Захисник

- Ваша честь! - вигукнув адвокат, змахнувши широким рукавом мантії, від чого в залі суду на мить матеріалізувався легкий запах розчарування та присмак дешевої кави «три в одному». - Мій підзахисний не міг вкрасти цей велосипед. Оскільки самого велосипеда, як об'єктивного феномена, не існує! Це лише умоглядний концепт, деконструйований суспільством споживання!
     Обвинувачений - занедбаний чоловік із вічним сумом в очах - тихо зітхнув, розуміючи, що його шанси відбутися мінімальним штрафом низькі, наче відсоток жирності на дієтичному кефірі. 
- Ба більше, - повів далі адвокат, драматично підіймаючи вказівний палець над головою. - Якщо ми згадаємо Бодріяра, то крадіжка симулякра є лише подвоєнням ніщо. Велосипед - це знак без референта. Як можна судити людину за асиміляцію знака?
     Суддя, що трохи задрімав, розплющив одне око. Світ навколо збирався з пікселів важко й неохоче.
- Адвокате, - прохрипів суддя, підпираючи голову рукою. - Ваша постмодерністська іронія не звільняє від сплати судового збору. Якщо велосипед - це симулякр, то чому потерпілий мусив йти додому пішки, відчуваючи цілком реальний екзистенційний біль у суглобах?
- Бо біль - це єдина істина, яку ми заслужили після смерті суспільної совісті внаслідок порушення категоричних імперативів Канта. - без вагань парирував адвокат, - До того ж, Ваша честь, потерпілий йшов пішки не через відсутність велосипеда. Він йшов, бо шукав сенс буття. Велосипед лише обтяжував його дух матеріальним симулякром колеса! Моєму підзахисному треба виписати премію за духовне визволення громадянина!
- Досить екстравагантна спроба замаскувати банальний грабіж під онтологічний катарсис, колего, - подав голос прокурор, неспішно підводячись зі свого місця та поправляючи бездоганно випрасувану краватку. - Ваша честь, сторона обвинувачення змушена нагадати, що ми перебуваємо в залі суду, а не на запізнілому семінарі зі світового постструктуралізму. Якщо захист намагається апелювати до смерті суспільної совісті, то я змушений констатувати смерть логіки у цій промові.
- Обвинувачення мислить категоріями наївного реалізму, - парирував адвокат, драматично розводячи руками. - Ви намагаєтеся застосувати позитивістське право до ситуації, яка за своєю суттю є чистою метафорою. Мій підзахисний лише здійснив трансцендентальний перехід права володіння: перенесення корисності предмета з однієї феноменальної площини в іншу.
- Ваш підзахисний, - сухо перебив прокурор, заглядаючи в матеріали справи, - здійснив акт перекушування залізного замка гідравлічними ножицями. Це вельми матеріальний прагматизм, далекий від умоглядних концептів. Якщо велосипед - це симулякр, то чому затриманий намагався продати цей «знак без референта» на місцевому ринку за дві тисячі гривень? Це реквізиція чи звичайна спекуляція на ринку ілюзій?
     Обвинувачений знову важко зітхнув, дивлячись на свої старі черевики. Він уже щиро шкодував, що не найняв звичайного державного адвоката, який просто б попросив суд зважити на важкі життєві обставини, тяжку родову травму, недоколисаність, розлучення із дружиною та хронічний алкоголізм, який у нашій країні чомусь слугує пом’якшувальним фактором будь-якого злочину.
     Суддя міцно стиснув пальцями перенісся. У його голові Бодріяр та прокурорський позитивізм влаштували таку гучну дискусію, що мігрень спалахнула з силою стоваттної лампи. Ритмічний стукіт у скронях заглушав будь-які аргументи.
- Досить... Припиніть цей інтелектуальний тероризм, - прохрипів суддя, піднімаючи руку. - У мене від ваших референтів зараз лусне черепна коробка. Голова болить так, наче я особисто перекладав усе зібрання творів Гайдеґґера без словника.
- Але ж, Ваша честь, правова визначеність сутності об'єкта... - спробував вставити слово прокурор.
- Я сказав - досить! - суддя роздратовано стукнув молотком по столу. - Суд ухвалює вирок. Зважаючи на повну когнітивну неспроможність сторін дійти згоди щодо фізичного існування предмета крадіжки, а також через нестерпний головний біль головуючого судді... обвинуваченого виправдати. За браком складу злочину в моєму теперішньому сприйнятті реальності. Справу закрито. Всі вільні.
     Суддя швидко підвівся й майже вибіг у нарадчу кімнату, мріючи лише про дві таблетки цитрамону і тишу, в якій не буде жодного натяку на постмодерн.
     Адвокат задоволено поправив мантію, гордо глянув на розгубленого прокурора і вдячно пригадав студентські роки. Насправді філософія була єдиним предметом, який він не прогулював в інституті. І то лише тому, що лекції вела неймовірно симпатична аспірантка з очима кольору ніцшеанської безодні. Вона так звабливо закидала ногу на ногу, розповідаючи про трансцендентне, що наш герой мимоволі конспектував навіть її зітхання, а тепер ці уривкові знання та вміння апелювати до авторитетів блискуче рятували його безнадійну кар’єру.

З рештою моїх творів маєте змогу ознайомитися на іншому сайті: https://poembook.ru/orfei22

Фідбек за номером: (096)3316875