Сотвори, Господи, диво дивное

 Сотвори, Господи, диво дивнеє ...

   Рік 2023-й закінчувався у мене як у вестернах американських дешевих..   Поїхали ми 29-го грудня з Соломійкою-Розумничкою, Тихого на Штати відправляти-страхувати. Кордон польський перетнули швиденько, а ось на під'їзді до аеропорту в халепу потрапили.
   Ще з 2014-го не сумнівався жодної секунди я, що зрадників у нас, у вищому командуванні, вище даху...; але де зараз протікло? Адже крім моїх, про Тихого і наш вояж не повинен був знати ніхто.
   З'явилися гаврики ці кацапські на двох машинах, нізвідки немов,... І підготовка у них була непогана... Одне тільки не врахували керівники їхнії, шо дух руський я, як джавелін, за п'ять миль чую...; тому, за поворотом траси ми одразу в посадку зчкурнули і почали відстрілюватися. А головне, не в курсі росіяни були, що Чеслав, чоловік Б'янкін, із двома барбосами з польського спецназу якогось, на її прохання, нас прикривати взявся... І от коли ми тих московитів з двох боків трохи затисли, а поліція польська повина була з хвилини на хвилину з’явитися, довелося їм здриснути по-швидкому. А ми і пару трьохсотих їм встигли подарувати ... на прощання.
   Довелося нам із Соломійкою витрачатися на квитки до Штатів, щоб Тихий добрався в доброму здоров'ї. Бо заслужив Він це на 500%
   Тому, зустрічали ми новий 2024 рік у Віри, сестрички моєї. Разом із Джошем Віркиним, Басюнею з чоловіком і Катрусею з хлопцями, які вшанували діда Олеся та бабу Віру… Зустріли непогано…,але без Хеленки моєї, все життя, свято-не в свято…Телефонував їй, поздоровляв; потім вона мені.. Сварилася, питала, коли вже заспокоюся і допоки я, як молодий, буду в різні халепи втрапляти? А потім плакала у «вайбер» і раділа, що ми з Соломійкою і Тихим цілі з тої халепи вискочили.. А я у відповідь екран «компа» цілував, як і 45 років тому, і питав, навіщо я їй старий такий…
   Потім Баська, Катажина з Миколкою та Матеушем  до «компу» прискочили поздоровляти бабу Хелю та Яна, батька свого, що почувши про моє «відрядження», зміг якось, заскочити на день - підтримати Хелюню мою. Хлопці Катрусини вимахали, нівроку такі собі…  Сімнадцятирічний Ніколка вищий вже за маму і тата; та й Матеуш – слава Богу..

    Поверталися до України не з пустими руками. «Геркулес» амерський, не зважаючи на неузгодженість в Сенаті, набитий був залізяччям військовим під саму зав’язку… І  як завжди Йося Фурман задніх не пас,-підгрузив від себе на пару мільонів зелених…
Разом з нами, летіли і кілька сержантів Штатівських-для навчання наших гавриків в Германії, Голанднії, Швеції і Україні…
   І це було більш, ніж доречно. Бо американські «партнери» в цей період майже припинили допомогу Україні, почавши якісь не зовсім зрозумілі мені політичні гоцалки. У той час, як наші хлопці на фронті платили за них кров’ю своєю.. 
   Джош Вєркин, таки- наша Людина… Звозив мене перед поверненням на два дні до Вашингтону на зустріч з декількома своїми впливовими знайомими, яким я доповів: розумію їх чисто по-людськи: «Україна та, заморська, їм і нахєр не цікава і вкладати гроші в цей «непевний проект» американцям, що далі, то як «серпом по яйцях»… Але якщо кинути мою Країну зараз напризволяще, то через 2-5 років буде необхідно витратити набагато більші кошти задля стримування імперських амбіцій Росії. Зовсім на інших кордонах і за зовсім інших умов».. Деякі з тих конгресменів мене, маю надію, зрозуміли. Особливо оті двоє сивих дядьків, які самі колись воювали і синів військових мають …
   А уряд наш сраний знову не так давно виділив 2,38 млрд. гривень на відновлення доріг, «важливих для забезпечення оборонних дій»…Вашу мать!!!! Отак і живемо: пів України віддають останнє для Перемоги нашої, а інша половина крадуть «до останнього»…І коли тих, інших падл, вже стріляти  почнемо!!!

