Княжна Мишкина укр

Княжна Мишкина

нон фікшн

1

Кава

Йдучи вранці на роботу , княжна Мишкина думала не про роботу

Зазвичай , вона думала про каву. Взагалі останнім часом їй здавалося, що вся її філософія життя , весь життєвий досвід і всі її найпотаємніші історії - помістяться у паперовий стаканчик з модним капучіно

Станкачик з капучіно - це був символ її теперішнього життя

Капучіно з пелюстками вишні чи яблуні - навесні

Влітку це був метелик , що на мить присів на стаканчик капучіно , й на вічність занурився у свідомість молока та кофеїну

Восени , ну так, капучіно з домішкою сумних дощів

І взимку : Сніг …Білий сніг у її капучіно

Покривав не тільки останні на клумбі хризантеми , але й самі її думки та сліди на доріжці

Княжна Мишкина так і думала : Ну, тепер вже точно не знайдуть

Занесло по мені все. .

Але весною знову з'являлись квіти …

І капучіно..Ну кава продавалась круглий рік …


Внутрішній Істраграм душі княжни був сповнений спокою та печалі …

…

Княжні було сорок вісім. І да, вона була справжня княжна. Тобто дійсно не заміжня.

І - Мишкина було її справжнє прізвище.

Сама до себе вона подумки завжди шанобливо зверталась: Ну що , ідіотка, ходімо на роботу

В принципі , на перший погляд здавалося, що й піти тепер було більше нікуди…

В сучасній Україні під час війни їй було дуже складно залишатись княжною. Справжньою. Тому вона завжди говорила стримано і лаконічно : Мишкіна

Або взагалі мовчала. Кому все це треба

Дивилась в дзеркало. Там навпроти стояла якась незнайома жінка. Княжна її погано знала. Просто не розуміла , хто ця жінка з вже побілілим пухнастим волоссям, сірими очима і носогубними зморшками. Хоча усмішка. Усмішка було ще чарівна.

Далі княжна не заглядала. Щось там було . Руки , груди , стегна …Ноги …Княжна тоді сама з себе сміялась : Якщо ти Аліса в двадцять - це одне, а якщо в сорок вісім - це вже клініка

Хоча щось у цьому було

Аліса в країні див. Але за вікном постійно ставався якийсь абсурд. Наприклад ,війна.

А вона ж була княжна. Та ще Мишкина

Тому майже ні з ким не розмовляла, все чекала , що мине час і щось налагодиться

Джинси , водолазка…Все лаконічне

Ніби модою можна було висловити якусь потаємну  спартанську концепцію відношення до реальності

Типу знаєте :  Ми спартанці можемо й без одягу. Але не станемо. Бо ви все одно сміятиметеся

Княжна у свої роки жила своє найкраще самотнє життя, сповнене споглядання , філософії та іноді почитувала книги

Класику …Але більше тягнуло на щось нове. В дусі часу. Поговорити було ні з ким.

Тому княжна говорила частіше сама з собою або з кішкою. Сіамка на ім'я Форчун вміла вислухати. Теж любила дивитись серіали і не пила кави

А от з йоркширським тер’єром чашки з кавою залишати було не можна. Бо він сьорбав її з великим задоволенням , незважаючи на усю гіркоту що залишалась після поцілунку княжни з чашкою

Тер’єру взагалі було все одно, що сьорбати. Тому виходячи з кімнати , княжна брала чашку з собою


Він зазвичай розчаровано дивився але через те що мав гарний характер то просто біг слідом

Так вони і ходили по квартирі : княжна а за нею : пес з кішкою , якщо не спала

В квартирі ще жила мала. Дочка. Малій виповнилось вісімнадцять і в неї було якесь своє життя. Княжна навіть не намагалась у нього проникнути , бо зустрічала насторожений спротив

А так як княжна була не чужа щодо гумору і знала , що дія народжує протидію , то діяти відкрито не ризикувала

Але коли мала кудись йшла , то таємно проглядала історію браузеру її особистого ноута

Крім аніме серіалів та сторінки Google Class вона там нічого не знаходила.

Але всі серіали теж з задоволенням переглядала

Форчун серіали дивилась з княжною. Малу обожнювала .

Так вони і жили. Якби княжній не приходилось ходити на роботу . В гімназію.

