Повстання. Глава 29. Яблучний Спас

Роман з Русланом помітили, що мати відбирає самі гарні яблука.
– Мамо, ти на базар збираєшся?
– Ні, дітки. Завтра Яблучний Спас, треба обов’язково посвятити в церкві всілякі фрукти, а найбільше – яблука. Бачите, я беру великі, з рум’яним бочком, щоб гарні були. Покладу їх в корзину, а зверху насиплю слив, грушок, винограду. Може, ще абрикосів сипну, якщо є гарні.
– А потім?
– Свічечку поставлю і вранці віднесу до церкви. Як батюшка освятить все, принесу додому. Викладу на стіл, у велику миску, що на вареники. І перед сніданком всі з’їмо по освяченому яблуку, щоб не хворіти й бути здоровими цілий рік.
Поки діти обдумують почуте, Оріяна посміхнулася і продовжила.
– Надкусивши яблуко, можна задумати бажання і примовити: «Думу міцну надумую, думу трудну заклинаю, по Другому Спасу хай збудеться!»
– І збудеться?
– Кажуть, справдиться.
– То це якесь свято взавтра, так, мамо? – здогадався Роман.
– Правильно, Романочку. По церковному свято називається Преображення Господнє. Святкують його на честь сходження Ісуса Христа з учнями на гору Фавор. Там він розмовляв із старозавітними пророками Іллею та Мойсеєм. Під час розмови Ісус преобразився – обличчя його засяяло, мов сонце, а одяг став білий, як сніг.
– То Яблучний Спас, це народна назва?
– Так. Ще його називають Спасом на горі або Медовим Спасом. В цей день сам Спас – Ісус Христос ходить по землі й розговляється – коштує яблука й інші фрукти з нового врожаю.
– Мамо, а ти ж в цьому році ще ніби й не їла яблука?
– Не можна жінкам їсти неосвячені яблука. Це гріх великий.
– А я чув біля колодязя, старі жінки казали, що не можна їсти яблука тим жінкам, в яких дитина померла чи мертвою народилася, – пригадав Руслан.
– Батюшка каже, в цей день на тому світі Матір Божа роздає дітям яблучка, а таким, що їхні мамки їли яблука, не дає. Каже: «Твоє яблучко свиня з’їла». То ті дітки дуже сильно тужать і плачуть.
Оріяна подумала і додала.
– Не можна їсти неосвячені яблука тим, в кого нещодавно пішли на той світ близькі родичі, бо померлі снитимуться з гулями завбільшки з яблуко й жахатимуть криком.
Мати вирішила, що діти ще малі для такої розмови і перевела її на інше.
– Ви майбутні чоловіки, тож запам’ятайте, до Спаса все збіжжя на полі має стояти в копах. Останній жмут жита чи пшениці так і називається «Спасові на бороду». Його перев’язують червоною стрічкою, прибирають квітами, а колоски зрізають. Між стеблинами кладуть окраєць хліба й дрібку солі – «для зайчика».
Почувши це, діти посміхнулись.
– Ці колоски – житні, пшеничні, ячмінні теж несемо святити. Може ви звертали увагу – такий ніби букетик стоїть в нас біля ікон. Як треба буде святою водою покропити щось, то з нього вийде хороше кропильце.
– Бачили, знаємо, – кивнув Руслан.
– А ще вінок з колосків несуть святити, бо це свято врожаю – всього, всього, що вродило і на полі, і на городі, і в садку.
– В нас кажуть: Спас – усьому час, – додав Лесь Коберник, який вийшов з хліву, де порався біля худоби. – А ще святять пироги з яблуками й «бахонці» – це такі невеликі паляниці з борошна нового врожаю. Завтра почастуєте такими!
– Діду, а чому цей Спас ще називають медовим? – пригадав Руслан.
– Бо пасічники на Спаса освячують мед в стільниках. Пригощають ним біля церкви всіх бажаючих, аби бджоли приносили його ще більше, – охоче відповідає Лесь. – Деякі запрошують в гості сусідів, і частують їх медом, шуликами, це такі коржики і пирогами з яблуками. А ще, маєте знати, що мед допомагає від багатьох хвороб.
