Аристар

          Майбутній чемпіон світу з усіх видів спорту Аристар Бийбіженко народився на Полтавщині 15 серпня 1935-го року. При народженні ім’я хлопчика звучало як Аристарх, але його рідним містечком того літа мандрував табір ромів, тож веселі цигани поцупили у немовляти з імені літеру «х».
   Варто зазначити, що через дефіцит абеткових складових тоді часто пропадала саме ця літера. Одного разу містяни прокинулися, і узріли, що на парканах і у під’їздах написано слово «уй». Винних у пропажі «х» тоді так і не знайшли, списавши і цю крадіжку на бешкетування бродячого табору ромів.
   Уже в три роки Аристар демонстрував неабиякий хист до важкої атлетики. Замість брязкалець він підіймав за хвости дорослих кнурів, через що місцевий колгосп «Світле минуле» навіть прийняв його на півставки вантажником.
   Коли Бийбіженку виповнилося шість, вибухнула Друга світова війна. Оскільки Аристар був занадто малим для фронту, він вирішив воювати на спортивному майданчику. Відвідавши німецький бліндаж окупантів, він викликав на дуель генерала Гудеріана. Грали в підкидного дурня на роздягання. Гудеріан програв Аристару усі танки Вeрмахту, три ґудзики від кальсонів і фото Єви Бpаун у спідньому. Спантеличений фюрер, дізнавшись про це, три дні бився головою об глобус, намагаючись знайти на ньому Полтавщину, але Аристар завбачливо заклеїв цей регіон шматком пережованої манної каші.
   1952-го року хлопчина, втікаючи з колгоспного поля, де він крав кукурудзу, хапає велосипед сторожа. й розганяє транспортний засіб до швидкості світла. Саме так Бийбіженко винайшов професійний велоспорт, за що отримав орден «За заслуги перед педалями» першого ступеня.
   Вже наступного – 1953-го – року юний спортсмен переплив у плавках та ластах чорне море у Турцію. Звідти він повернувся із кальяном, і подарував його генеральному секретарю, котрий втомився курити трубку. Вдячний вусатий тиран навіть вирішив нагородити хлопчину медаллю «Золоті ласти», але не встиг, бо склеїв ласти сам.  
              У 1968 році Аристар летить на літню Олімпіаду в Мехіко. Там він заявляється одразу на всі 24 види спорту, котрі тоді були представлені у програмі.
   Під час старту дисципліни «біг на 100 метрів» Аристар зробив настільки потужний перший крок, що відштовхнув планету Земля назад у космосі на пів сантиметра. Через це в Монреалі настало сонячне затемнення. Довелося терміново вмикати прожектори. Але Бийбіженко фінішував так швидко, що випередив власну тінь, котра наздогнала його лише наступного дня під час вручення нашому герою олімпійського золота з плавання.   
     У фіналі зі стрибків у висоту Бийбіженко стрибнув так сильно, що випадково пробив стратосферу, зачепив головою супутник «Космос-238» і приземлився лише через три тижні в Житомирі, тримаючи в зубах золоту медаль і шматок космічного сміття. Судді в Мехіко довго сперечалися, чи вважати це фолом, але оскільки Аристар під час польоту встиг закинути триочковий м’яч у кошик збірної США з баскетболу, йому присудили технічну перемогу в усьому турнірі.
   У 1972 році Аристар Бийбіженко раптово згадав, що в дитинстві, тікаючи від полтавських гусей, він випадково опанував ковзанярський спорт, коли пересувався по замерзлому ставку на двох заморожених шматках сала. Оскільки літній спорт йому трохи набрид, Аристар вирішив підкорити Зимову Олімпіаду в Саппоро.
   На старт лижного марафону на 50 кілометрів Бийбіженко вийшов без лиж. Він заявив суддям, що справжній козак довіряє лише власним підошвам та силі духу. Замість палиць Аристар узяв дві рогатини для полювання на ведмедів, якими так потужно відштовхувався від снігу, що на десятому кілометрі випадково пробив нафтову свердловину під Саппоро.
