Басейн

I

   Кризовий PR-менеджер Назарій вийшов зі свого чорного, наче душа грішника, гелендвагена о пів на одинадцяту. Серпнева спека вже вичавлювала людей насухо, наче чемпіон з армреслінгу вологу ганчірку. Його пафос не потребував підтверджень: він просто стояв біля відкритих дверей машини, а повітря навколо нього виглядало дорожчим, ніж у решті району. Назарій поправив манжети сорочки, яка коштувала як три місяці оренди квартири на Позняках, і подивився на світ із виразом обличчя хірурга, який прийшов вирізати пацієнту апендикс совісті за дуже хороший гонорар.
   На скляному кубі офісу блимав темно-синій напис із назвою компанії «PR-Божий дар». Під вивіскою вирував мітинг. Натовп із кількох десятків людей, які явно не могли дозволити собі кондиціонер навіть у кредит, намагався штурмувати вхід. Вони протестували проти заводу Товариство з обмеженою відповідальністю «ДніпроУкрПромАгро» (скорочено ТОВ «ДУПА»). Завод належав місцевому олігарху. Підприємство офіційно виробляло дієтичні хлібці та еко-пакування, але неофіційно - зливало у міську річку речовину, через яку вода у водоймі набула консистенції мазуту та мутно-коричневого кольору з чималими непрозорими бульбами. Річка більше не текла, вона просто лежала в руслі, як втомлений чиновник, і змушувала місцевих качок пересуватися виключно пішки і з помітною задишкою.
   Назарій зафіксував поглядом плакат «Дайте рибі дихати!» і щиро здивувався, чому ці люди витрачають свій водночас безцінний і такий дешевий час на речі, які не приносять дивідендів. Він закрив двері гелендвагена з глухим, ситим звуком, і рушив прямо крізь натовп, залишаючи за собою шлейф парфумів із нотками цинізму та сандалу.
   Лідер протестувальників спробував тицьнути Назарію в обличчя шматок картону, прикручений до швабри. Текст на плакаті кричав капслоком: «ТОВ „ДУПА“ - СПОНСОР НАШОГО КЛАДОВИЩА!», а сама конструкція ледь не пом’яла PR-менеджеру його фірмову зачіску. Назарій навіть не кліпнув. Його обличчя залишалося гладким і нерухомим, наче мармурова плита згаданого вище кладовища. Втім, багатій мусив визнати, що деякі з гасел, що їх тримали на витягнутих вгору руках мітингувальники, були досить винахідливими, а деякі – навіть дотепними. На кшталт оцих: «Наші річки настільки багаті на залізо, що магніти липнуть до жаб», «Купатися в річці тепер безпечно: жодна бактерія там не виживає!» та «Свята вода з місцевої ріки: світиться вночі без жодних свічок!». 
   З юрби вискочила жінка середнього віку. Вона тримала транспарант із зображенням черепа та схрещених кісток, намальованих червоною гуашшю, яка вже почала стікати від спеки, нагадуючи криваві сльози. Очі жінки палали праведним гнівом, а вени на шиї напружилися так, ніби готові були вистрілити в PR-менеджера порцією екологічного компромату.
- Схаменіться! - проповідницьки закричала вона прямо в його стерильний всесвіт, обдаючи Назарія гарячим подихом із нотами заспокійливої валеріани. - Якщо не зупинити діяльність ТОВ „ДУПА“, ціаніди та стрихнін з їхніх викидів всотаються у водоканал міста! Вони ж отруять усіх мешканців! Ви хоч розумієте, що ваша контора готує масове вбивство?!
   Назарій не став відповідати. Він був вищим за це. Просто пройшов крізь натовп із легкістю ножа, що розрізає теплий маргарин, штовхнув важкі скляні двері й мовчки зайшов у будівлю.
   Двері зачинилися за спиною. Гамір стих, наче його відрізали великими канцелярськими ножицями. Усередині панувала приємна прохолода, пахло фірмовим ароматом дорогої кави, шкіряних крісел та великих грошей, які дуже сильно хочуть здаватися чистими. Назарій зупинився біля дзеркальної стіни холлу, поправив вузол краватки й ледь помітно посміхнувся. Весь цей галас на вулиці викликав у нього лише професійну пиху. Він згадав минулий тиждень і завод, якому вони з командою нещодавно відбілили репутацію до сніжного, просто-таки альпійського блиску.
