Аналiтика ризикiв

          Небо над містом набрякло багряним, як свіжа гематома на обличчі боксера-невдахи. Артем закрив парасольку, бо від дрібного косого дощу вона захищала приблизно так само, як медична маска від фінансової кризи.
   Він поспішав на перше побачення з Оленою - жінкою, яка у профілі на Tinder позиціонувала себе як «Ніжна німфа, що шукає свого вікінга». Артем на вікінга не тягнув. Максимум - на підтоптаного друїда з хронічним радикулітом та вищою економічною освітою.
   Зустріч була призначена біля пам'ятника Шевченку. Кобзар дивився на Артема з неприхованим сумом, ніби заздалегідь знав фінал цієї драми. У Святодухівській церкві почали бити дзвони. У пам’яті парубка вигулькнув вірш Тараса Григоровича: «Ой гляну я раз на Бога, а тричі - на дівку…»
- Ой, Артеме? - пролунав голос ззаду.
   Наш герой розвернувся і закляк. «Ніжна німфа» на вигляд виявилася майстром спорту з пауерліфтингу з широченними плечима, на яких можна було б побудувати невеликий житловий комплекс. Сама Олена була вдягнена у рожевий спортивний костюм і тримала на повідку бульдога, у якого з пащеки густо скрапувала піна. Пес, судячи з виразу морди, вчора відсидів за розбій.
- Стояти тварюко! – владно гаркнула жінка, коли її домашній улюбленець спробував понюхати дупу болонки, котра чемно проходила повз. При цьому господарка так рвучко смикнула шкіряний повідок, що пес крутонув сальтуху і принижено заскавучав.   
- Привіт, - по-комариному пискнув Артем, відчуваючи, як його мужність евакуюється через п'яти.
- Ну що, вікінгу, куди підемо? - басом спитала Олена, дружньо ляснувши його по плечу, від чого у Артема змістилися два хребці. - Я знаю чудове веганське кафе - «Сита корова». Там роблять смузі з броколі. Ти любиш смузі з броколі?
   Смузі з броколі у вподобаннях Артема поступався навіть візиту до стоматолога. Але кулак Олени, розміром з хорошу капустину, натякав, що компромісів не буде.
   У «Ситій корові» Олена замовила два стакани шмарклеподібної зеленої рідини й тарілку з овочами. Погодувала пса з велетенської долоні преміальним кормом зі смаком сьомги. Собака харчувався краще за Артема. Парубок обережно сьорбнув смузі. На смак це було так, ніби хтось скосив газон, залив його гнилою болотяною водою і пропустив через блендер.
- Ну, розкажи про себе, - скомандувала Олена, хрустко жуючи селеру. - Чим займаєшся?
- Я... офісний працівник, - тихо відповів Артем.
   «Ніжна німфа» голосно розреготалася. Від її сміху затремтіли келихи на сусідньому столику.
- Хіба ж це робота для мужика? – миттєво знецінила сказане нова знайома. – От я – майстриня нігтьового сервісу.
   «Манікюрша», - подумки перевів людською мовою наш герой. Зиркнувши на неохайні обгризені нігті Олени, зрозумів, що перед ним чоботар без чобіт.   
- Я... аналітик ризиків в банку, - зізнався Артем, дивуючись, що мусить відчувати з приводу сказаного сором.
- Аналітик ризиків? Ну то проаналізуй ризик. Я колишнього чоловіка закатала в асфальт. Фігурально, звісно. Він просто аліменти не платив. Якщо чесно, то нащо марнувати дефіцитний асфальт? Просто маю за хатою кладовище колишніх, - обличчям жінки ліниво, наче сита гадюка, проповзла самовдоволена посмішка. – А що в тебе є? – недоладно запитала нова знайома.
- Що в мене є? – не второпав Артем, отетеріло витріщившись на «Ніжну німфу». 
- Ну там авто, квартира, дача за містом. Чундрик залюбки гуляв би на дачі.
- Чундрик? – знову перепитав Артем.
- Мій пес – Чундрик. Ось же він.
     Бульдог присоромлено опустив очі, розуміючи, що з нього безжалісно познущалися на лінгвістичному рівні.
- Чундрик срав би скрізь, а ми на дачі можемо посадити квасолю та базилік.
   Це безапеляційне «ми» гострим лезом різонуло витончений слух нашого героя.
   Артем проковтнув грудку в’язкої слини і раптом чітко зрозумів: небо кольору гематоми на початку вечора було передвісником лиха. Варто чимшвидше дати драла.
- Я на хвилинку в туалет, - збрехав він, підводячись на тремтливих ногах.
   Здійснити задум виявилося непросто, бо «Ніжна німфа» миттю прицвяхувала його до стільця важким зневажливим поглядом. Трохи повагавшись, зрештою подарувала чітку вербальну згоду. 
- Біжи, козаче, тільки недовго, бо вип’ю твою смузю!
   Артем зайшов до вбиральні, відчинив маленьке кватиркове вікно, що виходило у двір, і оцінив шанси. Ризик був високим. Вікно було вузьким, а Артем - не надто гнучким. Але бажання жити творить дива. За три хвилини, обдерши лікті та втративши один туфель, аналітик ризиків уже біг по калюжах у бік метро.
   Він поспішав, шкутильгаючи на ліву роззуту ногу, а над містом нарешті пішла злива, змиваючи багряну гематому з неба. Парасоля лишилася у «Ситій корові». Ну й дідько з нею! Артем посміхався. Це було його найкраще побачення, адже головний ризик у своєму житті він щойно успішно ліквідував.



З рештою моїх творів маєте змогу ознайомитися на іншому сайті: https://poembook.ru/orfei22

Фідбек за номером: (096)3316875