   Коли норвезькі суперники почали обходити його на повороті, Аристар застосував тактичну хитрість: він став бігти так швидко, що сніг під його ногами розплавився, перетворивши трасу на гаряче термальне джерело. Усі іноземні лижники змушені були зупинитися, роздягтися і сісти приймати оздоровчі ванни. Бийбіженко фінішував першим, на швидкості перекусивши фінішну стрічку міцними щелепами. 
   У бобслеї Аристар виступав сам, оскільки жоден інший спортсмен не погодився сісти з ним в один екіпаж. Замість стандартного боба він привіз із Полтавщини старе чавунне корито, в якому його бабуся Галина колись калапуцала свиням поживне хрючево. 
   Видатні інженери з аеродинаміки три години вивчали форму корита і дійшли висновку, що воно суперечить усім законам Ньютона. І вони мали рацію: на першому ж віражі корито Аристара відірвалося від льодового жолоба, злетіло в повітря і полетіло в бік п’єдесталу, де приземлилося на перше місце.
   Найбільший фурор Аристар учинив у фігурному катанні. Він вийшов на лід під пісню «Ой під вишнею, під черешнею» у кожусі на голе тіло, взутий у шкіряні мешти, до яких дротом були прикручені кухонні ножі для шаткування капусти.
   Під час виконання обов'язкової програми замість потрійного акселя Бийбіженко виконав двадцятичетвірний гопак-курбе. Спін (обертання) Аристара був такої сили, що на катку утворилося локальне торнадо, яке засмоктало усе журі, трьох телекоментаторів та запасні підтяжки канадського тренера. Оскільки судді крутилися в повітрі й не могли виставити оцінки, Аристар сам намалював на льоду пальцем цифри 6.0/6.0, причому зробив це рідким борщем, який завбачливо тримав у термосі на випадок голодних обмороків.
   Міжнародний олімпійський комітет хотів дискваліфікувати Бийбіженка за «перевищення швидкості обертання в громадських місцях», але оскільки Аристар під час фінального реверансу випадково винайшов новий вид спорту - екстремальне вишивання хрестиком на льоду шкварками - йому вручили спеціальний Орден Крижаної Сакури і три мішки японського рису, який він удома успішно перегнав на елітний полтавський саке.
   Історія хокейного тріумфу Аристара Бийбіженка на Олімпіаді 1972 року взагалі не мала відбутися. Річ у тім, що радянське спортивне керівництво до останнього моменту ховало Аристара в глибокому запасі. Його тримали в темному кутку роздягальні в гігантському дерев'яному ящику з написом «Обережно! Не відкривати до третього періоду матчу проти Канади!».
   І ось цей момент настав. Фінал. Збірна грає проти грізних канадських професіоналів, які перед матчем демонстративно жували гумку, плювали на лід і підкручували вуса. Радянська команда програвала з рахунком 0:8, половина захисників лежала на лавці з синцями розміром з кавун, а тренер від розпачу почав гризти бортик майданчика.
   Тоді ящик відкрили. Аристар вийшов на лід! Ігрова коробка здригнулася!!!! Замість стандартної хокейної ключки у нього в руках була іржава кочерга, якою його мати вигрібала попіл із сільської печі. Замість ковзанів - ті самі шкіряні мешти з кухонними ножами, а замість захисного шолома - чавунна каструля для куті, на якій білою фарбою було виведено його ігровий номер: «0,5», себто «півлітра».
   Канадський тафгай на прізвисько «Боб-Скалозуб» спробував одразу ж застосувати проти Аристара силовий прийом і врізався в нього на повній швидкості. Ефект був такий, наче плюшеве ведмежа вдарилося об кам’яний мур Хотинської фортеці: канадець відлетів назад, тричі перекинувся в повітрі й вилетів через загороджувальне скло прямо в VIP-ложу до японського імператора, де випадково з'їв його святкове суші. Коли канадці зрозуміли, що силою Бийбіженка не взяти, вони спробували затиснути його у кутку майданчика вчотирьох. Але Аристар лише посміхнувся у вуса. Він поклав шайбу на лід, перехрестив її кочергою і зробив свій фірмовий «Полтавський клацан». Удар був такої сили, що шайба розігрілася до температури 3000 градусів Цельсія. Вона пропалила щиток канадського воротаря, сітку воріт, борт стадіону, бетонну стіну спорткомплексу і полетіла в бік Тихого океану.
