Нова надiя. Глава 9. Буйницька битва

Полковник Григорій Лобода повернувся на Січ, але пробув в ній недовго, і з трьома тисячами козаків знову попрямував на Київщину. Тут він знову почав збирати стації на військо та потихеньку обдирати маєтки шляхти.
Наливайко ж, від молдавського кордону прийшов під Луцьк – один з головних центрів унії. Уніатський єпископ Кирило Терлецький, в минулому православний єпископ, зібрав значну суму грошей і виїхавши за місто спробував відкупитись від наливайківців.
Северин викуп прийняв, але все-одно ввійшов у місто – в цей час у Луцьку відбувався великий ярмарок, і зібрав данину зі шляхти, костьолів та караїмських торговців, вчинивши при цьому справжній погром.
Але в листі до короля Речі Посполитої Сигізмунда III він розповів про напад на Луцьк, як про звичайний збір майна та коштів на утримання війська.
Далі військо Наливайка ввійшло у Білорусь. Спочатку козаки захопили містечко Петриків, потім, в середині листопада, підійшли до міста Слуцьк, що мало добре укріплену фортецю. Слуцьком володіє віленський староста Єроним Ходкевич, але його в цей час у місті не було.
– Готуємося до штурму, – наказав Наливайко своїм сотникам.
– Як? – здивувався Кремінь. – В нас же всього близько двох тисяч козаків! Для штурму фортеці цього надзвичайно мало.
– Чи не ти, пане Михайле, пропонував нам атакувати міста й фортеці вночі? – усміхнувся Северин.
– Я. І що? – не може зрозуміти курінний отаман кислячан.
– В місті в нас є свої люди, – посміхнувся Наливайко. – Вони відкриють нам ворота. Готуйтесь до взяття фортеці.
Захопивши Слуцьк Северин відправив загін козаків на чолі з полковником Мартинком до містечка Копиль. Але загін наштовхнувся на гайдуків Єронима Ходкевича і був майже весь розбитий.
У цей час до Наливайка прийшла звістка, що проти нього вирушило литовське військо Кшиштофа Радзівіла, яке вже доходить до Слуцька.
Забравши весь міський арсенал, а саме: 12 гармат, 80 гаківниць та 700 рушниць, а також 5 тисяч литовських кіп грошей, Наливайко вирушив у напрямку Могильова, ухилившись від зіткнення з військом Радзівіла.
Зустрівши значну відсіч Могильовських міщан, козаки взяли місто приступом. В Могильові Наливайко простояв два тижні.
За цей час він повністю розорив його, спаливши крамниці та 500 будинків шляхти. Коли до міста підійшло велике військо Радзівіла – 14 тисяч литовців та 4 тисячі татар, козаки засіли у замку й приготувались до оборони.
Литовське військо почало обстріл замку. Крім того, на допомогу литовцям прийшли Могильовські міщани, які підпалили замок. Наливайко був змушений вийти з міста й отаборитись неподалік на Буйницькому полі.
Не встигли повстанці отаборитися, як з північного боку до них стала наближатися хмара куряви.
– До бою! – почав командувати Наливайко.
Гармаші кинулися до гармат, козаки схопили мушкети, але тривога виявилася хибною. До табору наближається велика отара овець і корів. До Наливайка підійшли кілька чабанів. Вони зняли шапки і низько вклонилися ватажку повстанців.
– Куди прямуєте, люди добрі? – запитав Северин. – Тут небезпечно. Краще б вам швидше піти звідси.
– А ми до вас, пане гетьмане, – чемно промовив старший з чабанів.
– Як то до нас? Чого ж ви хочете?
– Ми пригнали до вас худобу, щоб рідному війську було що їсти, – на превелику радість ватажку повстанців сказав чабан.
– Дякуємо, звісно, а не шкода?
– А чого її жаліти? Однаково ляхи заберуть, самі зжруть і не подякують, – зітхнув зажурений старший з чабанів. – Ще й канчуків дадуть.