Так , вона працювала вчителькою


Іноді княжна Мишкина думала , що життя ніскільки не дивне

Воно таким стало. Хочеш вишукану порцелянову чашечку з тонким малюнком та тонким ароматом чаю , але життя може запропонувати паперовий стаканчик з капучіно з машини

Але й тут ти дякуєш Богу щиро

За паперові стаканчики і за фабрики на яких їх виготовляють і за всіх працівників що так старанно та ретельно працюють над покращенням своєї продукції , щоб ми просто посміхнулись вранці , йдучи на роботу

І потім , поки ми можемо дякувати цьому людському факторові, поки поруч з нами є люди і можна їх бачити

Бо ж є людський фактор : люди помиляються , проектують свої проблеми на інших, брешуть і викручуються, можуть ненавмисне змішати арабіку з робустою, або замість капучіно налити флет вайт чи раф

А є фактор машини . Машини точні і холодні і байдужі і свідомі своєї вищості

Але вони не брешуть , ніколи не переплутають   лате з капучіно .

І мова зовсім не про капучіно

Але ти все одно вибираєш людей. Бо з ними тепліше.

Хоча це не точно

Отже, княжна Мишкина й цього ранку йшла на роботу. І дійсно, як і того разу, починали зацвітати каштани. Княжна вирішила не змінювати цю фразу

І ясно, що каштани були поруч із тою кав'ярнею, про яку колись мріяла княжна.

Тобто , це було давно , мабуть в іншому житті, може тоді , коли вона була Сабін чи ще хтось …

Бо звичайно, це було не перше життя її альтер его

І чи не тому вона  , сама княжна Мишкина , не стала психологом, в стала інша …

Княжна Мишкина зрозуміла наразі , що ні каштани ні кава ні тим більше кав'ярні ні баристи ні працівники кавових плантацій в Бразилії на були ні в чому винні

Вона була вчителькою та залишилась у своєму рідному промисловому КР

І це місто подобалось їй

Навіть більше , ніж те, в якому теж завітали каштани …Там було добре і затишно

Але її там не було…

Княжна Мишкина вчилася мудрості і прощенню

У даті її народження був закодований один з християнських концептів

Вона зрозуміла , що потрібно простити не сімдесят сім разів

А тисяча дев'ятсот сімдесят сім разів

Що ж прощати так прощати …

Хай вам - каштани та кав'ярня …Хай мені ця посмішка і паперові стаканчики

…

Тема публічного каяття доволі прикра й гірка …

І княжна Мишкина подумала , що варто подумати сімдесят сім разів перш ніж сказати чи написати

Це складно…Це так складно , наче говорити про поезію про вірші про недоречну дитячу закоханість та вічність одночасно

Це як спитати : Як змінити червоні прапори на жовто - блакитні

І чи не буде запитаннь у прапороносців

Чи різна вага у кольорів

Що важить - червоний ?

І що - жовтий чи блакитний ?

Витримати на плечах кров піт і сіль і війну

Чи небо з зірками і пшеничними ланами? і мир

Хто зна…

…

І любити Україну виявиться так важко і прикро , так гірко і боляче …

Що може піти світ за очі , щоб не бачити такого не чути і ніколи не повертатися

З Японії чи Швеції чи …Любити Україну всім серцем і всіми своїми думками

Княжна Мишкина прикро та гірко задумалась : Хіба тоді не любити Росії чи іншої країни

Хіба я так зможу …

Україна Росія - це були наче два крила , на яких вона трималась на швидкісних повітряних потоках

…

Бурштиновий замок

Княжна Мишкина жила просто. Може й була простою жінкою. Насправді простою. А все інше дісталося хто зна з якої причини

Княжна Мишкина сміялась : Питаєш , чи я так само божевільна у ліжку , як була …

Вона подумала , що тепер з часом стала ще божевільнішою …

В ліжку вона читала. Різне. Японців. Українців. Руських. Американців. Письменників.

Джойса Пруста Маркеса Еко

Хіба це не справжнє божевілля ?

Потім дивилась Тік Ток. Слухала пісні. Іноді твої …

Хіба теж не божевілля ?

Потім засинала .

Сни теж траплялись - справжнє божевілля

Вона намагалась їх аналізувати і щось зрозуміти

Але потім кинула ці спроби …

Їй було достатньо розуміти почуте й побачене в житті . І гімназії

Божевілля читати у ліжку , писати , думати , мріяти і марнувати час на сон

Життя коротке …

Тому, варто витратити його на кохання та цілковите безсовісне щастя …

…

Приходила додому з гімназії. Знову пила каву. На цей раз міцну і чорну

На обід - рис з овочами або сочевиця. Їжа Перших Царств

І думала , що час схожий на бурштин

В тому сенсі , що ми такі маленькі у порівнянні з Всесвітом та вічністю

Наче метелики …Метелики що живуть одну мить

Але деякі метелики потрапляють в золотисті краплини бурштину. І застигають у своєму вічному польоті або танці

Хіба не хотілось би стати таким метеликом у краплі бурштину.

