Повстання. Глава 32. Данина традицii

Після Різдва 1593 року в хаті Гардових (колишній хаті Бойчуків) зібрались гості, які хочуть дізнатися про новини від Самійла.
– Хліб та сіль! – примовляють гості, заходячи до хати.
Господар оглянув людей за столом, не стримався і зітхнув. Немає більше з ними Трохима Бойчука, діда Шкварки, отця Костянтина, вбитих татарами.
Власне кажучи, з тих людей, які раніше зустрічались за цим столом, залишились Сашко Сомик, Василь Голобля, Іванко і сам Самійло. Крім них сьогодні присутні Лесь і Мирослав Коберники, Петрик Сомик і ще кілька сусідів. Серед них Петро Балабан, звільнений в Дубровнику козак, який знайшов собі дружину в Кисляку.
Сусіди, які вперше потрапили на таку гостину до Гардових, мовчки переглядаються між собою, не знаючи, з чого почати розмову.
– То що там чути в світі? – першим запитав новий Кисляцький батюшка отець Зосима, який сів поруч із Самійлом. – Дуже ми скучили за новинами. Що там в світі робиться?
– Весь рік я провів в походах у війську гетьмана Косинського, тож мало що знаю про те, що коїться за межами королівства.
– Так таки і не знаєш нічого? – посміхнувся Балабан. – Я он ніяк не оправлюсь від поранення, тож взагалі не знаю, що коїться за межами Гайсина і Кисляка. Розповідай, друже все, що чув.
Повстання, про яке каже Самійло – це перше велике селянсько-козацьке повстання, яке охопило Поділля, Волинь, Київщину і Брацлавщину. На боротьбу проти своїх магнатів і шляхти разом із козаками й селянами піднялося населення деяких міст.
І хоча за зброю взялися мирні люди, смерть не лякає їх, і вони гідно воюють з добре озброєним і навченим ворогом. Боротьба козацтва одразу виявила яскравий національно-визвольний характер і негайно ж дістала відклик і гарячу підтримку народу.
Наляканий розмахом повстання, польський король оголосив шляхетське рушення, у якому взяли участь магнати й феодали Київського, Волинського та Брацлавського воєводств. Весь край переведений у воєнний стан. Шляхетське військо очолили Януш Острозький та черкаський староста Олександр Вишневецький.
– Скажи, свате, – питає Лесь, – чому ти кажеш «повстання?» Як на мене, це справжня війна.
– Якби там не було, це перший великий збройний виступ козацтва проти магнатів Острозьких. Причинами повстання стали заборони й обмеження нереєстрового козацтва, накладені урядовою ухвалою «Порядок щодо низовиків та України» 1590 року, неспроможність влади контролювати виконання цієї ухвали, а також затримки платні реєстровим козакам.
Всі слухають мовчки, уважно, не перебиваючи козака.
– Подейкують, що приводом до виступу стала майнова суперечка між Криштофом Косинським і білоцерківським старостою, князем Янушем Острозьким, – сказав батюшка.
– І це також, – не став заперечувати Самійло.
Хоча не заради слави і здобичі взялись русини за зброю. Ляхи і свої пани зробили вільних русинів невільниками на власній землі, у власній хаті і цьому конче треба покласти край.
– А ви дійсно розраховуєте на те, що самі переможете? – запитав Блажко Бажан. – Їх же, ворогів наших ні ліку, ні числа.
– Наша сила не в кількості, а в єдності, силі духу, – сказав Балабан. – Правда, а, значить, і бог на нашому боці! Хіба ні?
Самійло кивнув на знак згоди і продовжив.
– Маю надію, що так. Але мабуть ні, бо Косинський звернувся за допомогою до московського царя. Однак Московське царство зараз воює із Швецією, тому не може активно втручатися в наші справи. Правда, цар надіслав на Січ гроші й припаси та видав царський указ, згідно з яким донські козаки мають надати нам допомогу.
– А що там все таки у світі коїться? – нагадав Балабан.
– Думаю, вам всім вже відомо, що Османська імперія почала здавати свої позиції в Європі.
– Грізні османи вже не такі грізні? – посміхнувся Блажко Бажан.
