Гравiтацiя

               Ніч у Нью-Йорку пахла смаженими каштанами, бензином і - якщо принюхатися ближче до провулка 42-ї стріт - чистою, нерозбавленою магією.
      Фея Дінь-Дінь сиділа верхи на заіржавілому кондиціонері, зосереджено підтягуючи колготки в сіточку. Її важкі армійські черевики, вимазані в міській пилюці, звисали над прірвою мегаполіса. Вона роздратовано стенула прозорими крилами, які в темряві світилися яскравіше за неонову вивіску «Broadway Beat» праворуч від кондиціонера. Від поруху крил на брудний асфальт посипався золотавий пилок, потрапивши на місцевого щура, котрий саме ласував шматком коробочки з-під МакНагетсів. Пацючок, несподівано у першу чергу для самого себе, піднявся у повітря, зависнувши над твердю на відстані близько метра. Спочатку тваринка запанікувала, марно намагаючись бігти, але швидко второпала правила польотів: відштовхувалася у повітрі задніми лапками і гребла урізнобіч передніми. Так долетіла до кінця провулку і зникла за рогом.      
- Чуєш, крилата, у тебе ліцензія на ілюмінацію є? – почувся поруч підфарбований іронією голос.
     На пожежній драбині стояв Ден. Він був звичайним нью-йоркським баристою, який заборгував за оренду і мав єдину суперздатність - заварювати ідеальний еспресо навіть із заплющеними очима. Зараз у його руках було два  паперових стаканчики із гарячою кавою, від якої йшла пара.
- Ліцензія? - Дінь-Дінь іронічно вигнула брову, ліниво потягнулася, наче кішка, демонструючи татуйовану від шиї до п'ят спину. - Хлопче, я була трендсетером магії ще тоді, коли цей ваш Мангеттен був лісовою хащею, а довкола сновигали довстодупі бобри.
- У такому разі бобри паскудно працювали над інфраструктурою, - Ден піднявся вище і протягнув їй стаканчик. - Тримай. Без цукру, як ти любиш. За рахунок закладу, бо твій пилок знову активував кавомашину, і вона почала варити лате зі смаком дитячих спогадів. Клієнти плакали від ностальгії. Шеф досі в шоці.
     Дінь-Дінь пирхнула, але каву взяла. Її пальці, прикрашені масивними перстнями, торкнулися його долоні. Ден відчув легкий електричний розряд і раптом чітко згадав, як у шість років уперше злетів із гойдалки. Буквально на секунду йому здалося, що сила тяжіння - це просто дурна вигадка дорослих. Тоді він – маленький хлопчик – летів угору, аж поки не починав падати. Потім чимдуж повертався на гойдалку, аби знову полинути ввись. І знову, і знову, і знову …
- Пилок фей - штука нестабільна, - зітхнула Дінь-Дінь, роблячи ковток кави. - Особливо в місті, де ніхто ні у що не вірить. Магія окислюється від вашого цинізму і перетворюється на неприємності. «Феячу як можу, а вигрібаю - як мушу». Це мій життєвий девіз. Казки дарують надії, реальність загартовує ці надії досвідом.
- Помітно по твоїх татуюваннях, - усміхнувся Ден, розглядаючи вигадливі чорні візерунки на її плечах. Малюнки, якщо придивитися, ледь помітно ворушилися, наче живі лісові хащі. - Невже це все пам'ять про Неверленд?
- Це пам'ять про те, що Пітер Пен виявився звичайним інфлюенсером, який застряг у кризі інфантилізму і відмовився платити аліменти за породжені казки, - відрізала фея. - Тому я змінила локацію. Тут, принаймні, чесний капіталізм. Робиш магію – отримуєш винагороду.
     Вони мовчали кілька хвилин. Місто навколо гуділо, сирени вили, а неонове світло фарбувало шкіру Дінь-Дінь у кислотні відтінки. Вона виглядала як бунтарка з царини панк-року, яка випадково впала в казан із чарівним зіллям.
- І що ти робитимеш далі? - тихо запитав Ден, дивлячись на її профіль, прикрашений пірсингом.