Або ж просто жити у бурштиновому замку

Завжди, без діалектики . Щоб нічого не змінювалося , доки ти на сповнишся вщерть свого золотого щастя і любові і вічності і бога і часу і істини і гармонії …

Жити метеликом у храмі вічності бурштинового кольору

Княжна сама усміхалася з таких думок

Вона знала про повітряні замки про соляні про крижані про кам'яні про кришталеві навіть..

А бурштинові …Як таке в голову зайде?

Жити в бурштиновому замку , танцювати і читати і знати , що світ застигнув …І твій замок вже не перестане , не щезне , не розтане , не розчиниться в просторі і часі

Ну так …

…

Мене не повертай, якщо чуєш. Я не хотіла цього

А бурштиновий замок можеш комусь подарувати

…

Вранці йдучи на роботу у гімназію ( це про відданість та вірність) княжна побачила на білборді рекламу

Завітайте у міський Музей руської - української війни…

Адреса.  Вхід безкоштовний

Отакої, подумала вона , невже війну здали в музей. З одного боку , це добрий знак. Бо якщо музей, значить це вже здобуток минулого якийсь пережиток артефакт застарілий щось типу історичного рудименту , на який варто прийти подивитись хіба що з думкою: Ніколи більше

А з другого , це ж пам'ять . Це на пам'ять поколінням. Щоб вони не зуміли забути. Пам'ятали вічність і другу і третю

А вхід безкоштовний. Скільки коштуватиме вихід?

Так, я згодна. Є питання без відповідей

…

Арабески Іспанія Японія
Євгеній і княжна Мишкина
Хто вкусив Мишкину?





Кориця

Щодо професіоналізму: Знаєте , буває так приходиш юною до нового колективу. Мислити самостійно ти ще толком не вмієш. Тобі показують якусь людину та кажуть , що вона чокнута і відьма …

І ти починаєш так дивитися теж : ходиш та лякливо оглядаєш її. Раптом дійсно чокнута відьма..

Ця людина може бути з вигляду абсолютно нормальною, але з якоїсь причини проявляє вперту незалежність , ні з ким не спілкується та здається , що сама вважає всіх недалекими

Проходить років тридцять. Ти сама повільно дорослішаєш у цьому дивному колективі і раптом усвідомлюєш , що та далека вже жінка якраз була права

Що вона одна якраз і була абсолютно здорова і нормальна і правильно робила , що ні з ким не спілкувалась та нікого не любила

І проходить ще рік чи два і раптом ти усвідомлюєш , що вона - це тепер ти…

Тепер ти ця жінка , про яку кажуть : Вона чокнута відьма


І ти розумієш , що краще ні з ким не спілкуватись та триматись подалі

…
Це була така рутина княжни Мишкиної. Кожного ранку приходити в місце, в якому її не хотіли , не чекали , вперто ігнорували та вважали чокнутою . Відьмою.

Княжна усміхалась. Відьмою вона не була. А от не чокнутись після двадцяти п'яти років в цьому химерному місці в її розумінні якраз було абсолютно не нормально

Тому не переживала ні фрустрацій ні якихось інсайтів з того приводу , що її давно вважали загубленою для поважного товариства

Вони її вважали небезпечною. Вона говорила парадоксальні , речі, або мовчала їх. Що теж виглядало парадоксально. Що говорити що мовчати було однаково дивно та химерно.

Але й золотої середини не було

Бо як тільки княжна пробувала з кимсь говорити , як виникало десятки тонких слизьких тем у співбесідників , які скидались на плітки про оточуючих та представників адміністрації

І слизькі вони були навітьге через те, що це були провокації , а через те, щоь вона не сказала : доброго чи поганого - все виходило на гірше і призводило до прикрих моментів непорозумінь та незручностей

І ситуація погіршувалась

Наче згідно містичного закону Мерфі: якщо щось може піти не так , то так і станеться….

І зарадити цьому княжна Мишкина вже не могла …

Тому на роботу приходила пити капучіно

З корицею

Кориця - була фундаментальним імперативом її життя …Княжна Мишкина вбачала в капучіно якусь остаточну істину, що стала природнім завершенням циклу її особистого пізнання добра та зла

Звичайно, в філіжанці капучіно навряд чи можна було шукати добро чи зло

Але якусь цілковиту довершеність буття княжна явно зуміла відшукати

Вона її також цілком влаштувала

І хоч життя не стояло на місці , а продовжувалось явно не беручи до уваги жодного її інтелектуального вектору , але чашка капучіно з ранку робила свою філософську справу - княжна змирилася з недоліками реальності та занурилася в ііреальні вишукані пошуки золотого січення буття

Духу
Матерії

…

Якщо молоко було би матерією
Кава - буттям

То кориця - духом

Ніби її взяли з самого Древа пізнання самого добра та зла

І княжна явно була в цілковитому захваті від мудрості та явної не перебільшенної гармонії Всесвіту

А решта питань цілком вміщалися в тому , що основою капучіно , як не крути , були цілком фундаментальні речі , засновані на законах фізики хімії та трохи геніальності невідомих братів з таємного ордену монахів

 
…
Де росте цей Цинамон , - думала княжна Мишкина.