   Клієнти звернулися до Назарія в стані повної істерики. Керівництво ТОВ «ДУПА» тоді бігало кабінетами, бо державна екоінспекція вже занесла над ними сокиру закриття через тонни мазуту, ціаніду та стрихніну у стічних водах. Але замість того, щоб будувати очисні споруди (що коштувало як бюджет невеликої області), топменеджери агенства «PR-Божий дар» вигадали геніальний у своєму цинізмі план. Вони вирішили не ховати викиди, а зробити їх своєю головною фішкою.
   Назарій особисто запропонував клієнтам концепцію: офіційно оголосити, що завод перепрофілюється на «Інноваційний хаб екстремальної бальнеології та омолодження». Вони вигадали брендбук, згідно з яким фіолетова рідина з хімікатами - це не промислове сміття, а унікальна мінеральна ропа «ДУПА-Віталь», яка нібито виводить шлаки через шок для організму. Стрихнін у релізах назвали «природним тонізуючим мікроелементом для стимуляції нервових закінчень», а ціанід - «активним кисневим детоксом». Вони навіть розіслали пресрелізи про те, що планують відкрити на базі стічного каналу перший у Східній Європі курорт радикального довголіття, куди пускатимуть лише за VIP-підпискою. І медіа це зжерли. Назарій особисто упакував цей абсурд у глянцеву обгортку, перетворивши потенційну кримінальну справу на інвестиційний прорив року.
   Звісно, дехто ще зберіг зачатки критичного мислення. Ці дехто й мітингували зараз за стінами. Але що з того? Юридично усе по закону. Поки горобці цвірінькають, коти знай собі сито облизуються.
   Назарій знову посміхнувся дзеркалу, репетируючи ту саму фірмову посмішку, яка на переговорах зазвичай коштувала клієнтам додатковий нуль у чеку. Це була посмішка людини, яка могла б продати пустелі Сахара абонемент на пісок преміум-класу, напередодні придбаний у тієї ж Сахари зі знижкою.
   Між тим серпнева спека відчувалася навіть у цьому кондиційованому скляному палаці - система охолодження явно не справлялася з розпеченим повітрям. Стерши з чола лоскотливу краплю поту, Назарій дістав смартфон і набрав контакт, підписаний лаконічно: «ПРОРАБ».
   Усі чималі гроші, отримані за віртуозне відбілювання репутації заводу ТОВ «ДУПА», наш герой не став розпилювати на дрібниці. Він повністю вклав їх у будівництво на власному подвір'ї розкішного басейну. Це мав бути його особистий оазис насолоди, закритий від решти світу високим парканом. І саме сьогодні бригада будівельників мала повністю закінчити роботу й здати об'єкт «під ключ». Назарій уже уявляв, як увечері змиватиме із себе бруд чужих репутаційних криз у кришталево чистій воді.
- Так, Назарію Кіндратовиче! - хрипко крикнув прораб у слухавку, намагаючись перекрити металевий скрегіт на задньому плані.
- Ну що там? - сухо кинув кризовий PR-менеджер, ліниво розглядаючи свої дорогі туфлі в дзеркальному відображенні холу. Його голос звучав з упевненістю людина, котра за все заплатила, й очікує натомість відповідного ставлення.
- Усе за планом. Останній грошовий переказ бригада отримала, - прораб задоволено крехтів, і в слухавці чітко почувся плюскіт води. - Плитку виклали, ідеально як у найкращих домах. Зараз тривають останні приготування насосів, німецька автоматика, фільтри - усе найвищої якості. Шланги вже підключили до центральної магістралі, запускаємо систему наповнення. Коротше, Кіндратовичу, до шостої вечора можна буде купатися. Водичка буде - як сльоза немовляти!
   Назарій задоволено примружився. Думка про те, що брудні гроші ТОВ «ДУПА» вже через кілька годин перетворяться на його особисту прохолодну розкіш, приємно лоскотала самолюбство.
- Добре, Степане. Щоб без фокусів мені. О шостій буду вдома, - відрізав Назарій і натиснув відбій.