    Два дні, як з Курщини привезли мене… Це ж треба ковід влітку десь підхопити… Час, звичайно покаже, чи треба було без достатніх резервів у ту Курщину лізти. Бо поки ми там хєрнею займаємося, кацапи на Донеччині, повзуть, суки, і повзуть..
   Згадав тут, може і недоречно, як Падло зелене знімало Залужного півроку тому… Чи поліз би Федорович  у той Курськ сраний?… Дух армійців наших ця операція, звичайно, підняла трохи. І розголос…рекламний.. мала деякий... На початку, в усякому разі. ..  Але які цілі, тактичні чи стратегічні мала вона на увазі, мені, що у війську вже майже 50 років, каюсь, не зрозуміло. Якщо б Курськ захопили або АЕС, тоді-да… А так???...
    І ще згадав із соромом великим, скільки Українців вийшли на Майдан підтримати Валерія Федоровича….Менше тисячі… Ну і чим не раби і не сцикуни ми? І чим у цьому від росіян відрізняємося????  Он тисячі Азовців кілька років вже у полоні. Багато хто загинув в Оленівці, чи від тортурів в інших місцях…А ми: кого міняємо???  А нагадаєш діячам нашим високим.., то кажуть «не на часі».. ****і!!!
    При Порошенку Сашка Музичка, Лісника та інших патріотів владі вибачили; при Кучмі-Чорновола з Гонгадзе… Отак здаємо та забуваємо кращих, а потім дивуємось з того, що нічого у Країні не міняється… Владу ж нашу срану МИ повинні примушувати мінятися. Постійно примушувати і погрожувати розібратися! А іноді і «розбиратися». Бо інакше нащо мінятися? Їм і так непогано: зарплатня-охєрєнна, помічниць  довгоногих купа, по три-чотири громадянства мають(в декого,навіть,російське є). А якщо когось на крадійстві  велекому або зраді прихоплять, то чи судді-друзі відмажуть, або депутати куплені за кордон випустять. Або навіть з АП хтось втрутиться….
    Он про Єрмака, що зв’зки з Московією має давні, півсвіту знає! І що??? Срав Зеленський на всіх! Люблю, каже, Єрмака і край… А ми мовчемо… «Не на часі»????!!

  Але не дивлячись ні на що,тримаємося…:

   Тринадцятого серпня, на мій сімдесятий день народження, зібралися в Толіному кабінеті малою компанією після роботи. Хелена вже дві години, як накривала стіл святковий. Ян з Гришою Лірником «горючку» машиною привезли.
    Кабінет у Анатолія немалий, але насилу всі всілися..
    Навпроти  себе всадовив гостя цікавого… Зранку ще з’явився в палату з квітами і таким басом до мене: «Здорові будьте, дядьку Лесь!» Дивлюсь і згадую, хто то бути може… А він: «Не пізнали? Володька я, син Валерія Хорошко…; ну, «Плюмбума», підлеглого Вашого покійного з Білої Церкви, та Мами Оксани…
    -Ну і вимахав,-кажу, ти Синку! Скільки  це тобі? Ми ж з хлопцями кожного року до Оксани Григоровни на день народження Батька твого  покійного заскакували.. А тебе вже більш, як три роки не бачив, бо тебе ж Оксана в Північну Ірландію відправляла та залишала вчитися; з малими ж сама повернулася ще у 22-му?…
    - Вже вісімнадцять буде,-відповідає. Оце там ліцей військовий закінчив та повернувся. Контракт хочу підписати.. Бо Ви ж без мене тут усіх кацапів повбиваєте… А Мама Оксана каже; до дядька Леся їдь. Бо ліцей штука гарна, а Командир тебе реальному навчить та й життя збереже, якщо шо…Бо після Залужного,-розповідають батькові побратими,- є командири, що людей не бережуть; не дай, Боже, попасти до такого!
    В  мене ж  перед очима футбол збірної нашої, на який навесні випадково потрапили за кордоном. Болільників Українських, чоловікив молодих, файних та відгодованих,  на трибунах, як гною.... Лєнка моя каже, що кожен має сам для себе вирішити, чи в окопи йти, чи пиво в Мюнхені пити з дружиною та дітками.. Не згоден з нею! І хлопчина цей, Володька-Плюмбум,-доказ правоти моєї… Я б усім ухилянтам, хто після Перемоги буде в Україну повертатися, на кордоні у паспорт літеру «У» на першій сторінці шльопав. Вертайся, працюй, заробляй, живи. Але не маєш права голосу на виборах та бути обраним чи призначеним на буть-яку державну посаду. Як ти в час смертельної небезпеки кинув ту Державу на поталу ворогу; насрав на Батьківщину свою!
    Коли чай з кофе вже випили, Володьку  до Гриши Лірника запросив знайомитися. Сказав «Плюмбуму» меншому, що поїде у Вінницю до Гришиного УТП вчитися на пів-року. А там подивимося.. Просив вчитися добре; та з колєжанами всім, що корисного в Ірландії засвоїв, поділитися. І не баритися там зайве, бо досвідчених воїв в Україні залишилося не так багато, дякуючи Єрмаку з Зеленським, що у 22-му, коли люд чергами стояв у військомати, понтувалися, що військ нам вже достатньо. Гроші, казали, краще на дороги підуть… А тепер тримаємося з останніх…