Шрі Ланка та Китай - шепотіло щось всередині

…

Вона думала що давно почуває себе дивно. Наче її звинувачують у тому що вона ніколи не говорила і не робила. Звичайно, вона постійно щось говорить, іноді речі парадоксальні , які не всім подобаються

Але зла вона нікому не бажала

Тому опинилась в ізоляції

Але разом з тим з часом прийшло , що це було найкраще , що з нею відбулося в цьому житті

Раніше вона жила так , наче все життя жувала хліб , не відчуваючи тонкого смаку

Знаєте , буває так коли все є: секс безпека теплий дім водогін та магазин смачна їжа та тепла ковдра і центральне опалення

І гроші, звісно

А буває так, що ти починаєш їсти без хліба

І раптом відчиняються очі і ти бачиш небачені речі і починаєш переживати дивні відчуття

І тепер зрозуміла , що хліба більше не хоче

А хоче бачити і відчувати …

…

Таке враження , що княжна все життя шукала срібло : кохання чи любов. В виявилось що її немає. Ніде ні з ким

Що люди шукають тимчасової вигоди та пристанища

І тоді подумала , що знайшла золото. Мовчання і самотність. Це було справжнім скарбом.

Без брехні лицемірства пліток та підстав

Хоча , хто зна, може вона була не права
…

Тому вистачало капучіно зранку і чаю вечором

І химерного роману Гофмана

Читаючи який княжна Мишкина іноді істинно замислювалась , а іноді все таки усміхалась :

Як жорстоко помиляються ті, що мислять духовне життя нудним та рутинним

Гофман розвінчує цей абсолютний міф . І княжна Мишкина поринає у фантасмагоричні сюжетні переплетіння

Монахи - вони ж не ангели. Вони суворі та мовчазні. Вони не люблять нас мирян , думала княжна . Навіщо ми їм здались : рятувати нас , що самі себе не здатні порятувати і тільки на те й спроможні , що тонути в повсякденності та страждати і молитися і плакати

Вони на нас дивляться з печаллю та явною відразою . І вони , Бігме, абсолютно праві
Якщо в нас самих не вистачає сили Духу ,якщо ми її самі не настачили. , то хіба їм тягнути нас грішних з наших пекельних земних мук та бруду , якщо ми продовжуємо погрязати і безпомічно борсатися, не мріючи вибратися , а лишенько сподіваючись що нас і так вже врятували

Звичайно, сама княжна була далека від ідеальности та ідей месіанства чи навіть від рівня Олексія Карамазова( це взагалі інший роман)  разом з тим в ізоляції княжна почала щось відчувати

Щось близьке до щастя і небесного озаріння

А капучіно , що якраз , говорили і придумали суворі лицарі духу монахи - капуцини в Середньовіччі , їй мистецьки допомагало

Може це теж еліксир Диявола , думала княжна і Гофман нас надув

Всі письменники - чаклуни - княжна Мишкина була в тому певна на всі сто
Отже, чи сиракузьке вино чи кава з молоком

І думаєш : Життя теж суворе . Або мясо з кров'ю або молоко з Духом

Хто кого?

Ну так це вона сама з собою. Вона часто говорила сама з собою. Тому її вважали чокнутою. А через те, що не завжди говорила брехню - відьмою

Ну та вона не зважала. Війна тривала з перемир'ями чи без.

Княжна ледь не поїхала до Швейцарії ,як було задумано. Але як кажуть , не швидко діло робиться. А швидко казка мовиться.

Княжна залишалася княжною. І її частенько підозрювали у тому , що її славні предки пригноблювали славних і вільних жителів того славного Дикого Поля , в якому сама княжна народилася вже наприкінці ХХ століття. Тобто - добре вже минулого.

Бо час теж летить швидко . Хоча час і не казка.

Навпаки, наповнений цілковито реальними речами , час , як кажуть , нікого не прощає. А всім покаже , хто чого вартий.


Але розмова про Швейцарію. Княжна була не проти Швейцарії. Чисте повітря альпійські луки виховані корови безкоштовний шоколад Milka та компетентний персонал.

