Повстання. Глава 46. По гриби

Ввечері до братів Коберників прибіг їх кращий друг Климко Варава.
– Друзі, – почав він з порога, – ідемо завтра зранку купатися на Кислячку! Я сьогодні купався – вода, як парне молоко! Чесне слово!
– Вибач, але ні. Завтра ми з мамою ідемо збирати гриби. Може, післязавтра?
– Домовились. Післязавтра то післязавтра, – з певним жалем відповів Климко. – То що, зранку і підемо?
– Зранку ми підемо до церкви. Вже опісля зможемо піти на річку.
Суботнього дня Оріяна з синами Романом і Русланом зібрались до Кисляцького лісу за грибами, бо після дощів вродило їх неміряно.
– Дітки, ви босі, тож уважно дивіться під ноги, щоб часом не наступити на якогось плазуна чи суху гілку.
Тільки-но вони увійшли в ліс, як побачили Серафима Левицького, який зрубає з дерева гриб-трутовик.
– Мамо, а хіба трутовики їдять? – здивувався Роман.
– Ні, синку, але відвар з трутовика вживають, як ліки. Так що дядько Серафим можливо збирає їх для лікування.
– Чому можливо?
– Бо ще трутовики використовують для розпалювання вогню, для обкурювання вуликів. Але Левицькі пасіки не мають.
В лісі під кронами старих дерев прохолодно, пахне грибами і суницями, співають пташки. Місцями крізь листя пробиваються сонячні промені. В цю мить Руслан побачив величезний білий гриб і радісно вигукнув:
– Дивіться, який боровик!
– Давайте подивимось, чи він не червивий, – запропонувала мати і зрізала гриб, – ні, він весь хороший! Я відріжу шляпку, щоб гриб займав менше місця в кошику.
Мати так і зробила.
– Знаєте, діти, білий гриб ще називають царем грибів, бо він самий кращий, самий смачний з усіх грибів. Вам потрібно навчитися добре розрізняти їстівні та неїстівні, отруйні гриби. Якщо не розбираєшся в грибах – краще їх не брати.
– А що, є гриби отруйні? – з цікавістю запитав Роман.
– Так. Навіть у білого гриба є страшний двійник – чортів гриб. Він відрізняється тим, що у нього нижня сторона капелюшка не біла чи жовтувата, як у боровика, а рожева чи навіть червона. Якщо розрізати шапочку білого гриба, вона не змінить свого кольору. Чортів же гриб спочатку почервоніє, потім почорніє.
– Ого! А ми й не знали, правда, Романе?
– Недосвідчені грибники можуть назбирати несправжніх опеньків замість їстівних. Восени я вас навчу відрізняти їстівні опеньки від несправжніх. Зараз сезон білих грибів, лисичок, моховиків, ранніх польських грибів, сироїжок.
Налетів легенький вітерець, і дерева зашелестіли листям, хоча ліс і до цього був наповнений різними звуками і ароматами.
– Мамо, а ми будемо брати сироїжки? – запитав Роман.
– Ні. Вони дуже крихкі, ламкі. Вистачить нам інших грибів. З них, до речі, виходять смачнючі страви, тільки вам гриби їсти ще не можна, бо ви маленькі.
– Я бачив, як ти смажиш гриби, – згадав Руслан, – ти спочатку проварюєш їх, потім вкидаєш на розпечену сковорідку, де вже розплавилось вершкове масло, а вже перед готовністю додаєш порізану цибулю, а потім ще склянку несолоної сметани. Правильно?
– Так, синку, правильно. А мені подобається грибна підливка. Сушені білі гриби розпарюють в теплому молоці, потім дрібно ріжуть. На сковорідці з вершковим маслом жарять цибулю до золотистого кольору. Потім додається ложка борошна, доливаються вершки.
– А тоді додаються гриби, і весь час треба помішувати, – сказав Роман.
– Так, дитино. Виходить страшенно смачно!
– Я пам’ятаю, татові подобаються відбивні із шляпок великих глив, опеньків чи сироїжок, – пригадав Руслан. – А ще пироги з грибами.
– А ще батько, і дід Самійло, й дядько Іванко, мабуть, як усі козаки, полюбляють грибну юшку. Для неї більше всього підходять білі гриби, але на Січі ростуть тільки печериці. Від польських грибів юшка стає темною і неапетитною.
