Як на власне поховання

Да, так я себе почуваю...
Коли Я збираюся в Суми - в момент Остаточного рішення, і подальшої манії ним,  тільки в такі моменти мене пробиває така смертна хвилююча тривога, як зараз. Це дивно, але по-порядку.

З моменту, коли Я повернувся в Суми, повернув їх собі - в 2013-му, 2 червня, постійні невзгоди та чорнота через мої рішення бути "там", а не вдома, якнайшвидше та рішучіше втекти до себе... в вільне небуття, але моє.
А що ви думали:  що в моїх обожнюваних Сумах Я плаваю в удачі, везінні і щасливості? Нет.
В 2014му, весною, ці постійні стіни невзгод з домашніми - стали мутувати, обростати новинною мішурою, ато-вською військоматною загрозою, почали знаходити інші підкопи під мій спокій... напівміфічний. В мене ще не було Чарівниці, Неймовірної жінки, про яку не міг і мріяти - але зустрів... Вже подавно не було Сумчанки моїх мрій, але іще був Антон, була Київська повнота, яка тільки-тільки набиралася в силі дійств і відчуттях самотності, туги - справедливих.
З 2023-го, ні, не з 21-го і навіть не в 22-му, саме з 2023-го - всі кольори пов'язані з Сумами, залізницею і всім, чим вони багаті і відкрили, дарували мені: почали марніти, старіти,  уродствуватися.
Наче Я лишився їх душі, яку ділив з ними напару. Фотографувати... тепер це зло.
Я так любив фотографувати, всякі недолугості, манекени, вивіски, смішнявні написи повсюди,  кучугури,  дерева, кирпичі...

Через років 15-надцять, подібний текст буде виглядати повістю минулих безнадій від застоїв. Але, Зеленщина мине, полудурки-рагулі , в більшості- тоже...вимруть, остануться їх дітки і спадщина, яка то і сама нестерпна до націоналізму,  державності, верховних органів, виборів, своїх предків-баб і -дєдов.
Вони нормальні, вони космополіти, не зовсім пролетарі, не зовсім трудящі, але громадяни своїх місЦь