Вага в суспiльствi

I

           Товстий Толік зважився зважитися суботнього вечора. Невблаганні ваги показали 187,8 кг.
   Цифри висвітилися на рідкокристалічному табло з неоновим цинізмом, наче рахунок за комуналку в опалювальний сезон. Толік дивився на зрадницький дисплей, перехилившись через нависання власного живота, який йшов жировими брижами, наче водойма ставка у яку жбурнули цеглину.   
   «Товстий Толік» - саме так охрестили його місцеві жителі. Прізвисько прижилося миттєво, пустило коріння у локальних чатах і стало його персональним псевдонімом. Влучне, як стріла Робін Гуда, воно витіснило з ужитку навіть реальне прізвище.
   Втім були й інші варіанти: Жирозавр, Жиробайт, Толік Вінні-Пух, Бегемотолік, Котлетний Барон, Толя-Глобус, Холестерин, Пампух, Дирижабль…
   Не існувало в місті людини, котра б не пожартувала про зайву вагу Толіка. Це був такий собі локальний консенсус, непорушний громадський договір, укладений за умовчанням між усіма верствами населення. Про жир Толіка жартували з тією ж невимушеною регулярністю, з якою обговорюють погоду або курс долара. Ця тема стала базовим елементом міського фольклору.
   Навіть підлеглі водії автопарку №5, де Анатолій Борисович уже понад 30 років трудився завгаром, кепкували за очі з регулярністю працьовитого метронома. 
   Водійський гумор - субстанція смердюча, наче солярка, і прямолінійна, як карданний вал. У курилці, затягуючись гірким сигаретним димом, шофери створювали свої міні-шедеври лайногумору. Вони щиро поважали Борисовича за те, що той міг «вибити» будь-яку деталь і знав напам'ять каталожні номери підшипників, але його антропометрія була занадто жирним інфоприводом, щоб її ігнорувати.
- Наш Борисович учора знову на яму заходив без естакади, - шепотів літній водій маршрутки, пускаючи дим під стелю. - Чисто на власному кліренсі тримається. Якщо під нього залізти, то й домкрат не потрібен, головне - встигнути відповзти, коли він чхне або пердне.
- Та ладно тобі, - підхоплював молодий водій асенізатора, - я чув, йому в техпаспорті замість категорії «В» і «С» просто вписали «Великогабаритний спецтранспорт». Він коли по ремзоні йде, у мене в кабіні парктроніки пищати починають і GPS-навігатор перебудовує маршрут в об'їзд.
   Ці жарти циркулювали територією автопарку, наче антифриз по малому колу охолодження. Самого Толіка це давно не ранило на поверхневому рівні – понад три десятиріччя у дизельному чаду відрощують надійний ментальний мозоль. Але сьогодні, після показника 187,8 кг, спогади про ці недолугі дотепи відгукувалися всередині глухим, неприємним детонаційним стуком. Наче в бак залили неякісне пальне.
   Наш герой сидів на краєчку дивана, який під його вагою прийняв анатомічну форму глибокого кар'єру, і розумів: так буде завжди.
   При цьому з медичної точки зору Анатолій Борисович був чистішим за щойно вимитий циліндр двигуна. Жодних гормональних збоїв, діабетів чи підступних порушень обміну речовин, якими зазвичай прикриваються відвідувачі боді-позитивних форумів. Його ендокринна система працювала чітко й безперебійно, наче швейцарський дизель на преміальному пальному. Аналізи Толіка можна було завантажувати в медичні нейромережі як еталон абсолютного, майже тваринного здоров'я.
   Проблема крилася в іншому. По-перше, Толік мав ту саму легендарну «широку кістку», яка в його випадку була не міфічним виправданням, а суворим анатомічним фактом. Його скелет нагадував тримальну конструкцію моста - масивний, щільний, здатний витримати пряме влучання метеорита середніх розмірів.
   По-друге, і це було головне, Борисович щиро, на рівні релігійного культу, любив набити пузан смачненьким.