– О! Я згадав, тато казав, що грибну юшку краще варити не на воді, а на курячому бульйоні! Мамо, а як правильно зберігати гриби?
– По-перше, гриби можна сушити. Для цього годяться всілякі гриби, окрім, хіба що опеньок, бо їх тонкі ніжки перетворюються на жилаві ниточки, а це несмачно. Деякі господині сушать гриби на нитках. Треба їх різати, бо білі гриби і підберезники зриваються.
– Ти сушиш гриби на дощечках, на яких нарізаєш хліб чи м’ясо, біля плити, – сказав Роман. – А по-друге?
– Так, синку. По-друге – їх можна засолити.
– Як огірки в діжках?
– Саме так. Але солять гриби не всі. Я, наприклад, не чула, щоб хтось солив опеньки. А от грузді, всі рядовки, зокрема зеленушки, лисички – солять. До розсолу додають те, хто що любить: корінь хріну, зернята кропу чи гірчиці, духмяний і чорний перець горошком, лавровий лист.
Оріяна, прогулюючись лісом, насолоджується його красою і спокоєм. Ліс заспокоює її. Жінка милується могутніми стовбурами дубів, що сягають у височінь, а ще різними квітами і травами, що прикрашають землю, цією теплою дниною.
– І це все? – запитав Роман.
– Казав дід Самійло, що один запорожець з московітів розповідав йому, що на півночі гриби ще заморожують. Там в них вічна мерзлота, і в землі якщо викопати льох, то там лід навіть влітку. Уявляєте?
– Ну, в нас такого ніде немає.
– І слава богу, що немає, – посміхнулася мати. – Ой, дивіться, діти – це бліда поганка. Самий отруйний гриб. З’їдений шматочок блідої поганки сильніший від укусу змії. Рідко хто виживає, отруївшись цим грибом. Якщо поряд з нею росте їстівний гриб – його теж брати не можна!
– Ого! Мамо, а гриби заморожують сирові?
– Можна сирові, але краще відварити в підсоленій воді, і вже відварені заморозити.
– О! А це мухомори, їх їсти не можна, – вказав рукою на гарні гриби Руслан.
По лісових доріжках під ялинками ростуть маслюки. В цьому ж бору, на галявинах, – рижики. Під березами і осиками – підберезники і підосичники. Але підберезник виростає і подалі від берези, а гарний, в червоному капелюшку підосичник – тільки поблизу осики.
Сироїжки навіть шукати не треба – яскраві, різнокольорові, здається, вони ніби самі просяться до кошика. Лисички потраплять на очі на світлій лісовій галявинці. Ростуть вони сімейками.
– Мамо, а отруїтися можна тільки отруйними грибами? – раптом запитав Руслан.
– Отруєння грибами може виникнути при вживанні в їжу не лише отруйних грибів, таких, як червоний і сірий мухомор, несправжній опеньок, бліда поганка, несправжня печериця. Отруїтись можна і їстівними грибами, якщо вони зіпсовані: покриті слизом, цвіллю, довго зберігались, або ростуть близько коло блідої поганки.
– А якщо їх довго варити?
– Навіть тривале кип’ятіння не знищує отрути, яка знаходяться в грибах.
– А як дізнатися, що ти отруївся грибами?
– Перші ознаки отруєння такі – швидко настає слабкість, з’являються слиновиділення, нудота, блювання, різкий біль в животі, головний біль і запаморочення. Потім погіршується зір, настають судоми, людина марить. Стан її буде погіршуватись і менше, ніж через пів дня це може закінчитись смертю.
– Мамо, то отруйні гриби треба знищувати?
  – Зовсім ні. Отруйні гриби слід обминати, але не треба їх знищувати, бо вони є ліками для деяких тварин.
– Скільки ж всього треба знати людині, – здивувався Роман. – А як лікуватися від отруєння грибами?
– Треба людину зігрівати: тепло накрити, прикласти до ніг грілку. А ще потрібно якомога більше пити теплої води. Але я не пригадую, щоб хтось, хто отруївся грибами – вижив. Краще не брати грибів, які не знаєш.
Роман і Руслан, не змовляючись, перезирнулися.
– Про що думаєте? – кинула на дітей стурбований погляд Оріяна.
– Про татар і ляхів. Їх можна і потрібно годувати такими грибами!
– Навіть не думайте, – захвилювалася мати, – малі ви ще для такого!
– Звичайно мамо, – не став сперечатися Роман. – Це я так, до слова. О! Гляньте – це ж малина!