– До сходу сонця на Спаса востаннє в році можна збирати лікарські рослини, – додала Оріяна.
– Мамо, а яблука можна їсти сировими і печеними, чи ще якось?
– Ваш дід Самійло бував на Чернігівщині, то там яблука мочать.
– Це як? – зацікавились близнята, і оченята їх загорілися від цікавості.
– Застеляють дно дубової бочки вишневим листям, перекладають яблука почищеним і порізаним на великі шматки гарбузом. Додають фунт солі. Зверху кладуть гніт – притискають. Мочені яблука по-чернігівські залишаються хрумкими та твердими до пізньої весни.
І тут від воріт донісся голос самого діда Самійла.
– Дуже хороша закуска, скажу я вам, під щось крепкеньке!
Всі зачудовано повернулись на цей рідний голос. Дуже вже негадано й неждано з’явився Самійло.
– Хліб та сіль! – сказав Самійло.
– Таточку! – зойкнула і першою кинулась до Самійла Оріяна. – Живий!
– Діду! Дідусю! – побігли до воріт близнюки.
– Свате! – розвівши руки для обіймів, поспішив і собі Лесь Коберник.
Самійло обійняв усіх, почоломкався і тоді сказав:
– Одразу порадую, Мирослав й Іванко живі, здорові. Зараз вони в нас вдома, бо Марія їх не випустила, а я таки вирвався до вас!
Лесь кинувся до дружини з новиною, що син в Кисляку. Оріяна одразу побігла до батьківської хати, щоб якомога скоріше побачити коханого чоловіка і брата.
Тільки Роман з Русланом, хоча й раді, що приїхав батько і вони його скоро побачать, не полишили діда Самійла.
– Діду, а що ти знаєш про Спаса? – серйозно запитав Роман.
– Знаю, що Яблучним Спасом закінчується літо. Старі люди кажуть: прийшов Спас – пішло літо від нас, готуй рукавиці про запас. По ночах холодає. Пропадають комарі, а мухи, навпаки, стають кусючими. Про злу людину так і кажуть: кусючий, як муха у Спасівку.
– Ну, діду, ми ж серйозно!
– А я що, хіба не серйозно? – жартівливо відповідає Самійло. – Добре, діточки, давайте, сідайте до мене і поїдемо потрохи, бо там на вас вже зачекались!
По дорозі Самійло звернув увагу на те, що знайомі йому гнізда лелек порожні.
– Дітки, ви не звертали уваги, лелеки вже відлетіли?
– Так, діду. І ластівки також. А що?
– Значить, зима буде рання та холодна.
– Діду, а що ти ще знаєш про Спаса? – знову запитав Роман.
– Я так розумію, вам  сьогодні багато чого розповіли про це свято, так? Тільки ж я не знаю, що саме ви дізнались, а повторюватись не хочу.
– Нічого, ми скажемо, якщо ми це вже чули.
Самійло подумав трохи і почав розповідати:
– За народними переказами яблуня – це дерево життя, на якому світ тримається. Вона стоїть на білому камені посеред синього моря. На її гілках ростуть золоті молодильні яблука, які дають людині вічну молодість і безсмертя. Яблуко є символом здоров’я, краси, сили, плодючості.
Діти зачудовано слухають діда.
– В деяких селах ще й досі зберігся звичай ставити на Спаса високі стовпи, які в давнину символізували світове дерево. Їх замаюють зеленню і квітами, прибирають яблуками і грушами. Це має забезпечити гарний урожай яблук на наступний рік.
– Діду, а я чув, що бог вигнав Адама й Єву з раю саме на Спаса.
– Так. Праматір Єва надкусила яблуко з райського дерева пізнання добра й зла, і спокусила першого чоловіка Адама. Єва встигла проковтнути свій шматок яблука, а Адам своїм подавився. Тому чоловіки мають кадик на горлі, який називають адамовим яблуком.