Тиша та ласкавий гірський легіт. Абсолютно здорова атмосфера після пандемій війни та мовних дискурсів

Але корпорація не поспішала із здійсненням власних погроз

Тому княжна робила вигляд , що вона нормальна та ходила на роботу. У гімназію


Про пригноблення та кріпацтво сама княжна була хіба що знайома опосередковано. Вона мало розумілась на історії. На економічних та соціальних передумовах тих чи інших явищ. Погано розуміла історичні контексти та закони феодального устрою

Але за кріпацтво їй було соромно. Хоча вона не розуміла при чому тут вона особисто

Вона народилась чотирнадцятого грудня. Це щось значило. Адже не буває нічого випадкового.

Вона вивчила імена декабристів , їх дружин та навіть побувала в Петербурзі у Петпопавліській фортеці. Правда задовго до пандемії та війни.

І почувала себе вільною від почуття провини за дорогу ціну невільницьких плачів. Але її сусідів це не влаштовувало.

 Вони вперто ненавиділи її через походження.  Навіть не зважаючи на швейцарський прапор

la guerre comme ; la guerre»
Ні, французькою княжна не говорила. Давно.
Та не зважала. І з сусідами локально воювати вперто відмовлялась не зважаючи на всі політичні провокації
Вони взагалі не були кріпаками.
…
Що ж, Гофмане, чи вдасться Вам надурити мене, - думала княжна Мишкина.
Питання в тому, чи ріс  Цинамон в Едемському саду

Це єдине дерево , яке ми безпосередньо додаємо до їжі .
І якщо Цинамон був присутній в Едемі , то ми можемо відчути смак і добра і зла і кави і молока і Духу і заборони
Тільки княжна не була певна, що на на Цинамоні росли яблука чи інжир
Навряд чи …

Але Євою княжна Мишкина була уважною. Дарма що була Аглая
…
Заборони княжну не зупиняли. Але Шрі Ланка був настільки далеко , що реальніше було відправитись на Енцелад
Хоча що там робити без Цинамонів кави та молока , вона не знала
…
Де ж шукати втрачений рай , крім літератури ?
Індія - вперто шепотів хтось в голові
Індія …Це була очевидна і логічна відповідь
Індія країна тепла та дуже красива. Але вона вже зібралась до Африки.
В Африці Цинамони не росли. Але тепер до кастингу на звання Древа пізнання добра та зла , крім яблуні пальми та виноградної лози , княжна Мишкина подумки додала Цинамон . На всякий випадок
Але справа то не в тому
Капучіно
Робота
Пес кішка
Мовчання
Самотність
Література
Сенс життя
Кориця
Війна
Швейцарія Індія Африка
Втрачений рай …
…
Сама сказала , що рай поза істиною
То що шукати? Істину чи рай ?
В вині чи в небитих чашках з капучіно
…
Тут вже з'являлося щось японське .
А може справа була в тому, що княжну тягнуло у якусь таємничу подорож
Хоч Чумацьким шляхом хоч в Японію чи Швейцарію
Хоч в Індію чи Бразилію
Туди де добре тому що нас немає. І війни.
…
Хіба завжди здається що втрачений рай був вчора. Коли княжна Мишкина йшла вчора додому та так ласкаво світило сонце і здавалось, що немає нічого, що могло би затьмарити радість
Але пройшла ніч і перше що побачила вранці княжна - це були повідомлення про вибухи та загиблих
Життя і смерть завжди поруч
Значить не має значення жоден філософський напій , позбавляє він болю чи ні
Філософське вино дорівнює в цьому сенсі філософському капучіно
Так само як філософські ножиці філософському паперу
Чи філософський камінь ( чи не той на який завжди находить філософська коса) дорівнює філософській криниці , у яку можна це все хіба що кинути та чекати філософських кіл на поверхні філософської темної води в якій не відзеркалюються ні зірки ні небо ні хмари
Тому що там на дні філософської криниці не буває світла
Навіть філософського
…
Немає раю на землі, - сказав поет
А фізики кажуть, що в космосі його теж немає …Кажуть там темрява холоднеча і радіація …
То де ж він?
Хіба в Швейцарії? Але там житло дороге і взагалі податки високі