– Так, це дикоросла малина, але вона солодка. Давайте поїмо. Подивіться, скільки її тут!
Оріяна підняла палицю і постукала нею по дереву.
– Мамо, а для чого ти стукаєш?
– А раптом в малиннику сидить і ласує ягодами ведмідь? Вони люблять малину. Не хотілося б зустрітися з клишоногим!
– Це точно, – посміхнувся Роман.
– А бодай тобі! Щось мені перехотілось їсти цю малину, – сказав Руслан. Він хоч і не з полохливих, але думка про ймовірну зустріч з ведмедем налякала його. – Давайте не будемо підходити до кущів і чагарників?
– Отакої! Та не бійся ти, – розсміявся Роман.
Руслан, не звертаючи уваги на слова брата, промовив:
– Треба нам було взяти із собою нашого собаку. Він би попередив нас про появу звірів, а, може, й захистив би.
– Наступного разу можемо взяти, – погодилася мати.
– Дивіться! – вигукнув Руслан. – Білка зносить в дупло гриби! І їжачок он теж несе  гриби до нірки, нанизуючи їх на свої голки!
Мати в цей час почала збирати звіробій і ромашку, щоб висушити й потім застосовувати їх для лікування. Діти заходилися їй допомагати. Назбиравши лікарських трав, досхочу поїли малини і пішли далі, вглиб лісу за грибами.
Ще до полудня Оріяна з дітьми набирали повні кошики грибів. Перед тим, як повернутися додому, вони сіли під старезним дубом, щоб відпочити і поїсти, бо всі добре таки зголодніли. Руслан все ще з побоюванням подивляється на зарості ліщини і глоду.
– Мамо, а що ти взяла поїсти? – запитав Роман.
Оріяна не встигла відповісти, бо почула, як затріщали гілки і з кущів на галявину вийшли чотири косулі – дві великі і двоє маленьких козенят.
– Які ж сарни гарнюні, – розплився у посмішці Роман. – Правда?
– Цить, – шепнув Руслан, – налякаєш!
Але було вже пізно – полохливі тварини почули, потім побачили людей і зникли так же швидко, як з’явились.
– То що в нас є поїсти? – знову запитав Роман. – Бо я зголоднів.
– Хліб і кисляк, – відповіла мати.
Вона поставила перед дітьми глечик з кислим молоком і нарізаний великими шматками хліб. Діти з задоволенням накинулися на їжу.
Повернувшись додому, хлопчики поставили кошики з грибами і тільки тепер зрозуміли, як сильно вони втомилися.
– Ну що, шибеники, – ласкаво посміхнулася мати, – тепер підете на вулицю?
– Ні, мамо. Спочатку я трохи відпочину, – відповів Роман. – Особисто я хочу полежати, тож іду на сіновал.
– Я теж, – приєднався до брата Руслан.
Діти пішли на сіновал і уляглися на старому жупані, який лежить поверх сіна. Руслан уважно подивився на брата і запитав:
– Давай, зізнавайся, що надумав? Я ж бачу, що ти вже щось намислив!
– Твоя правда. Таки вигадав. Завтра після того, як покупаємось, підемо в ліс і назбираємо блідих поганок. Я там цілу галявину придивився, десятки два їх там точно є. Потім відваримо їх, процідимо, а відвар збережемо. А як трапиться нагода – потруїмо татар чи ляхів!
– Це ти здорово придумав! Я з тобою!
Тут до них прийшла мати, щоб запитати, чи будуть вони їсти гречку з молоком.
– Будемо, – з радістю відповів Роман.
– А ще, дітки, було би добре, щоб ви сходили в капусник (город) і нарвали листя смородини, калини і малини. Ви б цим мені допомогли. Вони мені потрібні для приготування вареного меду.
– Добре, мамо, зараз нарвемо!
– Можна і не прямо зараз, а після того, як поїсте!
Наступного дня хлопці назбирали блідих поганок і зварили їх. Потім перелили отруту в два глечики з відбитими вушками, і довго мили з піском казан від поганок. Глечики обв’язали цупкою тканиною і заховали в дуплі дубу біля Петрикової схованки в лісі. 
– Дуже сподіваюсь, що отрута не пропаде даром, – мрійливо сказав Роман.
– Сподіваюсь, ми цим хоч трохи допоможемо козакам, а, значить і нашому тату і дядьку Іванку!