– Саме так. Непереможні в минулому війська Порти перестали бути такими після морської битви під Лепанто, що відбулася 22 роки тому. Тоді велетенський турецький флот був розгромлений об’єднаними силами Іспанії та Венеції.
Отець Зосима на знак згоди кивнув і додав:
– Новий турецький султан Мурад ІІІ вирішив відновити імперську міць, а для цього потрібні нові завоювання. Метою цих завоювань стали землі Персії, в першу чергу Кавказ. Але сподівання на коротку переможну війну не справдились – вона затяглась на довгі 15 років – з1574 до 1590 року.
– Точно так. Зважаючи на зайнятість Порти у війні з Персією, європейці довгий час жили відносно спокійно, але тепер, коли війна скінчилась, стало зрозумілим, що наступна ціль Туреччини – Європа. Перелякані європейські королі вирішили створити анти турецьку лігу, об’єднавши в неї всі зацікавлені держави.
– Архієрей казав, що ініціаторами цієї ліги стали імператор Священної Римської імперії Рудольф ІІ Габсбург та Папа Римський Клемент VIII, – знову вставив батюшка.
– А я чув, що Річ Посполита теж приєдналася до цієї ліги, – сказав Лесь.
– Так, це правда. Але особливості правління в Польщі не дозволяють сподіватись на швидку мобілізацію війська – шляхта як не бажала, так і не бажає платити воякам, хоча й боїться навали турків і особливо татар.
– Ще одним учасником ліги нібито може стати Московське царство, – промовив Лесь Коберник.
Тут рипнули двері, розмову перебила Марія, яка увійшла до кімнати і почала швидко накривати на стіл. Козаки вийняла свої ложки, які носять за халявою чобота, для інших ложки принесла Марія.
Смачно запахло годзею, (густе блюдо, ніби борщ без буряка), кулішом із шкварками, пампушками із часником.
Останньою жінка поставила на стіл білу від інію карафінку горілки, яка одразу вкрилася від тепла парою.
– Пригощайтеся, будь ласка, – припросила Марія. – Ну, не буду вам заважати!
Вона вийшла, а чоловіки перехрестилися, прочитали «Отче наш» і стали неквапливо вечеряти.
– Ох і добра горілка, – поморщився Василь Голобля, – скажена!
Поки їли, на землю упала ніч. Коли допили і доїли, подякували господарям і розмова продовжилася.
– Для оборони від турків європейським королям необхідно швидко зібрати значні військові сили на турецьких кордонах, щоб перепинити шлях османській армії. А де взяти стільки війська? Особливо зважаючи на млявість поляків, – запитав Блажко Бажан.
– Думаю, попросять допомоги у довічних супротивників турків, тобто у нас – у козаків, – промовив Самійло.
– Розуміють нашу силу, – з гордістю поправив довгого вуса Балабан. – Тепер вороття до минулого життя неможливе.
– І ми починаємо розуміти нашу силу, – кивнув Самійло. – Як на мене, козацтво вперше проявило себе новою суспільною силою, що розпочала збройну боротьбу за свої станові права і привілеї. Адже саме козацтво фактично очолило визвольний рух в Україні.
– Незважаючи на відправку значних військових сил князів Острозьких та Вишневецьких, полякам не вдалося завдати нам нищівної поразки, – промовив Іванко.
– Хоча і формально, але визнане існування православної церкви, православним нарешті надали право будувати церкви, відкривати братства, школи, навіть обіймати державні посади в королівстві, – знову додав батюшка про те, що йому ближче всього.
– Під час цього повстання ми набуваємо досвіду організації бунтів на великих територіях. Погано те, що ми ще ніяк не можемо подолати певну неорганізованість і роз’єднаність козацтва, неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва.
– Самійле, а із-за чого почалось повстання? Люди кажуть, що із-за особистих образ Криштофа Косинського. Це правда чи вигадка? – запитав Блажко. 
– Ви ж знаєте, що виникла реальна загроза війни між Туреччиною і Річчю Посполитою? Певною мірою виступ козаків спровокований діями польського уряду, який мобілізував три тисячі реєстровців, намагаючись взяти під свій контроль реєстрових козаків.
