Нова надiя. Глава 44. Морська слава

Нарешті Самійло з сином, зятем і Петриком Сомиком добрались до Січі. На цей раз їх не зустрів, як бувало раніше, Сашко лірник, бо був вбитий в битві під Солоницею. Зате козаки зустріли багато колишніх реєстрових козаків з залоги фортеці містечка Гайсин.
– Пане сотнику! – зрадів Самійло, побачивши Бандурку. – От вже кого не розраховував зустріти на Січі, то це вас!
– Добридень, пане Самійле! Радий вас бачити, а то мені казали, що ви загинули. А я не вірив, не хотів вірити, що вас більше немає.
Кремінь дивиться на Самійла і бачить, що той сильно схуднув і охляв порівняно з тим, яким він був раніше.
– В полоні я був в самій Туреччині. Пане Ладиславе, а ви яким побитом тут?
– А я, пане Самійле, вже не сотник і не Ладислав Бандурка. Тепер я Михайло Кремінь. Командую Кисляківським куренем. Не знали?
– Про те, що курінний отаман тепер Михайло Кремінь, я чув, – відповів Самійло, – тільки не знав, що це ви.
До них підійшли Мирослав і Іванко. Кремінь повернувся до них.
– Мирославе! Здрастуй. Знайшов дітей?
– Так, пане отамане. Вони вже вдома, в Кисляку. Все добре!
– Оце радість! Оце щастя! – посміхнувся курінний. – Радий за всіх вас!
– Дякуємо вам за розуміння, за те, що відпустили нас під час війни до Туреччини, – сказав Іванко.
Курінний отаман міцно потиснув руку Мирославу, потім Іванку. А тоді повернувся до розмови із Самійлом.
– Які плани, пане Самійле?
– Думаю, прийшов мені час повісити шаблю на стіну. Відвоювався.
– Хіба ви не знаєте, що триває війна з Туреччиною і кінця краю їй не видно? Якщо вас так ображає те, що я став курінним отаманом замість вас, то я можу поступитися місцем.
– Та ви що, Ладиславе? Ой, Михайле! Вибачайте, не звик ще! Ви на своєму місці.
– То без образ?
– Звичайно! Які ще можуть бути образи? Дивно мені чути таке.
Курінний повернувся на шум за його спиною.
– Що воно там таке?
Козаки, які оточили їх схвально загомоніли. До них підійшов кошовий отаман.
– Пане Михайле, ти знаєш, що привезли твої козаки Коберник і молодший Гардовий? О, Самійле! Живий?
– Живий, як бачите, – вклонився Самійло.
– Не знаю. І що ж вони привели? – відповів Кремінь.
– Листа від головнокомандувача турецької армії до султана! Османи планують напасти на Січ і знищити її! Самійле, я радий, що ти знову з нами. Чи не з нами?
– Та з вами, з вами.
– Це правильно. Подивись, скільки жорстокості навколо. Рано нам з тобою ще шаблю вішати на стіну. То що, друже, повоюємо ще?
– Атож! Повоюємо, батьку!
– То куди тебе оприділимо?
– Якщо можна, я б до своїх земляків пішов в Кисляківський курінь?
– Не ображайся, Самійле, але Кремінь дуже добре справляється з обов’язками курінного отамана. Навіть, якщо ти згоден піти в цей курінь рядовим козаком або десятником, все одно виникає певна незручність. Під час війни нам це ні до чого, розумієш? Для діла буде краще, якщо ти будеш в іншому курені.
– Розумію. Тоді що, повертаюсь до Переяславського куреня?
– Повертайся. Дякую тобі за розуміння.
І кошовий міцно обняв козака за його все ще могутні плечі. А до них вже підбігають друзі Самійла по турецькій каторзі Гнат Рий, Гордій Кочубей і Мирон Загайгора.
– Живий! Не обманули! Живий! Та як це можливо? Розказуй, брате, як ти? Де був весь цей час?
Кремінь звернувся до Мирослава й Іванка:
– І як це вам вдалося роздобути цей лист?
– Сліпий випадок допоміг. Просто повезло, – знизав плечима Мирослав і розповів курінному, як все було.
