Повстання. Глава 36. Зимова казка

Зима прийшла раптово, коли на неї ще й не чекали. З морозами, хуртовинами, снігом.
Не дивлячись на холоднечу діти скрізь, де випав сніг, виходять погратися в сніжки, зліпити снігову бабу, покататися на саморобних лижах, ковзанах та санчатах.
Для русинів зима – святкова пора року, тому люди з радістю чекають день святого Миколая, Різдво, Маланка, другий Святвечір, Водохреща. Забувши про холод, закинувши голови діти милуються танком пухнастих сніжинок або казковими картинами білих від інію дерев на фоні синього неба, та засніженими червоними ягодами горобини.
Кожного ранку людям доводиться чистити в подвір’ях сніг, який нападав за ніч. Надворі холодно і йти нікуди не хочеться. Тому жінки і дівчата займаються вишивкою, в’язанням. Оскільки вишивати на самоті нудно, жінки закликають до себе подруг або самі вибираються в гості.
Повернувшись з морозу до теплої хати люди із задоволенням п’ють гарячий ароматний чай з обліпихою, особливо смачний після морозу. Холодною зимою особливо цінується затишок домашнього вогнища, тепло та чуйність людських сердець.
Роман і Руслан Коберники досхочу накаталися на саморобних ковзанах і прибігли додому, щоб пообідати і трохи підсушити одяг і взуття, бо часто падали в сніг.
– Ой, мамо, – дивується Роман, – сьогодні борщ ще смачніший, ніж завжди. Тільки я не розумію чому?
– Помітив? – радіє Оріяна. – Я сьогодні зварила борщ не на свіжому м’ясі, а на копченому. Від цього борщ став більш ароматним. А ще додала терте сало з часником, а буряк не смажила, а запекла в печі.
– Мамо, а можна добавки? – попросив Руслан.
– Звісно можна, – радіє мати. – Якби я не додала сала, то поклала б у борщ вершкове масло, воно робить бульйон густішим і ніжнішим.
Січовики, звісно, готувалися до зими, але розраховували, що в них на підготовку ще є якийсь час. Але його виявилось менше, ніж очікували запорожці.
– Холод і голод – теж вороги, – зауважив курінний отаман Гардовий.
Сьогодні мороз так стискає груди, аж дихати важко. На вежах запорожці і вдень, і вночі вартують по двоє, щоб підтримувати один одного і не дати заснути й замерзнути. Нуртує така хуртовина, що можна заблукати, тому за межі Січі ніхто не виходить.
Роботи вистачає й всередині Січі. Частина козаків затикають стіни куренів мохом та очеретом, які були припасені заздалегідь. Також їх оббивають із середини шкірами. Частина низовиків рубають і складають дрова в штабелі. Хтось ремонтує одяг чи взуття.
– Зима, діти, не пробачає недбальства, – повчально каже старий козак Вітер, звертаючись до молодих козаків.
І хоча робота гріє душу, козаки час від часу заходять в курені, щоб погрітися біля вогню, просушити одяг. Лави на зиму встелили овечими шкурами, щоб було тепло на них сидіти. 
– Дядьку Василь, – питає в Голоблі котрийсь з молодиків, – а навіщо нам стільки всього? Скільки тої зими?
Цей молодий козак щойно носив до льодовика, виритого в землі, на збереження свіже м’ясо. Там він побачив солоне сало у великих  дерев’яних діжках, копчене м’ясо. В самому курені під дахом сушиться риба і різні лікарські трави. 
– От і видно, юначе, – зітхає кашовар, – що ця зима на Січі в тебе перша.
– Це ж чому?
– Бо не розумієш ти, що думати і піклуватися потрібно не тільки про себе. Є таке поняття – братерство. Може, чув?
– Звісно, чув і що? – дивується молодик.
– Зима довга. Часто буває так, що треба ділитися з тими, в кого запаси закінчуються. Побачиш, як ближче до весни куліш стає все рідше і рідше, тоді й зрозумієш.
– Це точно, – хмикнув Мирослав, який ремонтує сідло.
Кілька кислячан, які гострили шаблі, але відволіклись на розмову кашовара Голоблі з молодиком, повернулись до свого заняття. 
Коли ввечері всі вже лягали спати, Голобля сказав тому самому молодику, який перший чергує біля вогнища в курені.
– Не дай, синку, вогню заснути, бо пропадемо.