…
Княжна Мишкина так і жила останнім часом : сидячи на краю філософської криниці з капучіно в руках , зазираючи в самую глибину , все чекаючи філософських кіл на на глибині від падіння ні не метеориту , а філософського каменя в ту саму криницю…
Але чомусь у снах криниця завжди перетворювалась на строгу японську піалу для чаю…
З пофарбованими золотом тріщинами наче від сильного удару долі …
Піала не падала в криницю
Вона якимось дивним чином левітувала у повітрі , левітували краплини гарячого чорного чаю з пасмами білої пари
І княжна ловила себе на тому що вибір неможливий
Навіть філософськи …
Його не можна досягнути. І результат вибору завжди недосяжний
Ніби то ти вибираєш одне , але тримаєшся потім за інше …
І нічого з цим не можна зробити
Хіба що так і тримати баланс на краю криниці між темрявою та світлом
Але звичайно в реальному житті у княжни не було ні філософського каменя ні філософської криниці
Був лише ранок
День перший
…
Мовчання

Що краще , - мислила зле собі княжна Мишкина , - мовчання чи брехня

І не знала відповіді

А досвід їй переставав підказувати правильні варіанти після того як рівень абсурду досягнув точки філософської сингулярності

Жоден досвід не допомагав розібратися в реаліях чи хоч якось подолати ризики і виклики

Саме існування ставало ризиком і викликом

Княжна Мишкина була навскидку інтелігентна не зовсім дурна жінка сорока восьми років . Мала роботу дім та сім'ю
Хоч трохи нетрадиційну , але цілком веселу та затишну

Кішка собака та мала - її сім'я її за звичай не дуже розуміли. Кішка розуміла найкраще. А псові розуміти було не обов'язково. Він її просто любив безумовно

А мала була собі на умі і спілкувалась на певних умовах

Тому княжна Мишкина вважала себе жінкою цілком задоволеною

Якби не війна , все було би ідеально

…

Але війна якраз і стала точкою сингулярності

І тривала кожного дня

Логічно було мовчати та спостерігати . Та мабуть готуватися героїчно загинути.

В підручнику із зарубіжної літератури княжна якось якраз знайшла старовинний античний вірш Тартія ( ну можна і так) . Із закликом загинути.

Княжна Мишкина спочатку здивувалась . Підручник був для восьмого класу.

Звичайно вірш був патріотичний . Але якщо врахувати авторство , то їм пропонували загинути за Італію та Рим

Тому що українську патріотичну поезію учні того ж класу читати відмовились навідріз

Це теж було дивовижно та химерно

Загинути за Італію тим більше ту саму прадавню античну Італію …
Щось у цьому було величне та безпрецедентне . Абсолютно

Сама княжна збиралася зібратися в Італію . Тобто вона як завжди мріяла про туристичну подорож до Італії , сподіваючись все таки повернутись живою

Вона мріяла випити знамените італійське капучіно те саме яке потрібно пити тільки до одинадцятої години ранку , побачити фонтан Треві ( чомусь саме він будоражив уяву ) Колізей само собою , але це вже через Байрона

Ну знаєте, знамените Паломництво Чайлд Гарольда

Ну знаєте : Поки стоїть величний Колізей …(с)

Ну знаєте , постійні тривоги і слухи про кінець світу все таки не минули дарма для княжни і вона хотіла на власні очі переконатися, що з Колізеєм все гаразд

На всякий випадок

Тому що знаєте, єрусалимський вогонь це вогонь

Але Колізей це Колізей …Вона хотіла прикласти власні долоні до древнього каміння , можливо навіть філософського

І відчути цей наріжний культурний об'єкт як духовну основу так би мовити християнства

Бо хіба мало там загинуло християн

Мабуть християни на відміну від язичників гладіаторів не говорили : Ті що йдуть на смерть , вітають тебе, Цезаре

Мабуть, вони виходили мовчки

Мовчання - це теж релігія

…

Мабуть було би добре мовчати в саду філософського каміння - думала собі княжна Мишкина, бо більше не було кому

Тим більше , коли кожен з каменів стає каменем спотикання

Причиною
Притичиною

У пізнанні не істини буття а його абсурдності та протиріччя

Але сад філософського каміння , вірніше його химерне видіння переслідувало княжну Мишкину не вперше

Можливо там була би і філософська криниця , де небудь у мальовничому куточку , і маленька японська альтанка для японських альтан. ..тобто бесід …( жарт)

І там на маленькому столику стояла би не розбита ще ніким філософська японська піала ( знаєте , як філософське яйце з голкою чиєїсь досконалої смерті всередині )

Але княжній разом з тим приходилось бути довершеною реалісткою

Життя не нагадувало казку

І комедію теж. Незважаючи на нове українське кіно …

…

Пити чай вечором . Це вже було щось інше. Зовсім не те, що капучіно - вранці …



…
Якщо чесно, то княжна Мишкина була цілковитим профаном у чайних церемоніях

Що вона знала про філософію чаю та відсутності спеки

Але всією своєю душею княжна вміла відчувати чай

Його приховану музику, ноти його мудрості та божевілля, ноти та відтінки його смаку , його глибинну пісню , що якимсь дивовижним чином знаходила путь від серця чаю з таємничої  гіркуватої глибини до її власної душі