– Кажеш, повезло? – задумливо відповів Кремінь. – Якби татари не вкрали твоїх дітей, а ви не поїхали шукати їх до самого Стамбулу, ніякий сліпий чи зрячий випадок вам би не допоміг. І нам також.
– То, може, так треба було, щоб дітей вкрали?
– Хто його знає? Одне точно скажу – завдячуючи вам і цьому листу, Січ знищити ми не дозволимо. Османів чекатиме напрочуд неприємна зустріч. От побачите!
Тут до Самійла прийшли Архип Таран, Сава Репетило, Пилип Грицай.
– Друже! Живий! – кинулись вони до побратима.
Вони не можуть нарадуватись із-за того, що Самійло живий і знову з ними.
– Панове-браття, товариші, готуймось до зустрічі турків! Курінні отамани знають, що робити! – голосно промовив кошовий.
Після того, як Самійло з товаришами по турецькій каторзі й Архипом Тараном влаштувався в Переяславському курені і залишив в ньому свої речі, він пішов з побратимами оглянути Січ.
– Страшно сказати, кілька років тут не був, – зітхнув він. – Іноді здавалось, що вже ніколи і не побачу, але бог милосердний.
Вони вийшли на берег, і Самійло вражений зупинився.
– Що таке, друже? – запитав його Гордій Кочубей.
– Що це за чудасія? – вельми дивується Самійло. – Раніше в нас були струги, а це якісь нові кораблі? Та так багато! Звідки?
– А, то ти ще не знаєш? Це новинка, в минулому році придумали. Називається чайка. Давай підійдемо ближче і роздивишся їх як слід.
Самійло з величезним інтересом розглядає чайку, яка представляє собою великий безпалубний весло-вітрильний човен. На вигляд це звичайна довбанка з нарощеними по боках за допомогою декількох рядів дошок бортами.
– Чайка більша за звичні тобі струги. Ми будуємо їх довжиною 60, шириною від 10 до 12, і глибиною до 12 футів. Човни ці без кіля, дно їх складається з видовбаної вербової, осикової, дубової або липової колоди, довжиною близько 45 футів, воно обшивається з боків на 12 футів догори дошками. Довжина човна поступово збільшується догори.
– Бачу, ззовні до бортів, кріпляться оберемки очерету. Я так розумію, це для покращення остійності човна?
Самійло роздивляється і не може надивуватися.
– Саме так, друже.  Корпус човна конопатиться конопляним або лляним клоччям і смолиться. Ззовні бортів човна прив’язуються оберемки очерету, які покращують загальну остійність і плавучість судна, а ще захищають команду від обстрілу.
– Чайки мають поперечні перегородки й лави, 10-15 пар весел, носове і кормове кермові весла і вміщують до 70 козаків. Можуть, бути озброєні щоглою з чотирикутним прямим вітрилом і декількома фальконетами, – додав Архип Таран.
– Човни наші, маючи з кожного боку по 10-15 весел, на короткі відстані плавають на веслах швидше за турецькі галери. Помічають же ворожий корабель чи галеру швидше, ніж турки помітять наші човни, що піднімаються над морською поверхнею не більше ніж на 2,5 фути.
Самійло з захватом дивиться на чайки, які йому вже дуже подобаються. Він бачить, що човни іноді озброєні знімною 4-метровою щоглою з прямим прямокутним вітрилом, що може допомагати рухатись тільки за попутного вітра.
– А скільки потрібно часу, щоб збудувати таку чайку? – запитав Самійло.
– У будівництві чайок бере участь до 60-ти майстрів. На її спорудження іде два тижні.
– Так швидко? – здивувався і зрадів Самійло.
Судно має гострі і схожі за формою ніс та корму, управління здійснюється за допомогою бічних кермових весел, що розташовані з обох кінців човна, дозволяючи йому, таким чином, рухатись вперед і назад, не здійснюючи розворот.
– Для виготовлення одного такого човна, окрім дерева, витрачається13 пудів заліза, 2 діжки смоли, 200 аршинів полотна, 20 сажнів линви, 3 пуди клоччя, 195 аршинів різних шнурів для підв’язування очерету. Для порівняння – на будівництво однієї турецької галери витрачається 150 центнерів заліза, 168 центнерів мотузок і канатів на снасті.
