Не молитесь за живых как за мертвых! рус укр

Во имя Отца, и Сына, и Святого Духа! Аминь.

Дорогие братья и сестры!

Сегодня я хочу обратить ваше внимание на одну страшную духовную болезнь, которая, к сожалению, в последнее время всё чаще распространяется среди людей. И самое страшное заключается в том, что она пытается скрыться под видом церковного благочестия.

Приходится слышать, что некоторые люди намеренно подают в храм записки «о упокоении» за живых. Одни делают это из мести, другие — из ненависти, третьи — желая человеку беды. Иногда это касается соседа, начальника, родственника, сотрудника полиции, представителя ТЦК или любого другого человека.

Но задумывались ли мы, что этим самым согрешаем не только против человека, но прежде всего против Самого Бога?

Церковь с самого начала знает неизменный порядок: за живых молятся о здравии, а за усопших — о упокоении. Это не магия и не колдовство, а благоговейная молитва, обращённая ко Господу.

Однажды мне довелось услышать от одного человека такие слова: «Если я помолюсь, то вам всем несдобровать. Господь за меня, поэтому всем вам будет плохо. Вы не представляете, какая у меня сильная молитва!»

Но подобные слова говорят не о силе молитвы, а о глубоком духовном заблуждении. Потому что истинная молитва никогда не становится оружием ненависти. Если же человек пытается использовать её для того, чтобы причинить зло ближнему, то такая «молитва» становится не служением Богу, а лучшей приправой к трапезе сатаны, разрушающей прежде всего здоровье души самого молящегося.

Когда человек сознательно подаёт записку «о упокоении» за живого, он не обманывает Бога. Он пытается превратить святыню в орудие своей ненависти.

Но в Священном Писании сказано:

«Не обманывайтесь: Бог поругаем не бывает. Что посеет человек, то и пожнёт» (Гал. 6:7).

Такая записка не причиняет вреда Богу. Она не причиняет вреда Церкви. Прежде всего она разрушает сердце того, кто её подал. Потому что там, где должна быть молитва, рождается проклятие; там, где должна жить любовь, поселяется ненависть.

Некоторые говорят: «Я хочу наказать этого человека».

Но Господь говорит совсем другое:

«Любите врагов ваших, благословляйте проклинающих вас, благотворите ненавидящим вас и молитесь за обижающих вас и гонящих вас» (Мф. 5:44).

Обратите внимание: Христос не сказал — проклинайте. Он сказал — молитесь.

Если человек думает, что такой запиской можно причинить вред живому, значит, он уже утратил правильное понимание того, Кто есть Господь. Бог не исполняет человеческую злобу. Он видит сердце каждого.

Поэтому грех лежит не на том, чьё имя написали со злым умыслом, а на том, кто сознательно пришёл в храм с ненавистью.

Святыня никогда не должна становиться орудием мести.

Если же кто-то по незнанию или по ошибке подал такую записку, не нужно впадать в отчаяние. Нужно покаяться, попросить у Бога прощения и впредь поступать правильно.

Особенно хочу обратиться к тем, кто сегодня носит в сердце обиду на представителей власти, полиции, военнослужащих, работников ТЦК или любых других людей.

Можно не соглашаться с их поступками. Можно законно защищать свои права. Но никто не имеет права приносить свою ненависть в храм Божий.

Потому что храм — это место покаяния, а не мести.

Не превращайте молитву в проклятие.

Не пытайтесь использовать Церковь для осуществления собственной злобы.

Не забывайте, что Судия — Господь, а не мы.

Будем просить Бога, чтобы Он очистил наши сердца от ненависти, научил нас прощать, благословлять и доверять Его святой воле.

Ибо только тот, кто сеет любовь, пожнёт милость.

Многие думают, что таким способом могут навредить своему врагу. Но действительно ли они причиняют вред тому, кого ненавидят? Нет.

Они прежде всего губят собственную душу.

Потому что Церковь Христова — не место для магии, колдовства или человеческой мести. В храме совершается молитва. За живых Церковь молится о здравии, а за тех, кто отошёл в вечность, — о упокоении. Так было со времён апостолов, так есть и так будет до скончания века.

Когда же человек сознательно, понимая, что делает, подаёт записку «о упокоении» за живого, желая ему смерти или несчастья, он не обманывает Бога.

Он пытается использовать святыню как орудие своей ненависти.

Но Господь видит не только листок бумаги с написанным именем.

Он видит сердце того, кто его написал.

Святой апостол Павел говорит:

«Не обманывайтесь: Бог поругаем не бывает. Что посеет человек, то и пожнёт» (Гал. 6:7).

Какие сильные слова!

Бога невозможно обмануть.

Невозможно использовать Его Церковь для осуществления собственной злобы.

Невозможно сделать святыню соучастницей греха.

Господь никогда не станет исполнителем человеческой ненависти.

Именно поэтому такой человек навлекает осуждение не на того, чьё имя написал, а прежде всего на самого себя.

Потому что он пришёл в Дом Божий не с покаянием, не с верой, не с любовью, а с желанием проклясть.

