Харон

...........................Любов зла - полюбиш і козла!І козли цим користуються …




 Стадо баранів та овець, яке мучив божевільний страх смерті попереду, не хотіло рухатися по загону на бійню, відчуваючи, що це буде його останній шлях.
Забійники вже втомилися і зневірилися заганяти овець.
- Чуєш, бригадире, що на руках кожну заносити, чи що? Веди свого козла! – закричав Грицько-забійник, витираючи піт з чола.
- Гаразд вам кричати, на себе подивіться - самі, як стадо... Щас прижену... - бригадир, смачно сплюнувши, загасив козячу ніжку об жовтий ніготь великого пальця коряжистої клешні, що в інших називається рукою, і пішов за козлом.…
Як завжди, забійників виручив досвідчений доглянутий козел на прізвисько Харон. Бригадир, привівши його з загону, одягнув йому на шию дзвінкий бронзовий дзвіночок із зеленою стрічкою, поставив на чолі стада, і Харон пішов сміливо вперед, знаючи, що попереду на нього чекає смачна зелень і капуста… Вівці осміліли, замекали і безладним натовпом, яка напирала, почали втягуватися в жерло забійного цеху назустріч смерті; спокій ватажка згладив їх страх - ватажок знає, що робить! Харон, пройшовши забійшиків, підійшов до бригадира, підняв верхню губу, ніби криво либлячись, затрусив бородою, вимагаючи своєї звичної нагороди.
- На, їж, ти свою справу зробив, - сказав, посміхнувшись, бригадир Іван, простягнувши козлу частину капустяного качана.
Козел, було, потягнувся за капустою, але не став брати її з рук… тоді бригадир злодійкувато озирнувшись, сунув йому свої секретні ласощі – пук коноплі… Харон і від неї відмовився, опустив голову і затрусив бородою…
— На, Харончику, на… — тицьнув у козячу морду звичні ласощі бригадир, за які Харон завжди робив свою чорну справу…
Харон не взяв ласощі.
- Чи не захворів Харон, дядьку Вань, га? - затурбувався молодий забійник Гришка...
- Нї... навряд чи... відведи його в загін, пущай відстоиться до завтра, - похмуро відповів бригадир, дістаючи з кишені ватника недокурену козячу ніжку, запихкав запашним самосадом, сів на лаву, дивлячись в одну, відому йому, точку в просторі....
Наступного ранку заготівельники привезли нове стадо, і картина почала повторюватися... стадо наполегливо відмовлялося йти вперед у забійний цех, жалібно мекало, металося на всі боки, крім напрямку до цеху...
Навели Харона.
Надягли дзвіночок.
Підштовхнули вперед у стадо.
А Харон не хоче рухатися з місця... стоїть, опустивши голову...
- Дядьку Вань, я ж учора казав, що Харончик захворів... - сказав Грицько.
- Стривай... На, Хароне, їж... - бригадир простягнув козлу свіжий лист капусти, в який було загорнуто коноплі...
Харон навіть голови не підняв, стояв, тремтячи всім тілом і нервово мітячи бородою землю.
- Усі п..ц Харону…, він заслужив спокій… Тягніть його на бійню… чого роти повідкривали?! - гаркнув бригадир Іван і зняв з шиї цапа похоронний дзвін.…
- Що це з ним? - не вгавав забійник Гришка ...
- А то! Навіть кінь у пальто, зрештою, відмовляється орати… Все, був Харон, та весь вийшов! Навіть до козла зрештою доходить, чим він займається…!
Бригадир підійшов до стенду і повісив на гачок, який беззубо брязнув у його здоровенному кулачищі, дзвіночок, зі словами:
- Та-а-ак-с... Слуга баранів Козел помер... Хай живе Козел! - філософськи сказав бригадир Іван, як повісив дзвіночок на гачок з цифрою 6, - підгодотуємо Харона 7…
- Так що сьогодні вам доведеться попрацювати за козла, щоб отримати свою пайку, - криво посміхаючись, сказав Іван.