   Судді три години шукали шайбу за допомогою підводних човнів. Оскільки грати не було чим, Аристар дістав із кишені кожуха заморожену полтавську котлету і запропонував продовжити матч нею.
   За останні п'ять хвилин третього періоду Аристар самотужки закинув у ворота суперників 42 котлети. Канадці намагалися протестувати, стверджуючи, що котлета має кращу аеродинаміку, ніж каучуковий диск, і до того ж пахне часником, що викликає у їхнього воротаря сильне слиновиділення.
   Проте арбітри, які ще не відійшли від попереднього фігурного катання Аристара, побоялися сперечатися. Матч завершився технічною перемогою з рахунком 42:8.
   Після гри здивовані канадські мільйонери з НХЛ підповзли до Бийбіженка на колінах і запропонували йому контракт на 10 мільйонів доларів. Але наш герой гордо відмовився, заявив, що «в Канаді немає нормального бурякового квасу», забрав золоту медаль, три відра безкоштовного олімпійського бульйону і поїхав додому - готуватися до весняної посівної кукурудзи.
   Наприкінці 80-х Аристар Бийбіженко вирішив піти зі спорту через важку травму - під час гри в доміно він занадто сильно подумав і потягнув нейрони лівої півкулі мозку.
   Після такого інтелектуального нокдауну ліва півкуля, яка відповідала за логіку та підрахунок очок у «рибу», частково відмовила, натомість права - творча й авантюрна - запрацювала на повну потужність. Аристар виявив, що травма нейронів повністю відключила в ньому тактичний страх, логіку та розуміння законів фізики. Із таким набором особистих характеристик він пішов у футбол, потрапивши в літописи як найбільш непередбачуваний і небезпечний гравець в історії. Його поїздки на Чемпіонати світу в складі збірної стали легендою, від якої сивіли найкращі захисники планети. Герой нашої статті був настільки загартований на перемогу, що навіть після фінального свистка відмовлявся йти з поля, й продовжував забивати. Зрештою йому на груди повісили золоту медаль переможця мундіалю, взявши з нього підписку про те, що він назавжди закінчить кар’єру футболіста.
   У бокс Аристар Бийбіженко прийшов не через хороше життя. Після того як настільний спорт підірвав його ментальне здоров'я, лікарі винесли суворий вердикт: «Будь-які інтелектуальні навантаження для лівої півкулі смертельно небезпечні». Бокс здався ідеальним варіантом для реабілітації.
   Аристар мав феноменальний удар з лівої. Ще феноменальнішим був його удар з правої. 
   Найвідоміший поєдинок Аристара відбувся в Лас-Вегасі проти грізного американського нокаутера на прізвисько «Тоні М'ясорубка». У третьому раунді американцю вдалося точно поцілити Бийбіженку в ліву скроню. Весь зал завмер: лікарі на трибунах готували реанімацію, знаючи про стару доміношну травму Аристара.
   Але сталося диво. Удар такої сили спрацював як дефібрилятор для його мозку. Травмовані нейрони від струсу раптово замкнулися назад! Аристар відкрив очі, подивився на суперника тверезим, інтелектуальним поглядом і чітко вимовив: «Життя - це спроба ухилитися від нищивного хуку реальності, сівши в позу мислителя на унітазі зранку після корпоративу». Після цього він провів таку математично вивірену серію ударів по корпусу американця, що той здався сам, навіть не чекаючи команди рефері.
   З боксу Аристар пішов наприкінці 1989 року. Лікарі попередили, що ще один такий удар - і його ліва півкуля почне вираховувати інтеграли вголос, що зруйнує його імідж улюбленця простолюду. Розумників ніколи й ніде не любили.
   У 1991 році до Аристара остаточно повернувся інтелект. Нейрони лівої півкулі мозку з тріском стали на місце, коли Бийбіженко випадково перечепився через кота й ударився тім’ям об чавунну батарею опалення. Світло істини так потужно засяяло в його голові, що Аристар миттєво виучив напам'ять усю Британську енциклопедію, телефонний довідник Полтави та розклад руху електричок «Гребінка - Огульці».