- Знайду гучну вечірку. Розкидаю трохи пилку. Може, за невеличку плату змушу якогось банкіра з Волл-стріт вірити, що він вміє літати. Головне, щоб не надто високо, бо страховка фей не покриває дурість людей.
- А може, залишишся? - Ден підсунувся ближче. - У мене зміна закінчилася. Можемо піти з'їсти піцу. Знаю одне місце, там тісто таке тонке, що це майже магія.
     Дінь-Дінь із цікавістю подивилася на нього. Її очі кольору лісового моху зблиснули чимось дуже теплим і зовсім не цинічним. Вона підвелася, її сяючі крила видали тихий звук, схожий на кришталевий дзвіночок.
- Піца? З пепероні? - уточнила вона.
- І з подвійним сиром.
- Гаразд, смертний, - Дінь-Дінь легко зістрибнула з кондиціонера, хоча її важкі армійські черевики гупнули об залізо пожежної драбини з цілком земним, важким звуком. - Але врахуй: якщо я випадково змушу твій шматок піци левітувати, ловитимеш його сам. У мене сьогодні кепський настрій.
      Коли вони спустилися в нічний брудний провулок, чарівниця змахнула трохи магічної субстанції з крил у його щойно допитий стаканчик з-під кави. Хлопець висипав сяючий подарунок на долоню, і почав роздивлятися. У нього в руці тліла жменя золотавого пилку фей.
- О, - Ден заворожено підняв руку. – Що це мені дасть? Я можу злетіти? Чи змусити літати бродячого кота?
     Дінь-Дінь зупинилася, іронічно схиливши голову набік.
- Знаєш, у чому ваша, людей, головна помилка? - тихо запитала вона, і в її голосі вперше зникла панк-іронія. - Ви думаєте, що магія - це порушення законів фізики. Що літати - це круто. Але правда в тому, що літати - неймовірно нудно. У повітрі немає за що зачепитися. Там мінімальне тертя, майже немає опору, відсутній ... сенс.
     Вона кивнула на власний паперовий стаканчик, на дні якого ще залишалася крапля гіркої кави.
- Справжня магія - це не гравітація, яку вимкнули. Справжня магія - це коли вас, восьмимільярдний натовп егоїстів, щомиті притискає до цієї круглої брили в космосі величезною силою. Вас насильно тримають разом. А ви при цьому примудряєтеся не просто не повбивати один одного, а ще й варити іншим каву, будувати будинки й шукати когось, із ким можна розділити піцу. Гравітація - це найромантичніша річ у всесвіті. Вона - потреба речей бути разом.
     Ден занімів, дивлячись на татуйовану фею з прозорими крилами.
- Вау, - нарешті витиснув він. - Це було … глибоко.
- Це було безкоштовно, - Дінь-Дінь щиро посміхнулася. - А тепер дмухай на свій пилок. Бо якщо ми запізнимося, магія закінчиться, і піцерія закриється. А голодна фея - це набагато гірше, ніж глобальне потепління.
     Ден слухняно дмухнув на долоню. Золотаві іскри розлетілися під ногами, на секунду підсвітивши калюжу з бензиновими розводами так, наче це було нічне небо з мільярдами галактик. Потім вода почала левітувати, видовжившись у подобу екрану у кінотеатрі. На цьому дисплеї з’явився той самий спогад з дитинства Дена, але тепер із довшим хронометражем. Малюк щосили розгойдувався, зістрибував, підлітав вгору, а коли починав падати, його мама дбайливо ловила любителя польотів і ставила на землю. Він чимдуж мчав до гойдалки, аби повторити трюк. І знову, і знову, і знову…
- Не важливо, чи вмієш ти літати, - стомлено посміхнулася фея, - Єдине, що важить, чи знайдеться хтось, хто прагне спіймати тебе, якщо раптом упадеш.
     Екран повернувся у стан води, котра хлинула вниз, перетворившись на звичний вигляд калюжі.   
     Дінь-Дінь і Ден повернули за ріг, міцно притискаючись стопами до грішної, брудної, але такої дивовижної землі.


З рештою моїх творів маєте змогу ознайомитися на іншому сайті: https://poembook.ru/orfei22

Фідбек за номером: (096)3316875