   Для Толіка їжа не була просто паливом чи джерелом калорій. Це був його персональний АСМР-контент, його медитація та головний антистрес. Він споживав страви з естетичним розмахом середньовічного феодала, але із сучасним гастрономічним тюнінгом. Свиняча рулька, запечена в темному крафтовому пиві до глянцевої карамельної скоринки; домашні пельмені розміром кожен з кулак боксера-важковаговика у рукавичці; посипані шкварками галушки що потопали у фермерському вершковому маслі; хрусткий багет, щедро змащений густим паштетом із гусячої печінки з трюфельною ноткою - ось що керувало його всесвітом.
   Його шлунок мав безлімітний тариф на задоволення. Кожен шматок соковитого підчеревка лягав у його тіло не як зайвий жир, а як додатковий шар преміальної шумоізоляції від цього нервового, дріб'язкового світу.
   Хай там як, але цього вечора Товстий Толік вперше в житті засинав зі сльозами на очах – пригадалися усі отримані десятиліттями цькування, образи сусідів, однокласників, колег та випадкових перехожих.

II

   Сталося так, що саме в ніч із суботи на неділю, поки Толік дивився свої важкі калорійні сни про голубці зі сметаною, космічний простір над містом згорнувся в судомну складку.
   Високорозвинена безжальна раса гландулонів із планети Глюкозоїд-9 прийняла остаточне рішення утилізувати Землю. Гландулони були хронічними мізантропами. Вони мандрували всесвітом із єдиною метою - зачищати планети під будівництво міжгалактичних логістичних хабів.
   Місцем для першого, демонстраційного удару по Землі та висадки десанту ці зоряні реформатори обрали саму дупу світу - провінційне містечко Гниловодськ. Логіка космічних загарбників була бездоганною, як ліцензійна Windows: якщо знищити Гниловодськ, ніхто у всесвіті не підніме ґвалту, бо навіть на Google-картах це місце відображалося із помітним зусиллям і регулярними зависаннями. Це був так би мовити пробний акт агресії. Наступним кроком планувалося знищити нашу планету.   
   Далі події розвивалися за сценарієм, який не снився навіть режисерам малобюджетного трешу. Раптом небо над Гниловодськом зламалося. Воно почало блимати у скаженому, епілептичному ритмі дискотечного стробоскопа з дев'яностих, наче хтось на орбіті затиснув і не відпускав клавішу швидкого перезавантаження всесвіту.
   Іншопланетний візуальний ефект перетворив сонні гниловодські вулиці на декорації для апокаліптичного рейву.
   Фіолетові, люмінесцентно-зелені та кислотно-рожеві промені пробивали навіть найщільніші штори, перетворюючи типові інтер'єри на філіал міжгалактичного нічного клубу. Світловий шторм супроводжувався низьким, вібруючим басом, від якого в сервантах гниловодців почав інтелігентно підтанцьовувати кришталь, а в стареньких «Газелях» автопарку сама по собі ввімкнулася аварійка.
   З неба пролунало трубне, низьке гудіння. Воно пройшлося по хребтах на фізичному рівні, наче одночасно мільйон духових оркестрів в унісон з'їхали з глузду. Це був звук апокаліптичної туби, яка фальшивила з такою космічною міццю, що повітря над містом стало густим і маслянистим, як відпрацьоване мастило ТАД-17.
   Звук вібрував десь у районі підшлункової залози, змушуючи здригатися бетонні плити й цегляні стіни. Жировий прошарок Анатолія Борисовича зреагував на цей бас першим - Толік підхопився на дивані з відчуттям, ніби його щойно засунули всередину гігантського сабвуфера.
   Гниловчани, не витримавши шаленого тиску на барабанні перетинки, висипали з хат на вулиці. У місті, де найбільшою культурною подією року зазвичай був приїзд пересувного цирку з облізлим єнотом, такий перформанс ігнорувати не могли. Народ валив на подвір’я у чому був: хто в сімейних трусах і з ліхтариком, хто в шовковому халаті поверх костюму Адами чи Єви, залежно від базової тілесної комплектації. 
  Натовп утворив на вулицях Гниловодська живий, хаотичний мітинг, пробиваючись на площу. Люди стояли, задерши голови до миготливого неба, і їхні обличчя в спалахах стробоскопа ставали то зеленішими за копійчаний антифриз, то багровими, як томатна паста в заводській їдальні. Жінки хрестилися на вивіску цілодобового супермаркету, мужики намагалися розібратися в ситуації за допомогою нецензурної лексики, а підлітки знімали все це на смартфони, сподіваючись на шалені перегляди в ТікТоці.