А это уже святотатство.

Господь наш Иисус Христос сказал совсем другое:

«Любите врагов ваших, благословляйте проклинающих вас, благотворите ненавидящим вас и молитесь за обижающих вас» (Мф. 5:44).

Обратите внимание.

Христос никогда не сказал:

«Проклинайте своих врагов».

Христос также не сказал:

«Ищите способ причинить им зло».

Он сказал:

«Благословляйте».

Вот в чём разница между учеником Христовым и человеком, живущим по законам ненависти.

Иногда можно услышать:

«Но ведь это плохой человек! Он меня обидел! Он поступил несправедливо!»

Возможно.

Но разве Господь дал нам право быть судьями?

Нет.

Апостол Павел говорит:

«Не мстите за себя, возлюбленные, но дайте место гневу Божию; ибо написано: Мне отмщение, Я воздам, говорит Господь» (Рим. 12:19).

Вот настоящий христианский ответ.

Не мы совершаем суд.

Суд принадлежит Богу.

И когда человек пытается использовать церковную молитву как средство мести, он словно говорит Богу:

«Господи, отойди. Я сам знаю, как судить».

Но это уже гордыня.

А гордыня всегда была началом погибели.

Именно из-за гордыни пал Денница.

Именно из-за гордыни Адам потерял рай.

Именно из-за гордыни человек перестаёт слышать голос Божий.

Дорогие мои!

Не приносите в храм ненависть.

Не превращайте поминальные записки в оружие.

Не делайте святыню средством человеческой мести.

Потому что тот, кто сеет проклятие, пожнёт скорбь.

Тот, кто сеет ненависть, пожнёт духовное опустошение.

Тот, кто приходит к Богу со злом в сердце, прежде всего должен покаяться, а не ждать, что Господь исполнит его греховное желание.

И наоборот.

Если кто-то стал жертвой человеческой злобы, если за него со злым умыслом подали такую записку, не нужно жить в страхе.

Наша жизнь находится не в руках человеческой ненависти.

Наша жизнь — в руках Божиих.

Никакая человеческая злоба не сильнее милости Божией.

Никакое человеческое проклятие не может победить благословение Господне.

Ибо Господь — Бог жизни, а не смерти.

Он — Праведный Судия.

Он видит сердце каждого человека.

И каждому воздаст по его делам.

Поэтому будем хранить свои сердца от ненависти.

Не будем отвечать злом на зло.

Не будем искать мести.

Будем молиться даже за тех, кто нас обидел.

Потому что только тот, кто благословляет, сам будет благословлён Богом.

Да очистит Господь наши сердца от всякой злобы, научит нас истинной любви, дарует нам мудрость и страх Божий, чтобы мы всегда помнили: святыня существует для спасения человека, а не для удовлетворения его греховных страстей.

Ему же да будет слава, честь и поклонение ныне, и присно, и во веки веков.

Аминь.

Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа! Амінь.