Вони й не помітили, що вже під’їхали до свого двору.
– Діду, що це ти таке дітям розповідаєш? – привів їх до тями голос Марії Гардової. – Злазьте вже з коня.
Самійло натягнув повіддя, і кінь зупинився. Марія зняла спочатку Романа, потім Руслана. На її подив діти не побігли до хати, а попросили її.
– Бабусю, розкажи нам щось про Яблучного Спаса!
– Вас тато в хаті чекає.
– Зараз, зараз. Ну розкажи щось! Ну, будь ласочка!
– Завтра до схід сонця молодиці підуть на город, посідають в капусті й зав’ють собі голови білими хустками, щоб і капуста так завивалася. При цьому вони примовлятимуть: «Одягнися, у намітку завернися. Годі тобі, капустко, в розторопшу йти, час і пора тобі в головочки складатись. Прийшов Спас – тебе різати час».
– Ого, як цікаво! Бабусю, а ти що завтра робитимеш?
– Піду до церкви, замовлю заупокійну службу, вдома справлю поминальний обід. Якщо під церквою будуть старці – пригощу їх свяченими яблуками і грушами. А ще віднесу свячені яблука і мед на кладовище, щоб задобрити душі померлих родичів, і щоб наступного року йшли рясні дощі.
– Ну все, марш додому, – удавано суворо сказав Самійло, – а то негарно виходить, батько ваш з війни прийшов, а ви теревені правите.
Хлоп’ята навипередки кинулись до хати, прямо в обійми батька і дядька Іванка. Поки вони обіймалися, цілувалися, Самійло віддав Марії гаманець з грошима.
– Звідкіля стільки? – здивувалася дружина.
– Шляхту добряче таки пощипали. Сашко Сомик он тільки срібного посуду два мішки привіз, – посміхнувся Самійло. – А я вирішив, негоже курінному отаману возитись з тим посудом, з тими торбами. Гроші краще. Згодна?
– Якось мені не по собі, любий. Та добре вже. І пішли до столу. Яка ж я рада, що ви з сином повернулись!
І щаслива Марія пригорнулась до коханого чоловіка. На сьогодні Коберники, і Гардові забули про всі домашні справи, бо ніяк не можуть нарадуватися, наговоритися. В житті, сповненому загроз і непевності, така зустріч – справжнє щастя.
Діти перші встали із-за столу, бо наїлися, й пішли роздивлятися подарунки. Оскільки їх для них привезли і тато, і дід, і дядько, то подарунків вийшло багато. Тут були і чобітки – перші в їх житті, і новий одяг, і справжня гора цукерок і пряників. В хаті смачно пахне марципанами.
Дорослі ж продовжують тішитись розмовами і спогадами. Самійло з Лесем час від часу наливають і випивають варений мед, але не п’яніють. Тільки настрій покращується. Оріяна ні на крок не відходить від Мирослава. Вона поклала йому голову на плече і тримає його руку своїми руками.
– Як думаєш, свате, – довірливо запитав Лесь Самійла, – здолаємо шляхту і прихвостнів панських?
– Вважаю, раз вже вирвався народний гнів на волю, результат буде. Інакше всі наші жертви були даремні. Але якщо підніметься весь народ, тоді його не зламає ніяка сила.
– Ну, дай-то бог, – кивнув Лесь, – давай, вип’ємо за нашу перемогу в цій війні! А то навіть подумати страшно, скільки нашого люду полягло в цій борні.
– І не кажи, – важко зітхнув Самійло. – Але жива неуярмлена душа народу нашого, тож рано чи пізно, волю здобудемо. Он військо наше зростає невпинно, аж душа радіє!
Випили медовухи, і Лесь знову спитав:
– Скажи, свате, як там мій Мирослав воює? Все якось не було можливості спитати, а дуже хочеться знати. Тільки чесно!
– Добре воює, тобі за нього соромно не буде. Не можу назвати його відчайдухом, бо має тверезу голову на плечах. Але це, може, й добре.