   Зрештою крізь епілептичні спалахи стробоскопа гниловчанам вдалося розгледіти космічний корабель. Проте замість грізного футуристичного крейсера над містом зависла конструкція, що викликала у присутніх стійкі гастрономічні асоціації. Флагман загарбників був схожим на гігантську тарілку макаронів.
   Раптом від цієї макаронної суперструктури відділилися маленькі білі плямки. Вони яскраво сяяли і з шаленою швидкістю полетіли вниз, наче іскри від болгарки, якою ріжуть рейку в ремзоні. За кілька секунд паніка на вулицях досягла апогею: прямо над головами переляканого люду нависло кількасот шароподібних білих наелектризованих об'єктів.
   Ці кулі тріщали від статичної напруги, випускаючи в повітря дрібні фіолетові блискавки, від яких у гниловчан на головах миттєво піднялося волосся, а в голомозих зачухалася шкіра на маківці. Повітря навколо різко запахло озоном і паленою проводкою, як під час короткого замикання в головному розподільчому щитку електростанції. Кулясті чужинці застигли на висоті кількох метрів, скануючи натовп своїми наелектризованими серцевинами і готуючись до першої фази зачистки.
- Я - Бзззік Дззззик - імператор Гландулонів! - відрекомендувався найбільший за діаметром шар, який завис прямо над пам'ятником засновнику міста.
   Голос його звучав у регістрі старого кота, котрий сидить верхи на пральній машинці, котра працює у режимі віджиму на 1200 обертів - деренчливий, металевий, з підлою вібрацією, від якої у присутніх залоскотало в носі.
- Згідно з міжгалактичним протоколом я мушу попередити вас про знищення. Ваша локація підлягає оптимізації. У вас є нуль хвилин на евакуацію.
   Люди на площі заціпеніли. Натовпом прокотилося перелякане перешіптування, схоже на шелест сухої кукурудзи під вітром.
- Чув? Оптимізація… Це що, знову податки піднімуть? - заквилив хтось іззаду.
- Та яка оптимізація, дурню, нас зараз на фарш пустять.
- Господи, а я ж за інтернет на наступний місяць уже заплатив…
   У цей момент уперед, розсуваючи тремтячих гниловчан плечима, виступив начальник місцевого відділку поліції, полковник Криволап. Його обличчя кольору перестиглого томата виражало суміш службового обов'язку та повної відсутності розуміння того, що відбувається. Криволап не звик до міжгалактичних протоколів. Його максимумом були протоколи за розпиття студентами ПТУ слабоалкогольних напоїв біля фонтану.
- Так, шари невідомого походження! - гаркнув полковник, намагаючись надати голосу генеральського басу. - Порушуємо громадський спокій у комендантську годину? Документи на літзасіб! Пред'являємо дозволи на польоти!
   Імператор Бзззік Дззззик видав зневажливий звук, схожий на коротке замикання в несправному кондиціонері.
   Криволап, розцінивши це як непокору представнику влади, з рішучістю камікадзе вихопив із кобури старенький службовий пістолет. Він навів ствол прямо на наелектризоване черево імператора і впевнено поклав палець на спусковий гачок, збираючись припинити це диско-шоу одним влучним пострілом.
   Дурний мент не встиг навіть зняти з запобіжника.
   З головної кулі вдарила сотня дрібних, фіолетово-білих блискавок. Вони злилися в один суцільний електричний спалах, який на долі секунди висвітлив площу з яскравістю ядерного вибуху. Пролунав тріск, наче на повну потужність увімкнули промисловий зварювальний апарат.
   Коли світло згасло, натовп ахнув і синхронно здав назад на три метри. На місці старого мента не залишилося нічого, крім акуратної, ідеально круглої купки сірого попелу, поверх якої впали пістолет та металева пряжка від поліцейського ременя. 
- За протоколом я мушу вислухати вашого володаря, - знову продзижчав імператор Бзззік Дззззик, і від цього звуку купка попелу полковника Криволапа злегка здригнулася під дією статичної напруги. - Хто головний менеджер цієї біомаси? Виходь для фіксації капітуляції.
