I майже лiто. Про сон

Сон, закінчився в 5:46 ранку, 29 травня 2026 р..
Мені треба було здати на ремонт телефон
і мені зустрілася компанія з двох дівчат, подружок: одна світло-блондиниста, худорлява, волосся солом’яно біле – тобто жовто-біле, пряме, до плечей, але «не патли», просто доволі довге і пряме, ну і через її статуру – астенічну чи що, коли все, що в інших могло бути довгим, витянутим для обичної середньої комплектації – в неї все було нормальним, стриманим.
Саме вона і «зачепилася» за мене, симпатизувала і хотіла…ні, напряму думала і «чесала собі голову» – якби мені пошвидше та ефективніше помогти, де знайти ремонтну, куди піти, в кого спитати
Її подруга: дівчина звичайної статури, трохи з пухкенькими рисами в обличчі – як лялечка, вся така усміхнена та відкрита, постійно плентається з цією своєю Біленькою, і рада цьому; волося золостисте, кудряве, злегка зібране двома «дитячими» гнучкими міні-заколками в неакуратний букет: пишність і вільна форма – те що треба для безпених пригод зі своєю «Соломкою»
Обстановка мого місця – це поєднання Київа і Сум: М.«Деміївська» і мкрн. «Веретенівка»

Спочатку сну, Я перетнувся з цими дівчатами: ми наче вийшли з громадського транспорту на бруківку, погода була похмура – з огляду на осінні прохолодні вечори, хоча все іще було зелено.
Після перших кружлянь по обочинам бардюрів, за якими вертілися натовпи транспорту – мої випадкові знайомі відійшли, бо я вже повідомив їм – що окрім основої питання, в мене і без цього іще є справи на власний розсуд. Соломка і Букетик розуміюче залишили мене.

Друга частина сну. Поді;л, місця перетину Контрактової пл. і вул.Сагайдачного. Ми з нею «звелися» там, наче це була кимось назначена зустріч.
Волосся – проме чорне, довге, одяг – непримітний, не яскравий, але зручний, по-жіночому ошатний.
Чітко бачив її обличчя, міміку: зустріну «оригінал» – впізнаю! Ми одразу здружилися. На кінець нашої короткої розмови-зустрічі, вона представилася:
- …А мене звати Оксана Ру;де! – Я почув її голос й ту особливість, з якою вона уточнила і водночас проговорила своє прізвище. Вау! Це щось незвичайне, далеке і чужоземне  для моїх звичних уявлень про прізвища та людей які їх носять. Таких Я не зустрічав, живе втілення осіб з такою традицією прізвища – щоби саме на перший склад.
- От, коли знову побачимося, то тоді і вияснимо: чия ти Ру;де! – Від такої заяви, вона лиш втиснулася мені в груди головою, лицем до світла, і Я приобійняв її голівку; вся така усміхнена стала при цих словах – наче я сказав якусь перчинку й очікувану правду. Було вже темно, але не для нас. Сон перемкнувся.

Третя частина сну. Я повернувся на якусь напів-«базарну» вулицю, вже темно. Наче чекаючи на мене, одразу винирнули мої нові знайомі. Біленька «заводіла» одразу почала напростець шукати місце, де я можу віддати свій телефон на ремонт, заглядала в кожне торгівельне приміщення, шукаючи там проводи, паяльники і готовність старшого по приміщенню-ремонтної одразу взятися за ремонт. В одне таке місце, вслід за нею заглянув і Я: це був магазин з насінням для посадки – там було тісно і поверхні столиків при вході були суцільно вкриті пачками насіння різноманітних культур. Соломка хапнула одну із них – від відчаю і переживання за мої потребу в ремонті, а насправді – вільному часі, який опісля Я зможу виділити на неї, може навіть з подружкою; подружка не вв'язувалася, але вболівала спільно за всіх, за общий процес удачної удачі. Пакетик із насінням, який хапнула біленька – це було насіння капусти: як завжди красиве зображення десятків голівок-кущів в розмірах картинки 4на7 см пачки-конвертика.

Остання під-частина сну. Де сааме ця частина була вставлена в цьому широкому сюжеті – не запам'яталося: може десь посередині між… хоча думається – що такі послання залишають наостанок.
Я їду троллейбусом на Веретенівку…
Там наче поставили скляний великий заслін – від дороги чи від громадян
Перепитую в якоїсь пассажирки за щось. Вона теж хоче попасти з «круга» остановки до траси, теж думає:  що там стекляний заслон – не пропустять, не пройти і більше там не ходять машини, бо світ закритий стеклом, увесь в зеленій оправі іще-літа
- Дивіться, а там он видно, як їздять тролейбуси! – Кажу пасажирці і сусідці по «заперті». І дійсно, стекло стало пропускати види, обнадіювати наміри.
А потім, і сам, видивляюся з території автозаїзду-парку на дорогу Курської-Ковпака. Дивне відчуття межувалося в голові під час сну: наче мене не пускають – то до меж тієї траси, то навпаки – до території парку дитячої лікарні; наче під трасою – я мав зустрітися з Ру;де, маю зустрітися з нею…

Вже в нашій дійсності, вдень, Я з'їздив туди, на Веретенівку, в пошуках можливої зустрічі чи порталу, чи тої жінки – щоби побачитися, встрітиться з нею...
Було похмуро, іноді капало з неба, і майже літо.

2026-05-29