– Ще раз дякую, – з почуттям сказав наостанку Наливайко. – Зачекайте трохи, ми принесемо вам гроші і срібний та золотий посуд, щоб відшкодувати вам худобу і ви потім могли купити нову.
– Посуду не треба, – у ваганні мотнув головою чабан. – Ляхи, як знайдуть його, одразу здогадаються, що це посуд, віднятий в шляхти. Звідки в селян золото і срібло? Напевне нас тоді покарають на смерть.
– Ви знову праві, – погодився Северин.
Чабанам принесли гроші, ті взяли їх, подякували і поспішили подалі від табору повстанців. До Наливайка під’їхав Михайло Кремінь.
– Слухаю, – повернувся гетьман до курінного отамана кислячан.
– Вважаю необхідним вислати розвідку, щоб дізнатися, де зараз поляки та скільки їх, – промовив Кремінь.
– Тричі посилали. Ніхто не повернувся, – зітхнув Северин, тяжко засмучений останніми подіями.
– Дозвольте, я відправлю вивідача під виглядом чабана, який пасе отару овець, – попросив Кремінь.
– А ти це добре вигадав, – одразу оцінив гетьман.
– Не я, – чесно відповів отаман, – це козак Іванко Гардовий.
– Його і відправ під виглядом чабана, – запропонував гетьман.
– Ні в якому разі, – заперечливо захитав головою Кремінь. – Іванко ставний, впевнений, гордий. Ляхи зразу упізнають в ньому козака. Я відправлю вчорашнього селянина, непримітного, з чорними і порепаними від важкої праці руками.
– Добре. Роби, як знаєш, тобі видніше. Будуть новини – одразу до мене!
Під виглядом чабана Кремінь відправив Лавріна Чуба. Той повернувся вже під вечір. Отаман одразу кинувся до нього.
– Ну що, є новини? Не мовчи, вражий сину!
– А таки є. З північного боку нікого немає. До півдня не дійшов, а от з заходу за тими пагорбами збираються польські крилаті гусари.
– Вони що, готуються до нападу? – здивувався Кремінь.
– Навряд чи, бо скоро стемніє. А от зранку – точно нападуть.
Козаки лягли спати зарані, а піднялися ще вдосвіта і вгадали. Вони ще не встигли вишикуватися до бою, як почувся тупіт тисяч кінських копит. Із-за пагорбів на Буйницьке поле вимчали вершники. 
Польські гусари з орлиними перами за спинами та довгими в дві сажні і лікоть списами, з пофарбованими в червоний колір ратищами, суцільною стіною помчали на табір повстанців. Вони розраховують на те, що їх удар буде нищівним.
Але вміло обставивши табір гарматами, все-таки Северин Наливайко у минулому був вдалим гармашем, козаки цілий день відносно легко відбивали атаки ляхів, литовців і татар залпами з гармат та вогнепальної зброї, а із настанням ночі почали відступ.
Литовці помітили що повстанці відходять й одразу відправили невеликий загін, щоб перепинити шлях козакам, але цей загін було розбито вщент.
Військо Наливайка рухається дуже швидко, тому Радзівіл не зміг наздогнати його, хоча передові загони литовців довго переслідували козаків.
Наливайківці, вміло відбиваючись від переслідувачів, дійшли спочатку до Рогачина, а потім до Річиці. Біля Річиці переслідування припинилося і Наливайко зміг зупинитись тут на деякий час.
Звідси у січні 1596 року він написав листа польському королю: «Народ Руський, бувши в поєднанні спершу з Князівством Литовським, а згодом – і з Королівством Польським, не був ніколи од них завойований і їм раболіпний, але, як союзний і єдиноплемінний, од єдиного кореня Слов’янського, альбо Сарматського, виниклий, по добрій волі з’єднався на однакових і рівних з ними правах та привілеях, договорами й пактами урочисто затверджених…».