   Натовп гниловчан злякано хитнувся. Ніхто не хотів повторити долю начальника поліції і перетворитися на добриво для міських клумб. Але інстинкт самозбереження колективного розуму спрацював бездоганно. Сотні рук миттєво намацали в гущавині людського моря потрібне тіло.
   Крізь натовп, задихаючись від жаху і марно впираючись мештами з крокодилячої шкіри в асфальт, був насильно виштовханий наперед міський голова.
   Мер Валерій Пилипович Пустодзвін виявився видовищем жалюгідним. Дрібний, худющий казнокрад із фігурою підлітка-велосипедиста, він нагадував сушену воблу в дорогому італійському костюмі, який тепер висів на ньому, наче чохол на швабрі. Кощавий мер давно втратив апетит та здоровий сон. Його організм був випалений зсередини не алкоголем чи хворобами, а постійним, хронічним страхом перед податковою перевіркою та аудитом з області. Він жив у стані перманентної параної, щоранку чекаючи під дверима людей у балаклавах з ухвалами суду. Його шлунок відмовлявся перетравлювати щось складніше за знежирений кефір та заспокійливі таблетки.
  Викинутий силою народної єдності на середину площі, прямо під наелектризоване черевце інопланетного імператора, Пустодзвін затремтів так, що його золотий годинник Patek Philippe почав видавати звук, схожий на роботу касового апарату. Його коліна сходилися і розходилися з амплітудою швейних голок.
- Я… я… - вичавив із себе мер, дивлячись на купку попелу Криволапа і судомно згадуючи, чи задекларував він минулого тижня свій новий позашляховик. - Я представник законної влади… Ми можемо домовитися… У мене є спецфонд… Безготівковий розрахунок… Офшори…
  Імператор Бзззік Дззззик підлетів трохи ближче, обдавши мера хвилею гарячого озону, від чого лацкани брендового піджака почали злегка диміти. Космічний загарбник явно очікував побачити когось більш солідного на чолі цієї території.
- Та ваш володар худий, наче скло ілюмінатора! - презирливо продзижчав імператор Бзззік Дззззик. - Він такий прозорий, що крізь нього видно графік падіння наших акцій на міжгалактичній біржі!
   У відповідь на жарт наелектризовані кулі навколо завібрували і синхронно задзижчали, видаючи звук, схожий на одночасну роботу сотні несправних міксерів. Звукова хвиля пішла каскадами по площі, висікаючи дрібні фіолетові іскри з ліхтарних стовпів.
   Гниловчани, які спочатку затисли вуха від жаху, переглянулися. До колективного розуму містян нарешті дійшло: іншопланетяни сміються. Це був космічний крінж-гумор. Вони відверто стьобалися з недолугого, худого мера, який у своїх спробах злитися статурою з асфальтом зараз нагадував засушену гілку привокзальної тополі.
   Пустодзвін від такого приниження і страху остаточно втратив людську подобу. Він упав на коліна поруч із попелом полковника Криволапа, закрив голову руками і почав щось безладно шепотіти про нецільове використання бюджетних коштів.
- На вашій планеті дефіцит маси! - переможним тоном продовжував дзижчати імператор, роздмухуючись від напруги до розмірів чималої пивної діжки. - У космічній спільноті прийнято, що правити має той, хто займає у просторі більше місця власним об'ємом. Аби вам було зрозуміліше, поясню, що наша логіка базується на фундаментальних законах ньютонівської (як ви її називаєте) та квантової фізики. Елементарний Закон всесвітнього тяжіння: Що більша маса тіла, то сильніше його гравітаційне поле. Усесвіт гландулонів не вірить у демократію чи вибори - він вірить у те, що об'єкти з меншою масою зобов'язані обертатися навколо об'єктів із більшою масою. Це чиста небесна механіка, перенесена на соціум. Ваш дрищуватий володар має настільки нікчемну гравітацію, що не може втримати навіть орбіту власної краватки, не те що керувати містом. Мені не личить спілкування із такою нікчемною істотою. Тож почнемо анігіляцію.
   Із цими словами імператора Бзззіка Дззззика над площею нависла цілковита тиша. А тоді почали вібрувати усі представники іншопланетної раси, готові щомиті залишити на місці Гниловодська вирву.   
- Стривайте! – пролунав впевнений голос завгара.