– Та не засну я, – відмахнувся молодий козак.
– Ти руками тут не махай, – суворо промовив Вітер. – Поки вогонь горить – ми непереможні.
Вночі Самійло Гардовий прокинувся, вдягнувся і пішов перевіряти чатових, бо цієї доби по всій Січі чергують козаки Кисляківського куреня. Мороз і вітер ріжуть щоки, тож отаман кутається у високий комір кожуха.
На одній з веж обидва козаки, повернувшись спинами до холодного, пронизливого вітру, заснули. Судячи з розмірів одного з них, це Макар Малюта. Курінний отаман зліпив сніжка і поцілив здорованя в спину.
Малюта стрепенувся, озирнувся і побачив отамана.
– Не спи, козаче, бо лихо не спить, – голосно гукнув Гардовий.
– Дякую, батьку. Вибачте.
Макар збудив Ілька Дігтяря, і вони почали розминатися, проганяючи дрімоту і розтирати обморожені щоки. Отаман зазирнув до стайні, щоб подивитись, чи все там в порядку, і вже після цього повернувся до куреня. Він погрівся біля вогню і ліг спати далі.
На ранок розпогодилося, було хмарно й вітряно, але хуртовина вщухла, визирнуло сонечко. Вночі хтось сплячому Василю Голоблі вугіллям намалював на обличчі бороду. Чергові біля вогню, звісно, нічого не бачили і не чули. Проте Голобля не образився.
– Все нормально, – сміється він разом з усіма. – Доки жартуємо, доти й живемо. З новим тижнем будьте здорові!
Сьогодні дійсно понеділок. Після сніданку частина запорожців направилися лагодити човни, а частина – на зимову риболовлю.
– Дядьку Василь, – просить Петрик, – дайте трохи сала і сухарів.
– Ти ж щойно поснідав! Невже не наситився?
– Та ні, я наївся. Сало й сухарі нам потрібні для наживки!
– А, тепер зрозумів. То ви збираєтесь ловити рибу на гачки?
– Так. Хтось ловитиме на сітки, а ми на крючки!
– Зараз дам.
Козаки висипали на лід, почали прорубати ополонки. Щоб вони не так швидко замерзали, на краї встановили смолоскипи. Більшість ловить рибу сітками.
Іванко прихопив із собою довгу, міцну жердину. Не встиг він підійти до ближньої ополонки, як Олекса Чухліб несподівано провалився під лід. Ніхто й не зрозумів, чи він просто послизнувся, чи дійсно лід під ним обломився, але козак опинився в льодяній воді.
Якби не жердина, яку приніс Іванко, Олекса міг би і втопитися. А так він схопився за неї, і його витягли з води.
– Бігом в курінь! – закричав Мирослав.
Олекса скинув важкий, мокрий верхній одяг, і побіг до куреня. Там Голобля почастував його медом і горілкою. Козак перевдягнувся в сухий одяг і сів грітися біля вогню.
– Дядьку Василь, – просить Олекса, – можна ще горілки?
– Можна ще меду.
– А як простуджуся? – не здається Чухліб.
– Тоді від простуди будемо горілкою тебе розтирати. Слухай, хлопче, а ти, часом, не зумисне в ополонку шубовснув, щоб горілки попити?
– Скажете таке. Може, самі скупаєтесь, тоді побачите, чи можна таке зробити навмисно.
Тим часом Голобля встановив куб – мідний самогонний апарат, щоб гнати горілку з жита. Настрій в кашовара хороший, тож він зжалився над Олексою, і налив йому келих козацької «трійчатки» – горілки, настояної на полині,  чабрецю і м’яті, яка піднімає сили.
– От спасибі, пане Василю! – зрадів Олекса і почав пити «трійчатку». – Тепер мене точно ніяка холера не візьме!
До Голоблі підійшов Лаврін Чуб.
– Василю, що мені зараз робити? Починати готувати обід?
– Ні. Обід ми зготуємо швидко, бо це буде пшоняний куліш з рибою. Зараз будемо гнати горілку.
– Може, краще приготуємо соломаху або тетерю, – запропонував Лаврін. – Вони готуються ще швидше?
– Що ж, ти правий. Зваримо соломаху. Шкода зараз не весна. Додали б черемші, і запах страв був би просто неймовірний!
– А що готуватимемо на вечерю?
– Думаю, це буде лемішка.