– В минулому році ми виходили в море на 30, 40, 50 суднах. А кошовий мріє про флотилію з 300 чайок.
– І як сходили? – одразу зацікавився Самійло.
– Чудово! Ми нападали на турецькі торгівельні кораблі та спустошили кілька турецьких міст на берегах Козачого моря. Впевнений, що на них ми і до самого Стамбула доберемось. От побачиш!
– А на військові кораблі нападали?
– Так, було кілька боїв з військовими галерами турок.
– І як себе показали чайки?
– Відверто кажучи, із-за відсутності кіля і кормового стерна, використання за основу корабля довбанки, забезпечення остійності за рахунок в’язанок соломи і озброєння одним прямим чотирикутним вітрилом не дають можливість змагатись чайці у відкритому морі на рівних з османськими військовими кораблями.
– Але для організації рейдів вздовж морського узбережжя та здійснення несподіваних нападів на торгові судна чи незахищені поселення із подальшими швидким відступом, чайки підходять ідеально, оскільки через малі розміри малопомітні здалеку на морі, маневрові і на коротких відстанях достатньо швидкі, а пласке днище і низька осадка дозволяють їм утікати від переслідування мілиною чи ховатись в прибережних очеретяних хащах, де їх не можуть переслідувати великі морські кораблі.
– Впевнений, чайки ще скажуть своє вагоме слово у війні на морі, – усміхнувся Самійло. – Мені вже не терпиться самому вийти в море на ній!
– Ще встигнеш. Думаю, туркам для того, щоб обмежити наші напади, треба буде розмістити укріплені залоги в гирлі Дніпра, щоб не дати можливості нашим великим флотиліям виходити в море, хоча дрібні загони чайок спинити буде важко, гадаю, майже неможливо.
Коли козаки підійшли ближче до берегу Дніпра, увагу Самійла привернули корпуси стругів, оббиті шкірою. Раніше йому нічого подібного бачити не доводилося. Він зупинився і став розглядати незвичні струги.
– А що то таке? – запитав спантеличений Самійло. – Навіщо човни обтягнули шкірою?
– Це наші підводні човни. З їх допомогою ми два роки назад напрочуд легко захопили турецьке місто Синоп. Невже ти про це нічого не чув? – здивувався Архип Таран.
– Не чув. Турки цим не вихвалялись. Між собою, напевне, говорили, але так, щоб раби цього не чули.
– А між іншим, ми тоді вразили і самого турецького султана і всю Європу! – гордо промовив Таран.
– Розповіси? – попросив Самійло.
– Поки ти перебував в неволі, ми збільшили нашу флотилію. Тепер ми можемо вести морські бої на теренах наших ворогів – османів.
– То як там вийшло із взяттям Синопу? – нагадав Самійло.
– Тисяча братчиків на чайках і стругах вночі підпливли до Синопу. На підводних човнах до берега підпливли і висадились кілька десятків запорожців. Охорона воріт, міста, складалася із сорока вояків. Ми їх кого вбили, кого полонили. Після цього висадилися всі козаки. Решту гарнізону взяли тепленькими!
– А з полоненими що зробили?
– Більша частина з них самі заплатили за себе викуп. Решту ми обміняли пізніше на наших полонених. Взяли багату здобич, втому числі майже 200 коней. Їх ми відігнали на Січ по суходолу. Плануємо ближчим часом довести кількість чайок до двох сотень.
– Ми звільняємо з османської та кримськотатарської неволі наших бранців. Атакуємо декілька фортець одночасно, але основного удару завдаємо найбільшому центрові. Намагаємось знищити османський флот у портах і на морі.
– Оце розмах! – в захваті мовив Самійло. – Я так розумію, це послаблює військову міць Османської імперії?
– Саме так! Наші удари стають все відчутнішими і відчутнішими для турок. Ще трохи і ми станемо відчутною військовою силою. Татари вже зараз відчувають міць наших відплатних походів за їх навали.
– Розкажи мені про підводні човни, – попросив Самійло.