Дорогіе брати і сестри!
Сьогодні хочу звернути вашу увагу на одну страшну духовну хворобу, яка, на жаль, останнім часом поширюється серед людей. І найстрашніше те, що вона намагається сховатися під виглядом церковної побожності.
Доводиться чути, що дехто навмисно подає до храму записки «за упокій» за живих людей. Одні роблять це через помсту, інші — через ненависть, ще інші — бажаючи комусь біди. Іноді це стосується сусіда, начальника, родича, працівника поліції, представника ТЦК чи будь-якої іншої людини.
Але чи замислювалися ми, що цим самим грішимо не проти людини лише, а насамперед проти Самого Бога?
Церква від самого початку знає простий порядок: за живих моляться за здоров'я, а за спочилих — за упокій. Це не магія і не чаклунство, а благоговійна молитва, звернена до Господа. Я від одної людини почув Та яукщо я помолюся то вам всім не переливки буде бо за мене Господь він за мене так що вам всім буде погано бо моя молитва Оооооо яка я сильна в молитві
Коли людина свідомо подає записку за упокій за живого, вона не обманює Бога. Вона намагається зробити святиню знаряддям своєї ненависті. І твоя молитва це найкраща підливка сатані в тарілку твого власного здоров’я та душі
Але сказано у Святому Письмі: «Не обманюйтеся: Бог осміяний не буває. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне» (Гал. 6:7).
Не Богові шкодить така записка. Не Церкві. Насамперед вона руйнує серце того, хто її подав. Бо там, де повинна бути молитва, народжується прокляття; там, де повинна бути любов, оселяється ненависть.
Дехто каже: «Я хочу покарати цю людину». Але Господь говорить інакше: «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто вас проклинає, добро чиніть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас кривдить і гонить вас» (Мф. 5:44).
Зверніть увагу: Христос не сказав — проклинайте. Він сказав — моліться.
Якщо людина вважає, що запискою можна нашкодити живому, то вона вже втратила розуміння того, Хто є Господь. Бог не виконує людської злоби. Він бачить серце кожного.
Тому гріх лежить не на тому, чиє ім'я написали зі злої волі, а на тому, хто свідомо прийшов до храму з ненавистю.
Святиня ніколи не повинна ставати знаряддям помсти.
Якщо ж хтось випадково чи через незнання подав таку записку, не треба впадати у відчай. Треба покаятися, попросити в Бога прощення і надалі чинити правильно.
Особливо хочу звернутися до тих, хто сьогодні носить у серці образу на представників влади, поліції, військових, працівників ТЦК чи будь-яких інших людей.
Можна не погоджуватися з їхніми діями. Можна законно відстоювати свої права. Але ніхто не має права приносити свою ненависть до храму Божого.
Бо храм — це місце покаяння, а не помсти.
Не перетворюймо молитву на прокляття.
Не намагаймося використовувати Церкву для здійснення власної злоби.
Не забуваймо, що Суддя — Господь, а не ми.
Просімо Бога, щоб Він очистив наші серця від ненависті, навчив нас прощати, благословляти і довіряти Його святій волі.
Бо лише той, хто сіє любов, пожне милість.
І люди думають, що таким способом вони можуть нашкодити своєму ворогові. Але чи справді вони шкодять тому, кого ненавидять? Ні.
Вони насамперед гублять власну душу.
Бо Церква Христова — не місце для магії, чаклунства чи людської помсти. У храмі звершується молитва. За живих Церква молиться за здоров'я, за тих, хто відійшов у вічність, — за упокій. Так було від апостольських часів і так буде до кінця віку.
Коли ж людина свідомо, розуміючи, що робить, приносить записку «за упокій» за живого, бажаючи йому смерті або нещастя, вона не обманює Бога.
Вона намагається використати святиню як знаряддя своєї ненависті.
Але Господь бачить не лише папірець із написаним ім'ям.
Він бачить серце того, хто його написав.
Святий апостол Павло говорить:
«Не обманюйтеся: Бог поруганий не буває. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне» (Гал. 6:7).
Які сильні слова!
Бога неможливо обдурити.
Неможливо використати Його Церкву для здійснення власної злоби.
Неможливо зробити святиню співучасницею гріха.
Господь ніколи не стане виконавцем людської ненависті.
Саме тому така людина приносить осуд не тому, чиє ім'я написала, а самій собі.
Бо вона прийшла до Божого дому не з покаянням, не з вірою, не з любов'ю, а з бажанням проклясти.
А це вже святотатство.
Господь наш Ісус Христос сказав зовсім інше:
«Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто вас проклинає, добро чиніть тим, хто ненавидить вас і моліться за тих, хто вас кривдить» (Мф. 5:44).
Зверніть увагу.
Христос ніколи не сказав:
«Проклинайте своїх ворогів.»
Христос також не сказав:
«Шукайте способу їм нашкодити.»
Він сказав:
«Благословляйте.»
Ось у чому різниця між учнем Христовим і людиною, яка живе за законами ненависті.
Часом можна почути: «Але ж це погана людина! Вона мене образила! Вона несправедлива!»
Можливо.
Але чи дав Господь нам право бути суддями?
Ні.
Апостол Павло говорить:

«Не мстіться за себе, улюблені, але дайте місце гніву Божому; бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь» (Рим. 12:19).
Ось справжня християнська відповідь.
Не ми вершимо суд.
Суд належить Богові.
І коли людина намагається використати церковну молитву як спосіб помсти, вона ніби говорить Богові:
«Господи, відійди. Я сам знаю, як судити.»
Але це вже гординя.

А гординя завжди була початком загибелі.

Саме через гординю впав Денниця.

Саме через гординю Адам втратив рай.

Саме через гординю людина перестає чути голос Божий.

Дорогі мої!

Не приносьмо до храму ненависть.

Не перетворюймо записки на зброю.

Не робімо святиню засобом людської помсти.

Бо той, хто сіє прокляття, пожне скорботу.

Той, хто сіє ненависть, пожне духовне спустошення.

Той, хто приходить до Бога зі злом у серці, має насамперед каятися, а не чекати, що Господь виконає його гріховне бажання.

І навпаки.

Якщо хтось став жертвою людської злоби, якщо за нього зі злої волі подали таку записку, то не треба жити страхом.

Наше життя знаходиться не в руках людської ненависті.

Наше життя — у руках Божих.

Жодна чужа злоба не сильніша за милість Божу.

Жодне людське прокляття не може перемогти благословення Господа.

Бо Господь є Богом життя, а не смерті.

Він є Праведним Суддею.

Він бачить серце кожної людини.

І кожному віддасть за його діла.

Тож бережімо свої серця від ненависті.

Не відповідаймо злом на зло.

Не шукаймо помсти.

Молімося навіть за тих, хто нас образив.

Бо лише той, хто благословляє, сам буде благословенний Богом.

Нехай Господь очистить наші серця від усякої злоби, навчить нас справжньої любові, дарує нам мудрість і страх Божий, щоб ми завжди пам'ятали: святиня існує для спасіння людини, а не для здійснення її пристрастей.

Йому ж нехай буде слава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Автор игумен Александр(Широков)02,07,2026 г Киев Украина