І цей мудрий чай, що ніби сам мав душу геніального музиканта знаходив її власні ноти , ноти її внутрішньої печалі безгомінна самотності чи радості , і зливаючись у химерну симфонію , витягав з її душі на Боже світло її підсвідомі спогади чи сподівання мрії чи може спогади самої вічності що спала десь на межі між її внутрішньою навою та явою

І тоді княжній ночами снилися химерні сни : прадавня цивілізація , ріки на берегах яких вона ніколи не бувала чи величезні кам'яні брили зі стін , яких теж давно вже не було

І тоді княжна бачила себе дитиною , маленькою дівчинкою, що залишилась сама на тій стіні та бродить босоніж , відчуваючи шероховату поверхню жовтуватої цегли та відчуваючи гіркий споєний безгомінням усього космосу диких споришів та полину що так пробираються крізь шпарини цегли та потім трохи колишучись від вітрів над долинами цих дитячих снів ніби шепочуть про спокій та своє тихе вічне життя тут поза часом і простором

Наодинці із Всесвітом

…

Кава будила княжну вранці
Але чай - будив ночами

І тоді вона не помічала , що поступово переставав спати
Чи навпаки : живе у сні . Ходить дихає говорить


…

І тоді княжна Мишкина прокидалась , а за вікном - травень

Зі яскраво зеленими споришами та срібними полинами так і цвіте крізь її чайну душу

Що сама вже , наче викувана з тонкої порцеляни , була тепер сповнена літа і самого життя , неба з зірками та чаювання

Тиші чайних альтанок та притисків губ до краю

Хайку , їх строгих форм та печальної мелодики

І відчаю і спокою і миті перехресних стежок…

…

Тоді в ній народжувалось особливе чайне мовчання
І трохи боліло серце

Але душа ставала легка та вільна , наче хмаринка білої чайної пари

І відлітала когось шукати на втрачених чайних плантаціях власної внутрішньої таємничої імперії

Що залишила тільки спогад тонкий як рисовий папір з химерними написами , що тепер вона не змогла би їх прочитати

Такі самітні чайні церемонії вона проводила на власній кухні
У мовчанні та у такому ж мовчазному уважному супроводі кішки, яка слідкувала за княжною своїм загадковим блакитним сіамськими поглядом , трохи ворушачи вусиками

***

Чай породжував в княжни різні думки
Про себе
Про інших
Про землю
Про природу
Про космос
Про Бога

Але княжна зрідка їх записувала , хіба що у власну пам'ять
Але чи збережеться ця пам'ятна книга , вона не знала та й не переймалася вже

Вона сама знала , що значить бути книгою
І була не проти , щоб інша спробувала свою долю

Сповнивши її магією та арабескаии слів і молитов

Але сама княжна перебуваючи у своєму чайному мовчанні наловила хіба що печальних флешбеків про вічність

Велич круговерті життя та смерті її вразила

Це звучало як віщий монолог Гамлета так наче Всесвіт був Данським королівством з яким щось було не так

Як завжди …


Але якщо Шекспір був просвітленим масоном то сама княжна , яку без її відома записали до партії Молода Сербія а потім в орден Розенкрейцерів , наразі була не проти

Чому ні, думала княжна …Життя й так химерне і в ньому нічого не буває так як ми хочемо  ..Хтось завжди вибере за нас нашу долю печаль і абсолютну безнадію

Чому не Молода Сербія чи Орден Розенкрейцерів

Хоча сама вона просилась до капуцинів

Гофман все таки їх трохи вразив таємничістю ритуалів та тим, що приховане у закритих шафах там , куди немає доступу цікавим жінкам

Натомість княжна мала чай та якийсь дивний чайно- бамбуковий стиль , подумувала купити плетені з вервечок сандалі та кошик з сіна

Побільше лляних штанів та сорочок

І більше нічого не потребувала від життя

…


Бусидо

Іноді вона думала : яке бусидо може вимагати світ від жінки ?