 Лемішка – це така кашоподібна мучна страва. У горщик з підсоленим окропом всипають підсушене гречане борошно, постійно перемішуючи й розтираючи його кописткою, щоб не утворювалися грудки. Потім цю загуслу масу ставлять у піч упрівати.
Вживають лемішку переважно у піст з олією чи «пісним» молоком з конопляного або макового сім’я. У м’ясоїд його їдять з молоком чи кисляком.
– Лавріне, лемішки треба приготувати багато, щоб на завтра можна було ще зробити плескана. Я коли звільнюсь – допоможу тобі.
Плескана – це плескаті коржі, які виробляють з холодної лемішки, підсмажуючи їх на олії або запікаючи у горщику в печі.
Олекса Чухліб випив всю горілку, яку йому дав кашовар, але йому хочеться ще. Коли до куреня прийшли Іванко, Мирослав, Петрик і Свирид Ружинський з рибою і для того, щоб погрітися, Олекса одразу спитав, чи немає в них горілки.
– В мене є «калганівка», – відповів Ружинський.
Калганівкою називають горілку, настояну на калгані.
– А в мене є стара медовуха, – похвалився Мирослав, – сама міцна, настояна більше року. Що обираєш?
Олекса вибрав медовуху. Мирослав дістав із своїх речей флягу з кобилячої шкіри, в якій він завше возить із собою щось з міцних напоїв. Така фляга зручна тим, що при падінні не розбивається, а горілка в ній завжди холодна, навіть влітку.
До козаків підійшов Голобля.
– Що, дядьку Василю, – повернувся до нього Іванко і підвівся з лави, – треба щось допомогти? Ви кажіть, ми зробимо!
– Та ні, синку. Ви ж прийшли до куреня погрітися, то наливайте узвару, він якраз вкипів! В мороз це саме те! Зігрієтесь ще й з середини!
Так у праці лине час. В Кисляку Роман і Руслан гуляли пів дня, зголодніли і прийшли додому, щоб поїсти. Вони помітили, що мати перебуває в дуже гарному настрої.
– Мамо, а чому ти така весела? – запитав Руслан.
– Так Різдво ж наближається, а це одне з найголовніших християнських свят. Цього дня народився Ісус Христос від діви Марії.
– А ми чули, баба Марія казала, що є якісь заборони про це свято. Які?
– На Різдво не можна сваритися і лихословити, бо це притягує сварки на весь рік. Не можна прибирати, прати, шити, рубати дрова, займатися хатньою роботою. Не можна відмовляти в допомозі, бо це великий гріх і може принести нестатки. Але позичати гроші і щось віддавати з дому також заборонено, щоб не віддати достаток і везіння.
– А ще на це свято не можна сумувати, бо сльози і жура – поганий знак, адже Різдво символізує радість і надію, – додав дід Лесь. – Не можна пити міцні напої, бо це пісний і духовний день.
Оріяна кивнула на знак згоди і продовжила.
– Якщо залишити порожній стіл – це вважається знаком бідності. Не можна бути скупим, бо скупість на Різдво веде до бідності. В жодному разі не можна викидати їжу, бо вона вважається благословенною.
– А якщо кутя пропаде, бо ж ви з бабусею її завжди багато готуєте? – пригадав Роман.
– Кутю просто віддають домашнім тваринам або птахам. Ті охоче клюють крупу і сухофрукти.
– Мамо, а є щось таке, що можна і треба робити на Різдво?
– Так, звичайно. Треба відвідати церкву та взяти участь у святковій літургії. Потрібно привітати рідних із святом, колядувати, приймати колядників і щедро їх віддячити, провести час з родиною.
Коли діти поїли і знову побігли на вулицю далі гратися, Лесь промовив:
– Ти молодець, Оріяночко. Діточок треба вчити. 
Коли діти ввечері повернулися додому, побачили, як мати розводить горобиновий сік з медом.
– Мамо, а це для чого? Хтось захворів?
– Так, дітки. В бабусі Євдокії горло заболіло. А ви після вечері вип’єте чаю від застуди з горобиною і шипшиною.
Оріяна поставила синочкам миски, хліб і  ложки, а сама накинула на плечі теплу хустку. Помітивши це, діти в один голос запитали:
– Матусю, а ти куди?
– В комору. Треба подивитися, чи не проростає цибуля і часник в кошиках. Пророщені овочі, звісно, їсти можна, але вони не такі смачні. Ви їжте, їжте. Я скоро повернуся.