Не страхом живет человек а истиной Божьей

СЛАВА ОТЦЮ І СИНУ І СВЯТОМУ ДУХОВІ !!! ЦЕ СУТО ПРАВОСЛАВНА ВІДПОВІДЬ ПАНУ СОЛОМКУ: НЕ СТРАХОМ ЄДИНИМ ЖИВЕ ЛЮДИНА АЛЕ ВСЯКОЮ  ІСТИНОЮ БОЖОЮ ПОВСЯКЧАС!
Шановний Пане Соломко, я уважно вислухав Ваше звернення. І перш за все скажу те, з чим важко сперечатися: війна приносить Україні величезні руйнування, гинуть люди, знищується інфраструктура, страждає економіка, виникають проблеми з енергетикою, логістикою, водопостачанням. Про це говорити потрібно. Народ має право знати правду і має право вимагати від влади відповідальності, підготовки та конкретних рішень.
Але я хочу відповісти Вам не як політичний коментатор політичному коментатору, а як православний священник людині, яка звертається до людей, котрі й без того живуть у щоденному страху.
Бо є одна дуже важлива річ: правду можна говорити так, що людина стане сильнішою, а можна говорити так, що вона втратить останню надію.
Господь наш Ісус Христос сказав: «Не бійся, тільки віруй» (Мк. 5:36). Зверніть увагу: Христос не сказав, що небезпеки не існує. Він не сказав: «Нічого страшного не відбувається». Ні. Небезпека була реальною. Але Господь сказав: «Не бійся».
І ось тут проходить дуже тонка межа між чесним попередженням і посівом паніки.
Коли ми говоримо людям: можуть бути удари, можуть бути перебої з електрикою, водою, теплом — це відповідальна розмова. Треба запасатися водою, мати необхідні ліки, ліхтарі, заряджені телефони, знати найближче укриття, допомагати літнім людям і дітям. Це мудрість.
Але коли після цього людину занурюють у картину майбутнього, де попереду лише голод, холод, відсутність води, знищення міст і повна безпорадність, виникає запитання: що саме ми залишаємо в серці слухача — розумну готовність чи страх?
Святе Письмо говорить: «Бо дав нам Бог духа не боязні, але сили і любові і цнотливості» (2 Тим. 1:7).
Тому православний християнин не повинен бути ані безтурботним, ані панікером.
Ми повинні бути тверезими.
Апостол Петро говорить: «Будьте тверезі, пильнуйте» (1 Пет. 5:8). Не сказано: «Будьте налякані». Сказано: будьте тверезі.
Це величезна різниця.
Ви багато говорите про знищені склади, паливну інфраструктуру, порти, підприємства, ППО, воду, каналізацію. Добре. Але дозвольте поставити інше питання: а що буде з душею людини, яка щодня чує лише про неминучу катастрофу?
Бо людина може пережити відсутність світла кілька годин. Може пережити холод. Може пережити труднощі з продуктами. Але якщо в її серці згасне надія, тоді біда стає набагато страшнішою.
Христос сказав: «Не турбуйтеся для душі вашої, що вам їсти та що пити, ні для тіла вашого, у що одягнутися» (Мф. 6:25). І далі Господь не закликає нас сидіти склавши руки. Він говорить: «Шукайте ж найперше Царства Божого і правди Його, і це все додасться вам» (Мф. 6:33).
Це не означає, що християнину не потрібно запасати воду. Звичайно, потрібно. Якщо завтра можуть бути перебої — наповни пляшки сьогодні. Якщо може не бути світла — заряди акумулятор. Якщо поруч живе самотня бабуся — подбай про неї. Якщо в сім'ї є діти — подбай про них.
Але при цьому не перетворюй підготовку до важких часів на поклоніння самому страху.
Мене особливо зачепили у Вашій розповіді слова про горщики, нечистоти, про те, що «вони там обісралися, а горщики ставити нам».
Пане Соломко, можна сердитися на чиновників. Можна критикувати владу. Можна вимагати відповідей. Але навіщо опускати мову до рівня образ і приниження?
Святий апостол Павло говорить: «Жодне гниле слово нехай не виходить із уст ваших, а тільки добре для повчання у вірі» (Еф. 4:29).
Я не кажу Вам мовчати. Я кажу: говоріть так, щоб після Ваших слів людина могла піднятися, а не тільки плюнути на землю від відчаю.
Бо владу сьогодні критикують тисячі людей. Політиків критикують журналісти. Експертів критикують експерти. А священник повинен нагадати ще про одне: над усіма царями, президентами, урядами, генералами, міністрами і міжнародними організаціями стоїть Бог.
«Не надійтеся на князів, на сина людського, в якому немає спасіння» (Пс. 145:3).
Це слово однаково стосується і Москви, і Києва, і Вашингтона, і Лондона, і Брюсселя. Не треба робити собі ідолів із політиків. Один політик може помилитися. Другий може зрадити. Третій може передумати. Четвертий може сьогодні обіцяти допомогу, а завтра відмовити.
А Христос не змінюється.
«Ісус Христос учора і сьогодні і навіки Той самий» (Євр. 13:8).