II

   День минув у млосному очікуванні дива, хоча роботи було чималенько. До шостої вечора Назарій працював у режимі промислового блендера, який перетирав чужі гріхи на поживне пюре для преси. Його кабінет нагадував приймальне відділення райських воріт, де замість апостола Петра сидів чоловік у дорогому піджаку й приймав оплату в євро.
   Протягом робочого дня Назарій встиг провернути кілька репутаційних див, від яких у чесних журналістів десь у районі серця починався нервовий тик. Кейси були такими:
- Мережа ресторанів «Ситий Глист». Клієнти звернулися після того, як у їхньому фірмовому супі знайшли щось, що за життя явно вміло повзати. Назарій перейменував інцидент на «ексклюзивний гастрономічний перформанс із живою біомасою» та оголосив тиждень азійської автентики.
- Забудовник «Гіпс-Транс-Буд». Їхній новий елітний житловий комплекс дав тріщину завширшки з долоню ще до здачі в експлуатацію. Назарій випустив реліз про те, що це «будинок із дихаючим фасадом та інтегрованими деформаційними швами для компенсації тектонічних коливань».
- Птахофабрика «Бройлер-Нірвана». Через збій у системі вентиляції три тонни курятини трохи протухли. Назарій запакував це як «лінійку м'яса сухого визрівання з пікантним сирним ароматом для справжніх гурманів».
- Виробник дитячих іграшок «Пластик-пухнастик». Їхні гумові качечки виділяли стільки фенолу, що діти починали бачити сни у форматі 4D. Назарій оголосив, що це «інноваційні іграшки з ароматерапевтичним ефектом для стимуляції креативного мислення». Додатково порадив перерахувати дещицю доходу від реалізації качечок у якийсь сиротинець, роздувши з того гучний марафон благочинності. 
- Мер невеликого містечка. Його заскочили на будівництві триповерхового маєтку під час ремонту єдиної лікарні. Назарій написав, що мер особисто тестує нові будівельні матеріали, щоб потім безкоштовно передати технологію місту.
- Текстильна фабрика «Шовковий шлях». Вони випадково випустили партію шкільної форми, яка від тертя билася струмом. Назарій назвав це «одягом із мікро-магнітними імпульсами для покращення кровообігу та концентрації уваги учнів в епоху девайсного аутизму».
- Приватна клініка «Доктор Ноу». Хірург випадково залишив у пацієнтці свій наручний годинник. Назарій подав це як «унікальний експеримент із цілодобового моніторингу серцевого ритму зсередини організму».
- Хлібзавод «Паляниця-Плюс». У батонах знайшли рештки цвяхів. Назарій запевнив пресу, що це нова лінійка продукції «Збагачена залізом для профілактики анемії».
   Наш герой крутив правдою, як дурень макітрою. Зрештою правда - це як сире тісто: якщо дати їй спокій, вона просто зачерствіє, але якщо її правильними руками місити, крутити й запікати в медіа-просторі, з будь-якого бруду можна зліпити преміальний круасан.

III

   Коли стрілка годинника наблизилася до омріяної шостої, Назарій сидів у кріслі втомлений, але абсолютно щасливий. Його репутаційний відбілювач працював безвідмовно. Він закрив ноутбук, відчуваючи, що чесно заробив на свій вечірній блаженний заплив.
   Назарій приїхав додому, коли сонце вже почало плавитися на горизонті, залишаючи на асфальті довгі тіні. У будинку він першим ділом увімкнув кондиціонер на повну потужність, змусивши кімнатну спеку капітулювати перед арктичним затишком. Скинувши важкий піджак на шкіряний диван, він пройшов на кухню. Відкрив блискучий нікельований кран, налив повну склянку прохолодної, освіжаючої води й вийшов крізь скляні розсувні двері у внутрішній дворик за будинком, задоволено сьорбаючи з кришталю.
   Перед ним розкинувся справжній шедевр будівельного мистецтва. Басейн, на який пішли всі гроші від ТОВ «ДУПА», сяяв під вечірніми променями сонця так, ніби його виклали шматочками чистого неба. Дзеркально гладка поверхня води манила своєю ідеальною, майже гіпнотичною нерухомістю. Гідромасажні форсунки та ультрасучасне світлодіодне підсвічування, яке вже почало м'яко пульсувати на глибині, створювали відчуття тріумфу капіталізму над законами природи. Вода здавалася настільки чистою та свіжою, що кожна її крапля буквально кричала про статус і багатство свого власника.
    Назарій зробив ще один глибокий ковток зі склянки, примружився від задоволення і зробив перший крок теплою терасою назустріч своєму особистому, заслуженому раю.
   Господар скинув із себе весь брендовий одяг, залишивши дорогі ганчірки лежати на терасі безформною купою, і роздягнувся догола. Вода в басейні мерехтіла, наче розплавлене срібло, і манила його до себе, обіцяючи абсолютне блаженство.
   Він зробив глибокий вдих, напружуючи м'язи для красивого стрибка, як раптом у горлі різко й сухо запершило. Назарій здавлено кашлянув, рефлекторно підставивши долоню, і опустив погляд. На бездоганно доглянутій шкірі червоніла щойно виплюнута свіжа, густа кров.
   У ту ж секунду в грудях запекло так, ніби туди плеснули тим самим промисловим мазутом. Легені стиснулися в судомі, відмовляючись приймати розпечене серпневе повітря. Згасаючим зором Назарій зиркнув на порожню, щойно випиту, кришталеву склянку на столику - здивовано, з глибокою німою образою, як Юлій Цезар на Брута. До його медійної голови нарешті дійшло, звідки міський водоканал брав воду для цього району і куди саме ТОВ «ДУПА» зливало свою преміальну отруту.
   Ноги зрадницьки підкосилися. Видатний майстер ілюзій і репутаційного відбілювання важко рухнув долілиць на теплу терасну дошку - безглуздий, голий і мертвий, усього за один короткий крок від своєї омріяної насолоди. Вода в басейні продовжувала байдуже сяяти, відображаючи чисте вечірнє небо.

Усі мої твори на цьому сайті: https://poembook.ru/orfei22