Льоня, кот и белочка

Леонід, білченя і кіт.
(Етюд.)
Київ Голосієво. Весняне парк.  Повітря було напоєне ароматом свіжої трави й нагрітого сонцем листя. Легкий вітерець перебігав алеями, торкався смарагдових крон і розсипав між деревами веселий пташиний щебет..
ВІЗОЧНИК ЛЕОНІД. (Побачивши раптом оте спіймане білченя, яке білий кіт тримав у зубах,  він стривожено мовив):  — Ох, Мисливчику, ти ж його не з'їси...
Пухнастий хвостик білочки безпорадно звисав; маленьке  звірятко було схоже на руду іскорку. Льоня відчув у серці біль і безсилля. Колись він би кинувся рятувати, але тепер між бажанням і дією була прірва.
ВІЗОЧНИК ЛЕОНІД. . (Він дуже схвильовано попросив.) Не задуши! Відпусти його, вайсе  катце!
Раптом сталося діво.  Кіт,  підійшовши підійшов ближче,  поклав  спіймане звірятко на землю, а метке білченя, відчувши волю,  зникло десь отам, у кущах. Мужчина полегшено видихнув. Льоні  здалося, що разом із білченям на волю вирвалося щось і з його душі. Тимчасом  кіт, котрий стрибнув на лавку, почав вмиватися.
ВІЗОЧНИК ЛЕОНІД (радісно.) Молодець,  котику! Най, як вільна Україна, жиє!
Київ Голосієво. Парк. Мисливчик  задоволено замуркотів. А парк, який продовжував шуміти, немовби говорив:  «О так! Навіть у світі, де багато болю, завжди є місце для добра».
 


Саша Беличенко,   10 червня 2026 р.
  Wei;e Katze  (нім)  – білий кіт.  Вайкатце – наголос на третьому складі.