Тобол шепоче мен

(Куплет 1)

Сивина торкнулась тихо скронь моїх,
Та в душі ще сонце не згаса.
Скільки раз життя кидало просто в прірву,
Та мене тримали небеса.

Я тонув у хвилях сумнівів і болю,
Та з глибин щоразу випливав.
І сьогодні знов стою біля Тоболу,
Наче все життя сюди шукав.

(Перед приспівом)

Ручаї колись знаходять свої ріки,
Весна приходить літу знов.
Так і серце після всіх своїх доріг
Завжди знаходить знов любов.

(Приспів)

Я люблю своє життя,
Хай воно мене ламало.
Та ні разу до кінця
Мою душу не здолало.

Шепче тихо Тобол мені:
«Все минає, не журися...»
Я стою на березі сивий,
І вклоняюсь знову життю.

(Куплет 2)

Були ночі, де не бачив я світанку,
Був мороз усередині грудей.
Та світила зірка навіть крізь тумани,
Не лишала стомлених людей.

Кожна рана стала мудрим моїм словом,
Кожен біль навчив мене любить.
Бо життя — це не дорога без тривоги,
А уміння серцем далі жить.

(Перед приспівом)

Кожна річка пам'ятає всі потоки,
Що до неї з висоти прийшли.
Так і ми збираєм роки, наче кроки,
Щоб себе нарешті віднайти.

(Приспів)

Я люблю своє життя,
Хай воно мене ламало.
Та ні разу до кінця
Мою душу не здолало.

Шепче тихо Тобол мені:
«Все минає, не журися...»
Я стою на березі сивий,
І вклоняюсь знову життю.

(Бридж)

Тобол мовчить...
А я усе почув.

Вода сказала:
«Не шкодуй минуле...
Бо навіть річка не верта назад,
Та все одно несе у світ красу.»

(Фінальний приспів)

Я люблю своє життя,
За світанки і за зливи.
За падіння і за злети,
Що зробили мене сильним.

Хай ще довго Тобол мені
Свою мудрість промовляє.
Поки серце моє живе —
Доти й пісня не змовкає...
Доти й пісня не змовкає...