І не мала відповіді

Це розмова не для літератури , але може для сповіді

Бусидо це путь воїнів
 
А жінка якщо має бусидо , то це її воїн

За яким вона йде по дорозі …

Готує йому їжу чи одяг

 …
Але як на дивно суспільство вимагало доволі настирливо від сучасної жінки - справжнє японське Бусидо

І шукало дух Японії в чашці її розбитої душі

А вона не те щоб шукала Майстра кінцуги , але відчувала , що щось не так з її внутрішньою порцеляною

Занадто хрупка і тендітна для цього світу

Хоча її тіло з ісинської глини поки що тримало форму

Наразі , форма все ж таки змінювалась

Звичайно , час невблаганний і до мармуру - досконала  Афродита лишилась без рук. Що казати про її грішне глиняне тіло схоже на  кувшин хоча би чи на амфору

Княжна вже не особливо претендувала на золоте січення і божественну подобу . Хіба що на диявольську безподібність ….

Чи хоча би на форму величних амфор для оливкової олії із зображенням грецьких героїв

Наче екзестанційне вічне татуювання на її шкірі , герої постійно билися списами і гриміли щитами

Але княжна вивозила вже навіть це …

Оливкова олія століття велично плескалась в ній …чи була це чиста як вічність філософська вода

На це вона теж вже не зважала ….

Це було прекрасно

Наче тебе заповнили морем

Солоним і теплим …А  в ньому плюскочуть дельфіни та на якомусь березі мріють ті самі біло мармурові храми з мовчанням богів

Світлих добрих великих

Як наш …

…

Бусидо про відданість …

…

Княжна довго розглядала земні храми

Вони вражали величчю і красою , висотою та глибиною , прадавніми голосами , що ще звучали іноді під склепіннями

Але якби княжній довірили побудувати храм на землі

Він був би з зображенням дельфінів на стінах фронтонах фасадах та під склепіннями

Зі скульптурами дельфінів …Це був би Храм тисяч дельфінів

Тисячі журавлів

І якась осяйна богиня що вийшла з самого синього моря тримала би склепіння цього храму з дельфінами , молячись перед Величним і Єдиним за наші дельфинячи душі за наші журавлині спроби триматися безкрило на потоках повітря , на потоках цього безпорадного вітру

Без надії
Без любові
Без кохання
Без миру
Без міри
І ступеню

Богиня що молилась би за нас , навіть якщо б ми тонути в бездонній мовчазній пучині чи могли б молитись лише ультразвуком

І тоді ми б дізнались , що океан - Титанічний

А зусилля порятуватись без Нього - Сизифові

  …


Медитації

Золоте січення буття . Кажуть, якщо зазирнути у криницю, то навіть вдень можна побачити зірки..

Княжна була жінка не дурна і на небо любила дивитись. І зірки обожнювала. Все таки вони коли прекрасні.

Але тут на землі їй здавалося, не менш прекрасно.

Вона зісртриьнула з криниці та пішла світ за очі. Тобто додому.

На роботу було не потрібно до серпня. Наразі, княжна була у відпустці.

У відпустці княжна стала пити менше кави і чаю.

І зосередилась на чаю з ромашки. Власне, вона його не любила. Але ромашки завжди здавались їй трохи філософськими квітами ..

Принаймні , вони знали відповіді : Любить чи не любить...Бути чи на бути..
Може в цьому і було золоте січення життя...

Десь на рівні підсвідомості ми знаємо , скільки пелюсток у ромашки . І відчуваємо відповідь

Але якщо відповідь нам не сподобалась , завжди є ще одна ромашка...

Відпустка і літо. А літо сповнене ромашок та зірок.

Літо тепле. А кава - чорна. Ну не могла княжна жити без кави. Без філософської принаймні. Бо була гіпотоніком.

Філософськи гіпотонік менше протидіє атмосфері. Хоча хто зна...Це було не точно

У відпустці княжна читала книги. Іноді дивилась серіали і старалась менше думати про роботу.

Десь в душі на березі нездійсненої мрії плюскотіло ласкаве море.

Але до нього було далеко


Хайку
Холоднеча
Не прив'язаність

Самотність
Глибина


Ноти

Іноді власний мозок здається музикальним інструментом

Може клавішним а може струнним

Мова це насправді ноти якоїсь незнаеної ще нами музики

І вся література - це нечутна музика

Ми її читаємо , але музику чи чуємо

І тоді думаєш: Хто же грає на струнах моєї свідомості , моїх снів чи моєї самотності чи мого болю чи мого життя чи відчаю чи зневіри…

Але якщо це музика , значить немає брехні
Адже брешемо ми словами , в музикою не можна збрехати

…

Але іноді здається що немає ніякої брехні чи правди…

Тому що світ ніколи не залишається такий самий

Кажуть , не можна увійти двічі в одну річку. Це вже буде інша ріка

І світ змінюється за хвилину …

Ти щось сказав а це вже не правда …

Тому здається що всі брешуть..

І я брешу, Господи…

Не завершене…
01.07.2026


…