Iнша людина

          Арсен сором’язливо увійшов до приміщення секонд-хенду «Б/Утік». Позаду зі стогоном зачинилися залізні двері, відсікаючи розпечене липневе повітря спального району. Якісь хлопчаки промчали повз, ледь не збивши нашого героя з ніг. 
   Усередині вирувала бійня. Сьогодні був перший день завозу, і людська маса перетворилася на зграю птахів-падальників над полем битви. Жінки з очима голодних шулік виривали одна в одної з рук трикотажні речі, які ще вчора належали померлим німецьким пенсіонерам. Старі пальта з відірваними хлястиками лежали на столах, мов понівечені тіла піхотинців, а хмара пилу й аромату секонд-хендівського формальдегіду підіймалася до стелі, наче пороховий дим над Ватерлоо.
   Арсен не розраховував виграти конкуренцію у професійних шматалайників. На заваді стояв занадто стриманий характер. Парубок називав себе «поміркованим інтелігентом», сторонній спостерігач обізвав би його «боягузливим терпілою».   
   Пори все, йому вдавалося кілька разів урвати тут брендовані речі. Хтось шукає в житті Бога чи сенс буття, а Арсен свого часу виудив із глибин трикотажного пекла оригінальний худі від Stone Island з автентичним патчем. А одного разу він тут за безцінь придбав туристичний рюкзак Osprey із системою вентиляції спини. Вдома, вивертаючи рюкзак перед пранням, виявив за підкладкою 20 доларів. То був один з найкращих днів його нудного студентського життя. 
    Тож і сьогодні він зайшов суто на удачу. Без чіткого плану, без списку покупок. За велінням долі, яка в цих стінах пахла дезінфекцією.
    Знаєте, як іноді буває в житті: абсолютно випадково бачиш якусь річ, і не можеш второпати, як раніше жив без цієї хріновини. Так сталося і цього разу.   
   Посеред загального вереску та шурхоту синтетики Арсен раптом відчув майже потойбічний імпульс. Це був густий вібруючий бас, який лунав прямо з відділу взуття і наполегливо кликав його.
     Там, на нижній полиці, затиснуті між розтоптаними кімнатними капцями та ортопедичними босоніжками, стояли вони. Чорні, кремезні демісезонні черевики бренду Dr. Martens - саме в таких карикатурні скінхеди розсікають у похмурих британських драмах, перед тим як влаштувати бійку біля пабу. Це були справжні броньовані всюдиходи-гівнодави. Вони трималися на товстій, як логіка пропагандиста, каучуковій підошві з жовтою прошивкою, а вздовж шнурівки виблискували важкі металічні заклепки. Шкіра черевиків була настільки дубовою, що в них можна було спокійно штурмувати ворожі барикади або, що виглядало ближчим до реальності Арсена, захищати свої пальці від наступу агресивних пенсіонерок у черзі до каси.
  Арсен схопив знахідку, несподівано для самого себе відштовхнувши чиюсь руку, що мляво тягнулася збоку. Приміряв. Черевики підійшли настільки ідеально, ніби німецький ортопед виливав цю форму за зліпком його власних ніг. Недовго думаючи, він просто відставив свої старі, стоптані кеди в бік - хай тепер стають частиною тутешнього культурного шару - і пішов магазином прямо у нових шузах.
   Тут і почалося найцікавіше. З'явилося дивне, лоскочуче відчуття: ноги його більше не слухалися, наче в підошви було вмонтовано чужу волю, і хтось інший, вельми рішучий і похмурий, управляв його ходою. Черевики карбували кроки зачовганим лінолеумом з такою вагою, наче Арсен одноосібно марширував по завойованому Парижу. Він сам незчувся, як повз ящики з дитячими колготками ноги привели його до відділу джинсів.
   Шузи зупинилися як укопані біля стійки, де висіли потерті, але шалено модні джинси від Balenciaga. Вони виглядали так, ніби їх спочатку довго волочили за трактором по асфальту, потім розстріляли з дробовика, а наостанок продали за вартістю вживаного ланоса, яка тут, на щастя, нівелювалася ваговою ціною секонда. Джинси мали такий автентичний брудний наліт, що в них можна було без кастингу йти грати безпритульного колишнього аристократа в готичному хорорі. Арсен, підкоряючись невидимому ляльководу в ногах, стягнув їх із вішалки й прямо там, забившись між речами, вдягнув на себе.
   Тепер відчуття чужої волі посилилося у кілька разів. Не лише ступні, а увесь тулуб нижче поясу розвернувся мимо волі Арсена, наче нижня половина його тіла раптово підписала контракт із суворим хореографом. Таз і ноги чітко, по-військовому, зорієнтувалися в просторі й повели його крізь шурхотливі барикади секонд-хенду прямо до великого пластикового ящика, у якому купою лежали кепки.
   Рука Арсена занурилася в текстильний силос і виудила з самого дна бейсболку. Розмір підійшов ідеально. Черепну коробку приємно обтягнуло, наче захисною каскою. Це була чорна, злегка вицвіла кепка з білим готичним принтом англійською мовою: «Model Killer» - «Зразковий вбивця». Напис виглядав водночас як загрозливий вайб маніяків-поганців із серіалу «Декстер» і як іронічний мерч з виставки сучасного мистецтва. Арсен поправив козирок, відчуваючи, що тепер його менталка здатна колоти горіхи силою думки.