Звичайно до цього листа король Речі Посполитої віднісся іронічно та скептично і відповіді ніякої не дав.
Чисельність війська Наливайка постійно змінюється, бо частина козаків гине в боях, частина розходиться по домівках, але військо весь час поповнюється за рахунок литвинів (білорусів).
Після відходу козацького війська в Україну з козацькими загонами відійшло майже тисяча чоловік. Це – переважно бідні селяни, втікачі від панів.
На зворотному шляху виникла потреба в тривалій зупинці, щоб полагодити декілька возів, підлікувати важко поранених, купити харчів для вояків і сінаж для коней. Скориставшись нагодою Іванко з Мирославом сходили до церкви в ближньому селі.
Вони поставили свічки за здоров’я ближніх і приєднали до церковної служби. Під кінець її хтось з місцевих прихожан запитав в батюшки:
– А яким святим треба ставити свічки залежно від потреби?
– Із добрими думками і любов’ю в серці можете поставити свічку за людину іконі Спасителя або Богородиці.
Присутні мовчки слухають відповідь священника, бо вона цікава багатьом.
– Якщо ж у вас є особливі побажання, то дійсно треба знати, яким святим ставити свічку. Є потреба просити за людину, яка тяжко хворіє – помоліться перед іконою Божої Матері «Цілителька», якій ви можете поставити свічку.
– А якщо чоловік п’яничка? – вигукнула якась жінка.
– Помоліться і поставте свічу перед іконою «Невипивана чаша», – показав батюшка рукою на потрібну ікону.
Священник на якусь мить замовк ніби очікуючи ще якесь запитання, але оскільки ніхто ні про що більше не питає, продовжив.
– Можна ставити свічки своїм покровителям, молитися своєму ангелу-хранителю. В першу чергу варто поставити свічку до «свята» – центрального аналою або шанованої храмової ікони, потім – до мощів святого, якщо вони є в храмі. А вже потім – за здоров’я до будь якої ікони або за упокій на переддень – квадратний або прямокутний столик із Розп’яттям.
– А коли треба стояти із запаленими свічками?
– Із запаленими свічками прийнято стояти здебільшого на панахиді. В інший час правильніше ставити свічку на свічник, який для цього і призначений.
І хоча козаки все це знають, вони із задоволенням вислухали відповіді батюшки прихожанам.
– Отче, а як зрозуміти, що прийшов час, щоб бути добрим?
– А не треба чекати, треба бути добрим завжди. Ти ж ніколи не знаєш, наскільки ти насправді впливаєш на тих, хто тебе оточує. Ти ніколи не знаєш, наскільки той, кому ти посміхнувся, потребував цього. Ти ніколи не знаєш, наскільки твоя доброта перевернула чиєсь життя.
В храмі запанувала така тиша, що навіть дивно. А батюшка тим часом продовжує.
– Ніколи не відаєш, як сильно комусь потрібні були ті довгі обійми чи розмова. Не треба чекати моменту, коли можна бути добрим. Не чекай, що хтось буде добрим перший. Не чекай на кращі умови чи на те, що хтось зміниться. Просто будь добрим, бо ти ніколи не знаєш, наскільки сильно хтось цього потребує.
З церкви Іванко і Мирослав вийшли в піднесеному настрої. В таборі їх зустрів стурбований Василь Голобля.
– Хлопці, де вас носить? Ви ж не снідали? Я їжу вже двічі підігрівав, а вас все немає та й катма? Де ви були?
– Ми до церкви ходили, – відповів Мирослав винувато. – Якось не подумали, щоб вас попередити.
– Дарма. Я б теж до храму сходив.
– А як же сніданок для куреня? – здивувався Іванко.
– Лаврін би приготував чи ще хтось. Наступного разу, як зберетеся до храму – мене обов’язково повідомите. Домовились? А тепер ідіть зі мною, поїсте.
Хлопці не стали заперечувати і поспішили на кухню.