– Підводний човен складається з двох таких стругів або з двох великих довбанок з цілого дерева. В нижньому човні робиться подвійне дно із стулками. Насипається пісок, щоб човен занурився у воду.
– То для того, щоб човен став легше, і знову сплив, треба відчинити стулки, щоб пісок висипався у воду? – здогадався Самійло.
– Так. Спочатку у верхній частині ми свердлили отвори для очеретинок, щоб було, чим дихати. Потім стали робити круглу шахту, в якій знаходиться козак, який кермує човном, а крім цього через ту шахту поступає повітря для веслярів.
– А що після того, як човен спливає? – ще більше зацікавився Самійло.
– Ставимо щогли, піднімаємо паруси, і повертаємось до основних сил, до нашої флотилії. Знаєш, під водою можна пройти досить великі відстані.
– А вода в човен не потрапляє?
– Ні. Для цього човни й обшиваються шкірою. А в отвори для весел вставляють шкіряні манжети. І все, цього цілком досить.
– Вражаюче! Знаєш, мені вже не терпиться самому пройти під водою!
– Ще пройдеш, – завірив друга Архип.
Самійло побачив на віддалі кілька турецьких галер. Вони стоять на якорях, бо біля берега для них мілко.
– А галери тут звідки взялися?
– Ми їх в османів захопили. За нашими чайками і татари, і турки одразу розуміють, що це ми, а на турецьких кораблях ми маємо можливість наблизитись до них впритул!
– Здорово вигадали, нічого не скажеш! Скажи, міцні напої брати в похід так само суворо заборонено?
– Суворіше не буває. За порушення цього закону п’яницю карають смертю. Викидають за борт.
– Я бачу, на чайки вантажать зброю, різні військові припаси, одяг, харчі, – мовив Самійло. – Готується новий морський похід?
– Так. З кожним виходом в море ми готуємось до такого походу все ретельніше і ретельніше.
Повз них ходять козаки, які носять на чайки плетені кошики, мішки з крупами, сухарями, борошном, в’яленою рибою, копченим м’ясом.
– Знаєш, Самійле, а ще ми тепер в морі перед боєм зв’язуємо чайки між собою цепами. Виходить морська фортеця. Так легше оборонятися, і хвилі не розкидають чайки по морю.
– Бачу, на нас чекає справжня морська слава, – посміхнувся Самійло.
– І я такої думки, – підтвердив Гордій Кочубей. 

*  *  *
Все вийшло так, як сказав Михайло Кремінь. Турецьке військо, яке йшло на Січ, не очікувало зустрічі з козаками на дальніх підступах до неї. Їх зустрів табір, оточений шістьма рядами возів, зв’язаних між собою цепами, який знаходиться на узвишші.
На полі перед ним, як завжди, вириті «вовчі ями». Козаки зустріли турків вогнем з десятків гармат і фальконетів. Передні кінні загони акинджіїв були практично повністю знищені вогнем і пастками козаків.
Коли в атаку пішла кавалерія спагіїв, з обох флангів по ним вдарила козацька кіннота.
– Слава! – несеться з усіх боків. – Слава!
– За віру нашу! За віру!
Турецька кіннота, відступаючи, в паніці зім’яла ряди яничарів, що призвело до ще більшої паніки в лавах османів.
Замість того, щоб раз і назавжди знищити Запорізьку Січ, турки понесли значні втрати і поспіхом з позором відступили. На повномасштабний наступ на Річ Посполиту в них сил до підходу резервів з глибин Османської імперії не лишилось. Козаки святкують славну перемогу.
Польський король Сигізмунд-ІІІ сказав шляхті, з якою мав зустріч в Сеймі:
– Ви багато разів стверджували, що запорожців треба повністю винищити, а вони вкотре рятують нашу державу! До того ж в нас немає військ, достатніх для того, щоб захистити нашу країну від зовнішніх ворогів.
Король замовк, про щось подумав і додав:
– Та й для того, щоб знищити Запорозьку Січ нам також не вистачає військової сили. Тому Січ буде існувати й надалі, незалежно від того, подобається це вам чи ні.
Всі розуміють, що і грошей для війська в казні немає, тому замовкли.