Цв те терен Укр. мова

Віктор Матюк

Цвіте терен

Цвіте терен, цвіте рясно, сонце світить, на небі ясно,
Помирати страшно, вода в водоймі блистить,
Земля чомусь тремтить, життя неспішно йде,
Коли до дощів дійде, земля знову зацвіте!
Ніде не видно конячко гніде,
Табун своїм життям живе,
Єство святе землю оре,
Але вона невпинно жде,
Коли лоша молоде ще трохи підросте
И спіткнувшись об траву з розгону не впаде!
Бур’ян в степу давно відцвів, відкрасувався
І не з чім остався, він тримався з останніх сил,
Якими в давніх віків цю землю своєю кров’ю народ окропив,
Він постійно пив дощову вологу, іноді бив тривогу, коли острах і біль
Налітали звідусіль, не хватало ані потужності, ані сили, щоб злодіям протистояти,
Не було часу довго чекати на допомогу, нам все не слава богу!
То дорога тяжка, то за плечами заважає ноша важка,
То рука тремтить, а душа болить, а навкруги де ніде
Тільки один бур’ян цвіте, він росте і змінює чуже лице,
Зі зморшками воно, грішне єство до висновку дійшло,
Що буремне життя саме визначає, кого зла доля спіткає
На грішному путі? Як дійти до мети, де тільки ти
 І більш ніхто не вирішує, хто вже вступив в лайно,
Скажу відкрито: розумом ворогів нам важко розкусити,
Вони ненавидять чужих істот, ми ж не один народ!
У кожного свій розум і своя несказанна плоть,
Яку Господь береже, як дитя своє!
Життя далі йде, земля гуде, грім гримить,
Не нам судити, як праведно жити, де і з ким?
Продаються високі почуття за мідний алтин,
Ти один і життя одне, доля свої кружева плете,
Хоч і погано мені одному йти по своїй стезі,
Це не причина, щоб доставляти страждання другим!
Химера забуття зненацька руйнує буремне життя,
Всі набуття знищені та розтрощені навмання!
Де б душа не бувала, вона стида мені не завдавала!
Горювала наодинці, сором не полюбляла,
И біля себе його не тримала!
Поганому стиду немає виду,
Коли ж тепле літо запалило світло в душі,
Цього не чикали ані мертві, ані святі!
Хтось з них не зміг зробити глибокий подих,
І на місці завмер, не угаснув та замертво не заснув,
Він чарку горілки хильнув, коли вітер холодній йому в груди подув!
 Солодкі слова він не вибирав, его голос лунав над хатами,
Він ковтав гіркоту буття до самого кінця, на все воля Творця!

м. Ржищів
29 липня 2026 р.