На украинском языке для украинцев

СПОКІЙ НЕ ПОВЕРНЕТЬСЯ

Це щастя, жити в вільній країні,
Яка ні на кого ніколи не нападає,
Їй доволі і власної землі вистачає.
Мирні люди завжди бувають щасливі.

Є, країни, для яких всі інші винні.
Для яких, населення мов би сміття.
Яким заважають жити чужії життя,
Тому проживають вони, наче свині.

Все підготовлено в таких до війни.
Лише дочекаються слушного часу,
Вони нападають на сусідів відразу,
Наче зродились від людожерів вони.

З географією, Україні, не повезло.
Поруч існує, надто понуре мурло.
Що опанувало мерзенне ремесло,
Чинити уві світі всім, іншим назло.

Казус белі – на всі випадки готові,
Всі їм завинили,– бо з іншого роду,
Отож, – не мають права на свободу,
І, отже, інші – на землі випадкові.

Мають, лишень, право імперії жити.
Інші за пайку повинні горбатитись,
Або, на Півночі, ягелем харчуватись.
Вони по-сусідськи не здатні дружити.

Цуплять – до чого дотянуться руками,
Каміння за пазухою завжди тримають,
Шпигунів та злодіїв у владу напускають.
І це неподобство продовжується - віками.

Аж поки не виснажать зовсім свого сусіду,
Миттєво скористаються його важким станом,
Вигулькнуть, як тать, из-за поребрика-паркану.
Щоб звести, – свою жертву, – з білого світу.

Власний народ імперцям до п'ятої точки.
Люди для імперців, не мають ніякої ціни.
Можуть призвести до великої світової біди,
Європейські, із правами людини, заморочки.

А українців погонять рейхстаг штурмувати –
Берліни й Парижі, – ті будуть також винуваті.
Якщо поруч з Україною живуть такі біснуваті, –
Спокій не скоро повернеться до нашої хати.

08 листопада 2025 року.

 

СУТНІСТЬ ВІЙНИ

На справедливій війні, – людина мудрішає,
Хоча їй притаманне відчуття самозбереження.
Від болю, кров у венах, найбільш шаленішає,
Людині залишити думки про якіїсь обмеження. 

Не раз траплялось в нашій недолугій історії,
Коли треба було так налаштовуватись на бій,
Починали чухатись і плести нісенітні теорії,
Про хатинку на краю прірви і життя в ній…

Вороги цим завжди користувались завчасно,
І постійно доводили справу до великої біди,
Яку розхльобувало наступне покоління часто,
Втрачаючи  мільйони людських життів, тоді.

Комусь, уже давно затесати на тупій довбешці –
Не захищатимеш землю, будеш захищати чужу:
Чужі маєтки, чужі берізки, чужі помешкання –
Та гинути за ворога, щоб перенести далі межу.

Мрії про своє щасливе хуторянське життя,
Будуть відверто залежати від ворожої вдачі.
Із неволі буває немає ніякого вороття…
То краще нині продовжувати давати здачі.

Як би важко не було з цим ворогом впоратись.
То краще вже ніж від голодної смерті помирати.
А потім, ще декілька століть у крові порпатись,
Та ще й за провини, вороги і холуї будуть карати.
 
У власній хаті людина, що завгодно робити сміє.
Інакше ворог, збіжжя до власної комори вигребе.
Саме, двоголова курка – це добре робити вміє.
З історії видно, як обманом забирає все до себе.

Колись, українці, ці істини прописні не знали –
Або, знічев'я, занепастили хтиві, нечесні людці.
А потім в анафемах, ці байстрюки, проклинали,
Як “мазепинців”, “петлюрівців”, “махновців”...

В цьому нині якраз і ховається дуже глибокий зміст,
Що війна почалася за самостійність, не випадково.
Путін, у сутність нашої незалежності ясність вніс,
Якщо українці програють, їх знищать достроково.

01 квітня 2026 року.   09:27