Ось де знаходиться справжня опора.
І ще одне.
Ви говорите про те, що Росія не змінила своїх намірів, що удари продовжуються, що війна стає війною на виснаження. Можливо, багато з Ваших оцінок потребують серйозної дискусії, перевірки цифр і фактів. Але я не хочу зараз сперечатися з Вами про кожну цифру. Не тому, що цифри не важливі. А тому, що для християнина є питання, важливіше за будь-яку статистику: ким ми залишимося після цієї війни?
Бо можна зберегти будинки й втратити душу.
Можна зберегти гроші й втратити милосердя.
Можна зберегти політичні переконання й втратити людяність.
Можна перемогти противника і при цьому дозволити ненависті перемогти власне серце.
А Господь говорить: «Яку користь людині здобути весь світ, а себе саму занапастити?» (Лк. 9:25).
Тому я хочу сказати українцям: не слухайте тих, хто закликає Вас закрити очі на небезпеку. Але й не слухайте тих, хто переконує Вас, що завтра неодмінно настане кінець.
Готуйтеся — але не панікуйте.
Запасайте воду — але не втрачайте віри.
Заряджайте телефони — але не забувайте молитися.
Допомагайте армії, медикам, рятувальникам, сусідам, стареньким і дітям — але не забувайте, що перед Богом кожна людська душа має безцінну вартість.
І якщо завтра не буде світла — запаліть свічку.
Але нехай разом із цією свічкою горить і молитва.
Якщо завтра буде холодно — накрийте ковдрою дитину.
Але разом із нею зігрійте і того, хто самотній.
Якщо не буде води — поділіться пляшкою з сусідом.
Якщо не буде їжі — розділіть хліб.
Ось тоді ми будемо народом, який не просто виживає.
Ми будемо народом, який залишається людьми.
Бо найбільша перемога — це не тоді, коли ворог перестав стріляти. Найбільша перемога починається тоді, коли зло не змогло зробити нас подібними до себе.
Християнин не має права бажати смерті невинним людям. Християнин не повинен радіти загибелі мирних людей — ні українців, ні росіян, ні кого завгодно.
Ми можемо називати зло злом. Ми можемо вимагати справедливості. Ми можемо захищати свою землю. Ми можемо молитися за наших воїнів.
Ми можемо вимагати від влади відповідальності.
Але при цьому повинні пам'ятати слова Спасителя: «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро чиніть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас» (Мф. 5:44). Це не слабкість. Це християнство.
І тому, пане Соломко, я не закликаю Вас замовчувати проблеми. Навпаки — говоріть про них. Говоріть голосно. Вимагайте відповідей. Вимагайте від влади підготовки до зими. Вимагайте захисту цивільного населення. Вимагайте відповідального ставлення до ресурсів держави.
Але разом із правдою давайте людям і надію.
Бо людина, яка знає тільки про небезпеку, стає рабом страху.
А людина, яка знає про небезпеку, але пам'ятає про Бога, стає мужньою.
Святе Письмо говорить: «Господь — світло моє і спасіння моє: кого маю боятися? Господь — твердиня життя мого: кого маю лякатися?» (Пс. 26:1).
Ось відповідь Церкви на темряву війни.
Не заперечення реальності.Не рожеві окуляри.Не політична пропаганда.
І не паніка.А віра, тверезість, мужність, милосердя і молитва.
Ми не знаємо, якою буде наступна зима.
Ми не знаємо, скільки ще триватиме ця війна.
Ми не знаємо, які рішення завтра приймуть політики.
Але ми знаємо те, чого не може забрати жодна ракета.
Ми знаємо, що Христос воскрес.
Ми знаємо, що смерть не має останнього слова.
Ми знаємо, що зло не буде вічним.
Ми знаємо, що «Бог нам прибіжище і сила, швидкий помічник у бідах» (Пс. 45:2).
Тому, дорогі брати і сестри, не бійтеся.
Будьте готові — але не налякані.
Будьте обережні — але не боягузливі.
Будьте тверезі — але не відчайдушні.
І головне — не втрачайте Бога.
Бо якщо в домі немає електрики, але є молитва — цей дім ще не в темряві.
Якщо на столі мало хліба, але люди діляться останнім шматком — цей стіл не порожній.
Якщо навколо війна, але людина не перестала любити — значить, зло ще не перемогло.
І якщо над Україною знову буде важке небо, нехай під цим небом лунає не тільки тривога, а й молитва:
Господи, помилуй Україну.
Господи, збережи наших людей.
Господи, укріпи тих, хто захищає життя.
Господи, напоум тих, хто приймає рішення.
Господи, зупини кровопролиття.
Господи, даруй мир живим і упокой загиблих.
І найголовніше — не дозволь нам втратити людяність, віру і любов.
Бо Україна потребує сьогодні не тільки ракет, ППО, електрики, води й продовольства.
Україна потребує ще й сердець, у яких живе Христос.
Слава Богу за все.

Аминь
Автор священик Олександр (Широков О. О.) 08,08,2026 м Київ Україна.