   
   За рахунок чого тримаємося, питав себе перед кутом «божим», перед іконами різними в хаті нашій на Подолі, куди вирвався з госпіталю помитися. За рахунок жертовності великої  Воїв Українських, що з сил останніх боронять Землю рідну? За рахунок молитов святих Матерів та Жінок і Дітей  наших, що втратили найрідніших на війні цій клятій? Чи все-таки волею Господа, що чомусь випробовує Країну мою іспитами кривавими?
 -Сотвори, Господи, диво дивнеє ....,-просив його низенько. Даруй Перемогу Україні над
Кацапією клятою, над нелюдами московитськими, що знищують все і всіх на шляху своєму. І будуть робити це допоки не прибереш їх з тверді Земної у далекий космос! Бо це - сенс життя їхнього…А ми, діти твої, допоможемо в цій справі святій скільки сил наших стане! Віддамо останнє і покладемо на алтар Перемоги своє життя і всіх рідних та близьких своїх. Бо якщо не втримаємо Україну, знищить ворог лютий  Державу нашу. Та й  ми, як Українці, зникнемо з мапи Планети нашої!!!
    І таки чує, мабуть, Господь молитви наші та іноді знак надає про Волю свою і надію дарує… Перед випискою з Госпіталю самою завітали до мене Анатолій з дружиною коханою та знаком про надію Божу-маленьким синочком новонародженим-Олексійчиком, якого, підозрюю, на мою честь назвали…
    Якщо пам’ятаєте, Наталку-Мару, що мені у 2016-му життя спасла біля Бахмуту…,а потім, після поранення, Анатолій її з того світу витягнув, закохався і оженився на ній, вдочеривши її доньку, Сонєчку, від заміжжя першого. Знаючи, що навряд, чи вона зможе народити дитину йому після поранення важкого …Куди він її тільки не відправляв лікуватися, надію не втрачаючи..
    Ну і я долучався трохи до того, Вєрунчику-феї маямській нашій набридаючи..

    З першою ж дружиною, покійною, у Анатольіча дітей не було…

   Після семи років примарних надій, поневірянь по країнах заморських, молитов гарячих у храмах іноземних різних.., завагітніла Натка і народила сина довгоочікуваного Анатолію..

  Так  що, люде добрії, не втрачайте віру в дива Божі ніколи!
 
   І я разом з Вами свято вірити буду у нашу Перемогу над Московією клятою і смерть люту більшості з нелюдей тих!!!!!!


З повагою до Українців                О.М.Сивий

Бостон(США)-Курськ(КуНР)-Київ                січень-серпень 2024р

https://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=53885&poem=462958