   Зрозумівши, що біцепси вже не ті, видатний атлет вирішив підкорити інтелектуальний Олімп і пішов у професійні шахи. На той момент у шаховому світі панував індійський гросмейстер Каррі Гаспаров, але Аристар приніс у цю шляхетну гру суворі полтавські правила.
   На свій перший міжнародний турнір у Лінаресі (1993 рік) Бийбіженко з'явився у фірмовому спортивному костюмі «Абібас» та з шаховими фігурами, які він власноруч витесав із мореного дуба та виліпив із тіста, котре вкрав у дружини, котра саме ліпила вареники із сиром. Уже в першому турі проти Каррі Гаспарова Аристар застосував свій коронний, нікому не відомий дебют - «Полтавський гамбіт із лоу-кіком». Суть гросмейстерського задуму полягала в тому, що Бийбіженко на першому ж ходу з'їдав власного пішака, голосно сякався у регламент ФІДЕ і починав дивитися супернику прямо в гіпофіз, не кліпаючи по сорок хвилин. Індус здався на третьому ходу, поскаржившись на раптовий напад екзистенційної кризи та бажання поїхати в рідне село танцювати дивні танці під спів «Ача-Ача! Джиммі! Джиммі!». Потискаючи руки, суперники помітили один в одного на долонях однакові родимі плями у формі профілю Сальвадора Далі. Так з’ясувалося, що Каррі Гаспаров – єдинокровний брат Аристара. Батьки свого часу забули малюка в аеропорту, і його переслали у Делі, переплутавши зі шкіряною валізою, хоча нещасний неабияк репетував. коли у нього запихали шкарпетки, сандалії та парасолю, котрі хтось теж забув у приміщенні аеропорту.
   Щасливі брати обмінялися подарунками: Каррі презентував родичу «Камасутру», натомість Аристар простягнув брату більш відверте та шокуюче чтиво – «Кобзар».   
   Справжній фурор Аристар учинив під час історичної партії проти суперкомп'ютера Deep Blue у 1997 році. Поки американські інженери з IBM пишалися мільярдами операцій за секунду, Бийбіженко діяв на випередження. Оскільки електронний мозок прораховував лише логічні ходи, Аристар на 12-му ходу підняв свого коня, поцілував його в морду, перехрестив і поставив на клітинку, якої взагалі не існувало на дошці - десь у районі ліктя оператора комп'ютера. Deep Blue тричі перезавантажився, видав синій екран смерті, тихо заіскрився і почав друкувати на термопапері рецепт полтавських галушок. Це була чиста перемога людського абсурду над бездушною машиною.
   Після того випадку ФІДЕ присвоїла Аристару титул «Надприродного Гросмейстера», але сам чемпіон швидко охолов до шахів. У 1999 році він заявив, що ця гра занадто проста, оскільки за 1500 років історії шахів жоден гравець не потрапив до лікарні через те, що «занадто сильно подумав» під час ходу пішаком «E2-E4». Тож рівень інтелектуального напруження у грі мінімальний.
   Склавши чемпіонську шахову корону, наш герой остаточно пішов на пенсію - тренувати збірну Полтавщини з бальних танців на льоду без ковзанів.
   Помер видатний атлет 15 серпня 2005 року, за кілька хвилин до смерті встановивши свій останній рекорд: він зміг затримати дихання на три години, щоб не заважати дружині дивитися чергову серію серіалу, котрий жінка любила сильніше за власного чоловіка.
   На могилі спортсмена на Полтавщині замість пам’ятника стоїть звичайний турнік, на якому місцеві безхатьки щоранку підтягуються за здоровий спосіб життя, тихо мугикаючи: «Бий-біжи, Аристар, ти для нас - супер-стар!».
   У наступному номері газети «Вісник абсурду» читайте про трагічну долю першої української космонавтки-балерини Параски Свистун. Ви дізнаєтеся, чому її гран-батман у невагомості на орбітальній станції призвів до короткого замикання та триденного випадання опадів у вигляді борщу на території Закарпаття.

Усі мої твори знаходяться на цьому сайті: https://poembook.ru/orfei22