– Я тебе питав про особисті причини Косинського підняти повстання, – нагадав задиркуватий Блажко.
– На скільки мені відомо, приводом до збройного виступу Косинського стала його суперечка за землю з князем Василем-Костянтином Острозьким та його сином, білоцерківським старостою Янушем.
– Іншими словами, якби не особиста образа, то ніякого повстання не було б?
– Було би! Неодмінно було б! Ненависники народу нашого – польська шляхта довели нас до того, що обурення народу не могло не вирватися назовні. Не може наш волелюбний народ без кінця і краю терпіти ганьбу і приниження, гноблення і неправду. Тобі відомо, які вимоги у повстанців?
– Захист православ’я, скасування кріпацтва, звільнення всього нашого народу від польського панування.
– Ну от бачиш! І де тут особиста образа Косинського? Ці вимоги вже об’єднали різні верстви українського населення – селян, міщан, православне духовенство, і навіть шляхту. Я вже мовчу про козацтво.
– Розумію. Це повстання прийняло форму національно-визвольної боротьби та сприяє поширенню ідеї національного визволення. А запорожці стали лідерами цього руху. За нами земля наших батьків і дідів, майбутнє наших дітей.
– Саме так! Я особисто впевнений, що наше повстання вже відіграло значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмує процеси ополячення та окатоличення, зменшує тиск шляхетського гніту, підвищує авторитет козацтва, яке набуває досвіду боротьби за національні інтереси, прискорює формування національної свідомості.
– Пане Самійле, то ти з першого дня долучився до повстання?
– Ні. Ми на Січі не одразу дізналися про нього. Перше місто, яке зайняли повстанці було Пиків на Поділлі. Незабаром вони захопили Білогородку, Чуднів, Білу Церкву, Переяслав. Я приєднався до повстання під Білою Церквою.
Чоловіки задумалися над долею рідного краю. Тут один із сусідів – Серафим Левицький запитав в батюшки.
– Отче, скажіть, коли вже на землі буде лад та спокій?
Батюшка повернувся до Серафима. Голос його, коли він почав відповідати, ніби налився металом:
– Який тобі ще лад потрібен, сину мій? Он в Кисляку є церква, і в Гайсині також є. Можна сповідатися і причаститися. Ото і весь спокій. Гарний настрій – співай або танцюй. Поганий настрій – співай. Живи по заповідям божим, і увійдеш у Царство Небесне.
Після такої відповіді Серафим понурився. Як завжди, непомітно для себе засиділись мало не до перших півнів. Останнім з гостей пішов батюшка. Самійло вийшов провести його до воріт.
– Дивлюсь я на вас, отче, – ховаючи посмішку в довгих вусах, промовив Самійло, – і бачу перед собою вправного, досвідченого козака, а не святенника.
– Так помітно? – всміхнувся кутиками губ отець Зосима.
– Як не ховай своє козацьке єство, а воно проявляється в усьому!
– Ну що тут скажеш? – знизав плечима батюшка. – Так воно і є.
– Як же ви, запорожець, стали батюшкою?
– Мій курінний отаман якось сказав, що козаки потрапляють тільки до пекла. Можливо він пожартував, але мені ці слова дуже сильно запали в душу. От я і вирішив спокутувати свої гріхи і спробувати потрапити до раю.
Батюшка соромливо усміхнувся. Самійло враз став серйозним.
– Вибачте мене, отче, я не мав про це питати. І ще – величезне вам спасибі за те, що врятували мою дочку Оріяну. На жаль я не мав нагоди подякувати вам раніше. Відтепер я ваш боржник.
І Самійло вклонився низенько-низенько, торкнувшись рукою землі.
– Перестань, Самійле. Хіба б ти на моєму місці вчинив інакше? Отож бо і воно. Ну, залишайся з богом, – сказав на останку отець Зосима.
Батюшка перехрестив Самійла і пішов, раз по раз провалюючись в сніг. Скоро він зник серед завірюхи. Снігу цього року намело аж до самих стріх, тому всі прийшли пішки, протоптуючи собі стежки.