   Товстий Толік рішуче вийшов наперед, пробиваючи стіну переляканого натовпу, наче кар'єрний самоскид БелАЗ, що паркується у спальному районі. Земля під його ногами здригнулася, надійно заземливши залишки статичної напруги, які ще витали над купою попелу ексначальника поліції. Гниловчани затамували подих, а худий мер Пустодзвін затремтів усім жалюгідним тільцем, наче переляканий тхір.
   Сміливець зупинився під центральним променем небесного стробоскопа, виставив уперед пухку долоню і без тіні страху тицьнув товстим, загартованим дизельним мастилом пальцем прямо у ватажка прибульців.
- Тобі потрібен той, хто покриває площу зайвим об'ємом? Ось він - я! - гримнув так, що з тарілчаного флагмана ледь не посипалися деталі.
   Його 187,8 кілограма чистої, еталонної маси увійшли у прямий візуальний та фізичний контакт із прибульцями. Футболка розміру 5XL напружилася на животі, наче захисний екран військового бункера. У цей момент Товстий Толік уже не думав про вечірні сльози чи іронічні сусідські коментарі стосовно нього у соцмережах. Зараз його широка кістка та багаторічний гастрономічний капітал виступали єдиним щитом для всієї земної цивілізації, готові прийняти на себе будь-який міжгалактичний удар.
   Імператор Бзззік Дззззик на кілька секунд застиг, а потім повільно, з механічним шурхотом, спустився нижче. Його наелектризована куля почала описувати повільні, концентричні кола навкруг огрядного представника землян. Прибулець сканував Товстого Толіка з ніг до голови, неабияк затримавшись на монструозному вигині живота, де датчики маси, площі та об’єму видавали критичне перевантаження. Це виглядало так, наче дрон оглядає фундамент під будівництво хмарочоса.
   Сотня підлеглих гландулонів, зависнувши над дахами хрущовок, раптом невпевнено загуділи. Їхній перегук був схожим на панічне шипіння, наче звук увімкненого радіоприймача, який ніяк не може зловити потрібну хвилю. Вони явно не розуміли, як діяти за протоколом, коли натовп біомаси раптом висунув об'єкт із такою щільністю.
- Про що вони тріщать?!? - гримнув Товстий Толік на імператора, закладаючи руки в кишені своїх безрозмірних спортивних штанів. Його голос перекрив інопланетний гул, наче ревіння прогрітого КрАЗа. - Нехай розмовляють по-людськи - себто розмовляють українською!
   На площі знову затамували подих. Гниловчани дивилися на завгара з побожним жахом. Навіть у курилці автопарку №5 ніхто ніколи не наважувався ставити ультиматуми вищому керівництву, а тут Толік вимагав дотримання мовного законодавства від позаземної раси загарбників Всесвіту.
   Імператор Бзззік Дззззик зупинився перед обличчям Толіка. Його іскристе сяйво судомно смикнулося.
- Клятий протокол змушує за вимогою перекласти почуте, - ненависно проскреготав ватажок загарбників. Його голос усе ще нагадував кота на працюючій пральній машині, - Мої підлеглі говорять, що якщо у даній точці всесвіту я - не найширша істота, то тепер ми усі підкоряємося тобі. Наказуй, о повелителе!
   Епілептичний стробоскоп у небі вимкнувся, залишивши лише м'яке, майже інтимне бежеве підсвічування. Літаюча тарілка припинила вібрувати й шанобливо схилила свій центральний флагшток в бік Толікової постаті.
   А потім сталося те, від чого у мера Пустодзвіна остаточно віднялися мова й ноги. Головна наелектризована куля імператора повільно, з покірним шипінням опустилася до самої землі, ледь не торкаючись потрісканого гниловодського асфальту. Слідом за своїм ватажком усі кількасот білих шароподібних об'єктів синхронно й беззвучно пішли вниз. Вони зависли на рівні Толікових щиколоток, повністю вимкнувши свої агресивні фіолетові блискавки.
   Гландулони завмерли в позі цілковитого космічного підпорядкування. Вся ця високотехнологічна кремнієва армада, що зачищала галактики під логістичні хаби, тепер покірно чекала на розпорядження від 187-кілограмового завгара автопарку №5. Просторово-часовий континуум офіційно прогнувся під авторитетом Анатолія Борисовича.
