за звичаєм її виносять надвір, ставлять на воротах або на якому-небудь підвищенні. Тут вона і стоїть до сходу сонця.
Роман з Русланом пригадали, що вже бачили таке, але вони мовчать і слухають розповідь матері.
– Під час входин у новий дім хазяїн заносить її, примовляючи: «Як у сій діжі повно хліба, дай, Господи, щоб так повно було у сій хаті». А ще вважається, що діжка може оберігати від пожежі й навіть здатна відвести громову хмару. Зазвичай стоїть вона на покуті під образами.
Тут до хати повернувся Лесь і сказав:
– Оріяночко, доню, це до тебе прийшли.
Оріяна поспішила вийти, а діти запитали в Леся:
– Дідусю, а хто то до мами прийшов?
– Це дружина Василя Голоблі збирає коровайниць пекти коровай – весільний хліб, бо видає дочку Орисю заміж.
– А чому маму? Жінок же багато в Кисляку?
– Бо весільний хліб роблять легкі на руку жінки, які щасливо живуть в першому шлюбі й мають дітей. Ваша мама як раз така! – тепло посміхнувся дідусь.
– Це точно. Мама й тато дуже добре живуть! Правда?
– Так, діточки, – усміхнувся дід Лесь, – усі б так жили! 
– Дідусю, а скільки треба коровайниць?
– Потрібно, щоб їх була парна кількість, щоб молоді жили в парі. На діжі навхрест ліплять чотири свічі й з піснями вимішують тісто. Потім носять його по хаті, піднімають над головою й підкидають до стелі, вдаряють об сволок, щоб коровай удався високим і гарним.
Лесь захопився розповіддю і додав:
– Розплітаючи косу, молоду садовлять на діжу, прикриту вивернутим кожухом. На ній і роблять жіночу зачіску. Вірять, що якщо на діжу сідає «нечесна» наречена – яка не дотримала цноти до весілля, то в неї сім років не буде рости хліб, плодитися худоба й не житимуть діти.
Останніх слів діти не зрозуміли але перепитувати не стали, а тут і Оріяна повернулася до хати.