   А ноги тим часом привели його до залізних тремпелів, де звабливо манила до себе шкіряна куртка. Вона висіла окремо, наче вигнанець серед дешевих вітрівок, і випромінювала таку важку енергію, що повітря навколо неї здавалося густішим.
   Це був брутальний косуха-жакет від Schott Perfecto - виготовлений із такої товстої й грубої бичачої шкіри, що куртка могла самостійно стояти на підлозі без жодної опори. Вона виглядала так, ніби належала бандиту з кримінальних розбірок дев'яностих або ватажку байкерського угруповання, який пройшов крізь вогонь, воду й три тюремні терміни. Важкі сріблясті блискавки YKK на кишенях нагадували ряди залізних зубів, а масивний пояс із кованою пряжкою на талії обіцяв надійну фіксацію ребер під час падіння з мотоцикла чи серйозної бійки. Шкіра була вкрита автентичними потертостями на ліктях і плечах, додаючи речі того похмурого шарму, через який перехожі на вулиці зазвичай завбачливо переходять на інший бік дороги. Арсенів тулуб слухняно нагнувся вперед, і руки самі потягнулися до залізного вішака.
   Зайве казати, що й куртка сіла ідеально, заклацавши на ньому своїми важкими замками, мов елементи середньовічного обладунку. Арсен підійшов до каламутного, засидженого мухами дзеркала у кутку залу й подивився на своє відображення.
   Звідти на нього зиркнув самовпевнений чоловік. Важкі берці Dr. Martens візуально заземлювали його, потерті джинси Balenciaga додавали вигляду презирства до соціуму, куртка Schott Perfecto робила плечі широкими, як у вишибали з готичного нуару, а кепка «Model Killer» остаточно закривала питання про моральні орієнтири. Це був ідеальний кастинг на роль душогуба у стрічці, яку Тарантіно міг би зняти за сценарієм, написаним Едгаром Алланом По.
   Арсен відчув себе абсолютно іншою людиною. Усі його колишні рефлексії інтелігента у третьому поколінні, страхи перед невиплаченими кредитами за навчання та невдоволення собою випарувалися, розчавлені вагою чужого манаття. Новий одяг диктував нові правила гри. Імпульс безкарності виявився настільки потужним, що Арсен уперше в житті свідомо вирішив порушити закон. Навіщо платити за кілограми, якщо ти щойно приватизував цілий характер?
   Він просто залишив свої старі стоптані кеди, розтягнуту футболку та мішкуваті шорти лежати на підлозі, мов скинуту удавом шкіру минулого життя. Розвернувшись на підборах, Арсен упевненою ходою попрямував до виходу в чужих речах, не заплативши жодної гривні й навіть не глянувши на сторопілу від такого нахабства касирку. Жіночка хотіла було зупинити бандита, але лячний страх паралізував її голос, змусивши слова перетворитися у горлі на грудку в’язкої слини.   
   Зграя здичавілої дітлашні, що на початку оповідання ледь не збила нашого героя з ніг, сполохано притислася до стіни. В колючих очах парубка їм привиділося щось, що змусило навіть ватажка ссикроти перелякано підпустити в штанці.   
   Вийшовши на вулицю, Арсен подивився на світ зовсім іншими очима, а світ тепер дивився іншими очима на нього.
   Крізь монохромний міський пейзаж, наче спалах сірника у склепі, пройшла струнка руда дівчина. Вона обдала Арсена шлейфом парфумів із нотками лаванди та зневаги до залицяльників.
   Нове «Я» запеленгувало кралю як підводний локатор пеленгує ворожий крейсер, що необачно увійшов у зону його територіальних вод. Підкоряючись загадковому імпульсу, Арсен різким рухом насунув на очі  козирок кепки з написом «Model Killer». Ноги самі, без жодної команди з боку мозку, розвернулися чітко на тридцять градусів вправо. Арсен упевнено рушив слідом за дівчиною, відчуваючи дивне лоскотання під ребрами, звідки усім тілом розливався густий нефільтрований азарт.
   Руда красуня завернула в безлюдний провулок. Арсен рушив за нею назирці, наче пес на невидимому повідку. Впевненості тепер вистачило б на спробу завести розмову, та це його не цікавило. Рука сама піднялася і залізла до внутрішньої кишені шкірянки. Арсен дістав звідти невеличкий продовгуватий предмет, що, вочевидь, належав попередньому власнику одягу.
   Навіть не встигнувши зрозуміти, що це, парубок натиснув приховану кнопку збоку, і з ножа – а це був саме ніж – викинулося гостре, як дотепи п’яного сусіда, лезо.
   Арсен прискорив крок, наздоганяючи жертву. Черевики бренду Dr. Martens загрозливо топтали тротуар товстою каучуковою підошвою.   

Усі мої твори на сайті: https://poembook.ru/orfei22