     На площі панувала така тиша, що було чути, як у грудях напівпритомного мера тріпоче перелякане серце бюрократа. Гниловчани дивилися на Товстого Толіка як на нового Месію. Водії з курилки, які ще вчора вигадували дотепи про його кліренс, стояли з відкритими ротами, лихоманливо згадуючи, чи не винні вони Борисовичу за перевитрату талонів на бензин.
   Анатолій Борисович витримав паузу, гідну найкращих театральних режисерів, а потім розправив широченні плечі. Його погляд, загартований десятиліттями запеклих боїв за дефіцитні запчастини, дивився на осоромлено блимаючого імператора без жодного натяку на компроміс.
- Значить так, космічні реформатори, - спокійно, але з металевим відливом у голосі промовив Товстий Толік. - План утилізації скасовується. Наказ у мене один: забирайтеся до космічної праматері - розтуди її тричі! - й більше ніколи не повертайтеся на мою планету. Тут вам не транзитний вузол, тож вашу міжпланетну літаючу посудину я на своєму токарному патроні вертів! Усе, час вийшов. Рушайте, поки я не зголоднів!
   Для високотехнологічної раси гландулонів це був нищівний нокаут. Протокол не залишав їм вибору - слово істоти з найбільшим об'ємом маси було законом космічного масштабу.
   І присоромлені гландулони почали забиратися геть. Процес їхнього відступу виглядав максимально жалюгідно. Втеча була позбавлена колишнього дискотечного пафосу. Наелектризовані білі кулі, які ще п'ять хвилин тому погрожували стерти Гниловодськ на порох, тепер блякло посіріли, заскімлили на ультразвукових частотах, наче побиті цуценята, і почали повільно втягуватися назад до свого флагмана. Вони рухалися понуро й незграбно, стикаючись між собою та періодично зачіпаючи гілки гниловодських тополь та вивіску цілодобового супермаркету.
   Сам імператор Бзззік Дззззик, лютий від такого цивілізаційного сорому, видав останній, ледь чутний писк у регістрі зламаного кухонного комбайна й кулею злетів угору. Гігантська тарілка блимнула на прощання блідо-рожевим світлом, і з тихим звуком «чпок» - схожим на відкриття пляшки дешевого сидру - назавжди зникла у складках викривленого простору.
   Небо над містом очистилося, повернувши Гниловодську його звичну, густу й теплу нічну темряву. Натовп містян на площі продовжував стояти у німому заціпенінні, дивлячись на Товстого Толіка, який щойно, чисто на власному гастрономічному авторитеті й харизмі, врятував Землю від міжгалактичної оптимізації.
- По домам, панове! - ліниво позіхнув рятівник Землі, - Чого щелепи зронили? У житті буває всяке – вилізали ми й зі сраки.

III

   Коли Товстий Толік нарешті повернувся додому, над Гниловодськом уже повільно світало, розливаючи над дахами спального району перші промені кольору домашнього згущеного молока. Наелектризований озон остаточно поступився місцем звичному ранковому туману та легкому запаху сирої землі.
   Наш герой зайшов у квартиру. Почуття екзистенційного дефолту зникло безслідно, наче напруга після зняття клеми з акумулятора. Він ретельно почистив зуби, а потім прийняв гарячий душ. Стоячи під потужними струменями води, які стікали по його подібних до гори Говерла плечах, Анатолій Борисович уперше за довгий час щиро посміхався. Він голосно й тріумфально наспівував безсмертний хіт Тіни Тернер:
- "Simply the best! Better than all the rest..."
  Його голос розносився вентеляційною шахтою під'їзду, змушуючи сусідів знизу розуміти: у цьому світі все знову під контролем.
  Після душу настав час для заслуженого сніданку. Толік не збирався сідати на дієти. Його 187,8 кілограма чистого об'єму щойно довели свій термодинамічний та політичний авторитет у масштабах Галактики. На сковороді зашкварчали чотири соковиті домашні ковбаски, які пустили прозорий, ароматний жир. Поруч естетично смажилися одинадцять курячих яєць з яскраво-помаранчевими жовтками, а на столі чекав своєї черги товстий шматок свіжого житнього хліба, щедро намащений вершковим маслом товщиною з шевченківських «Кобзар». Товстий Толік з'їв усе це з розмахом і насолодою людини, яка знає справжню ціну кожній калорії.
