Скорботна дата!..

Сьогодні дуже скорботна дата в історії людства - початок Великої Вітчизняної @війни, яка забрала мільйони людських душ, понівечила мільйони доль, зоставила мільйони сиріт і призвела до голоду та розрухи безліч держав по всьому світу!..(((
     А у мене, несподівано, виникла думка, що я ж на цьому світі теж з'явився тому, що 22-го червня 1941-го року фашист гітлер карколомно напав на Радянський Союз і моя люба матуся, яка вже з 1939-го мала статус біженки від фашистської навали на Польщу, пройшла концтабори на заході СРСР та на півночі (за полярним колом) в шахті "Теплий ключ" і працювала на бавовні в Узбекистані, раптом отримала пропозицію стати громадянкою  Радянського Союзу з поселенням, під негласним наглядом, в Куйбишеві!.. Я, звичайно ж, радий, що наша доля подарувала мені таку добру, файну, чуйну матусю (хай земля їй буде пухом), а мамі подарувала (не зовсім поганих) двох синків!!! От тільки жаль, що та доля не змогла підшукати їй, любій, достойного, рівного їй по уму та доброті ЧОЛОВІКА... (((
     На той час, з Москви до Куйбишева були евакуйовані Уряд і міністерства. Для обслуги їх, потрібні були робочі руки. Так мама з новою подругою Євою стали офіціантками в їдальні, в якій харчувалося вище партійне керівництво країни. Звичайно ж, дівчата з усіх сил намагалися працювати якнайкраще. Пройшовши через концтабір, шахти, бавовну та авіаційний завод, вони нарешті відчули себе людьми. Одного разу, під час праці, вони розмовляли польською і їх підізвала жінка, яка в цей час обідала. Вона розпитала їх – звідки вони, як опинилися тут. Після обіду вона покликала їх з собою до свого кабінету, вони довго розмовляли. Виявилося, що вона – Софія Дзержинська, жінка Фелікса Дзержинського. З того часу вона завжди радо їх вітала, дарувала їм помаду, туш, усякі жіночі прикраси, а іноді щось з одягу або жіночої білизни. Життя налагоджувалося. Їм тільки по двадцять, душа мріяла про щастя, кохання.
     В вихідні ходили в кіно, на танці. На одній з святкових вечірок, мама познайомилась з приємним тридцятирічним капітаном. Він був на лікуванні після поранення та контузії. І незабаром вони вирішили одружитись. Софія Дзержинська подарувала їй розкішне плаття на шлюбну церемонію. Святкували скромно, війна, не до свят. Та й чоловік отримав направлення служити в м. Уфа, де я і народився в жовтні 1944-го. Аж тут сталася біда. Коли батько дізнався, що в нього народився син, він, на радостях, забагато випив, і, в п’яному угарі вискочив на вулицю і почав стріляти з службового пістолета, поки не скінчилися усі патрони. Його забрав військовий патруль, і, через пару днів – військовий трибунал. Знизили звання і в штрафбат. Як тільки скінчилася війна, його амністували і демобілізували з армії. Тому вони терміново виїхали на Україну, на батьківщину батька, де мешкали його батьки. Мамі, з дитиною, не дозволили виїхати в Польщу. З того часу батько зламався. Став пити і при цьому втрачав контроль над своїми вчинками, тоді люто ненавидів весь світ, а особливо мене (мабуть всі невдачі в своєму житті він пов’язував з появою мене на цьому світі). Скільки раз, в дитинстві, з-за його жорстокості, я був на волосину від смерті. А мама? Скільки ж вона витримала горя та приниження? Я схиляю голову в пам'ять про жінку, яка дала мені життя і з честю прожила своє життя!
  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ     - 2017-й рік
    переклад українською мовою   - 2025-й рік