  Поснідавши, Анатолій Борисович одягнув свіжу сорочку, вліз у велетенські брюки, взувся у начищені до дзеркального блиску туфлі, узяв ключі від кабінету і буденно вийшов на роботу. Жодні інопланетні вторгнення чи космічні капітуляції не могли скасувати зміну завгара, адже він за стільки років звик працювати без вихідних. Автопарк №5 чекав на свого володаря, і він упевнено крокував назустріч новому дню.
  Коли Анатолій Борисович неквапливо чимчикував вулицями ранкового Гниловодська, він не міг не помітити, що ставлення до нього містян змінилося радикально. Це вже не був звичний провінційний стьоб чи кулуарні шепотіння за спиною. Локальний консенсус щодо його ваги пройшов повне перезавантаження.
  Тепер кожен його кілограм сприймався як стратегічний запас суверенітету всієї планети, а широка кістка - як найнадійніший елемент земної оборони.
  Перехожі розступалися перед ним із такою пошаною, наче перед ними їхав урядовий кортеж із увімкненими проблисковими маячками.
  Сусід із третього під'їзду, який зазвичай сухо кивав, тепер витягнувся в струнку, зняв бейсболку і видав глухе: «Бажаю здоров'я, Анатолію Борисовичу!», зафіксувавши руку біля скроні.
   Продавчиня з цілодобового маркету «Чебуреки & Мрії» вискочила на ґанок і мовчки, з благоговінням в очах, простягнула йому безкоштовний свіжий круасан розміру XXL, наче ритуальну жертву божеству гравітації.
   Зустрічні підлітки, які ще вчора постили абсурдні меми «Толік-балероні - пончик-маскарпоні» та «Толік-па-де-де - де-моє-пюре?», тепер богомільно притискали смартфони до грудей і дивилися на його живіт 5XL з побожним трепетом, ніби він топ-блогер на мільйон підписників.
   Навіть бродячі привокзальні собаки, котрі зазвичай гавкали на все, що рухається повільніше за велосипед, затихали, сідали на асфальт і синхронно крутили хвостами, визнаючи вищий біологічний та космічний авторитет завгара. Гниловодськ офіційно перейшов на нову систему координат, де Товстий Толік був не просто земляком із зайвою вагою, а легітимним ГАРАНТОМ їхнього спокійного ранку.
  Виходячи зі скверу на центральну площу, наш герой узрів картину настільки чудернацьку, що вона затьмарила б будь-який перформанс сучасних митців.
   Поблизу похиленого флагштока розгорнувся справжній акт примусової висококалорійної терапії. Міські активісти в патріотичних худі, блогери з моноподами та захекані працівники міськвиконкому в застебнутих під горло сорочках колективно й насильно годували худющого мера Валерія Пустодзвона.
   Очільника міста, котрий ще вночі намагався злитися з асфальтом перед прибульцями, надійно зафіксували, прив’язавши до важкого офісного стільця товстими мотузками. Його дорогий італійський піджак уже був безповоротно заляпаний жирним соусом, а в розширених від жаху очах читався чистий екзистенційний жах - параноя перед податковою змістилася страхом перед вуглеводним ударом.
- Пхай глибше, у нього за ніч індекс маси тіла в мінус пішов! - репетувала провідна спеціалістка відділу культури, заштовхуючи в рот чиновнику гігантський шматок запеченої свинячої рульки.
- Сюди давай, сюди! Вареники з потрохами, підсилюй беконом! - командував місцевий екоактивіст, щедро поливаючи мера домашньою сметаною прямо з трилітрової банки.
   Пустодзвін рефлекторно ковтав, хрипів, намагався щось промичати про нецільове використання бюджетних коштів, але громада Гниловодська залишалася невблаганною. Космічний урок фізики від гландулонів містяни засвоїли чітко: худий мер - це загроза національній безпеці та прямий шлях до міжгалактичної анігіляції. Місто гарячково нарощувало свій політичний та антропометричний об'єм в особі легітимної влади, поки Товстий Толік мовчки спостерігав за цим тріумфом народної кулінарної дипломатії.


УСІ МОЇ ТВОРИ НА САЙТІ: https://poembook.ru/orfei22