Господи вразуми всех нас грешных

ГОСПОДИ ВРАЗУМИ ВСІХ НАС ГРІШНИХ

Слава Ісусу Христу і мир вам, дорогі брати і сестри!
Нехай Милосердний Господь благословить вас і збереже наші родини, наші домівки, наших дітей і дасть нашій багатостраждальній землі пережити цей страшний час.
Сьогодні неможливо мовчати про те, що відбувається навколо нас. Ми бачимо зруйновані будинки, пожежі, пошкоджену інфраструктуру, склади, розподільчі центри, місця, де зберігалися продукти та товари, необхідні для звичайного людського життя. І мимоволі виникає запитання: що відбувається з людиною, коли війна приходить уже не лише на поле бою, а й туди, де лежить хліб?
Бо хліб — це не просто товар. Для людини хліб — це життя. Поруч із хлібом стоять вода, ліки, тепло, дитяче харчування — усе те, без чого неможливо спокійно прожити навіть одного дня. І тому особливо страшно, коли війна торкається того, що призначене для мирного життя. Коли вогонь приходить туди, де мають зберігатися продукти, людина починає розуміти: війна вже не десь далеко. Вона стукає просто у двері її дому, приходить на її кухню, до її каструлі, у саме її життя. Але тут ми, християни, повинні зупинитися й запитати самих себе: що відбувається не лише зі складами, а й із людським серцем? Бо склад можна відновити. Нові продукти можна привезти. Новий будинок можна збудувати. Зруйновану дорогу можна відновити. Але якщо війна зруйнує людське серце — ось це буде лихо набагато страшніше Господь наш Ісус Христос навчив нас молитися: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». Зверніть увагу: людина просить у Бога не ракет, не багатства, не влади над іншими людьми. Вона просить хліба. Хліб — це образ самої необхідної для життя Божої милості.
І тому той, хто свідомо перетворює хліб, воду, ліки та необхідні для життя речі на засіб тиску на мирних людей, чинить страшний моральний злочин. А якщо конкретний напад на мирний об’єкт справді був свідомо спрямований проти цивільного населення, винні мають відповідати перед людським судом і, передусім, пам’ятати про Божий суд.
І тут я хочу сказати одну річ цілком ясно. Я не хочу проклинати російський народ. Я не хочу проклинати український народ. Я не хочу проклинати жоден інший народ. Народ — це не президент. Народ — це не армія. Народ — це не політичне керівництво. Народ — це мільйони живих людей: діти, старі, матері, батьки, робітники, учителі, лікарі, священники, прості люди, які хочуть жити, ростити дітей і повертатися ввечері додому.
Тому не можна переносити злочин однієї людини на цілий народ. Але так само не можна називати злочин чеснотою лише тому, що його вчинено під нашим прапором. Вбивство залишається вбивством під будь-яким прапором. Жорстокість залишається жорстокістю будь-якою мовою. Руйнування мирного життя залишається руйнуванням мирного життя незалежно від того, хто його вчинив.
І тут християнин повинен мати мужність назвати зло злом, але водночас не дозволити злу оселитися у власній душі. Це дуже важко. Бо коли людина бачить зруйнований будинок, чує сирену, дізнається про загиблих, бачить дитину, яка залишилася без батька чи матері, серце природно наповнюється гнівом. Але Христос не сказав нам: «Не помічайте зла». Христос закликає нас не ставати рабами зла.
Гніватися на злочин — не означає ненавидіти всіх людей. Вимагати справедливості — не означає бажати мук кожній людині, яка опинилася по інший бік кордону. Молитися про припинення війни — не означає погоджуватися зі злом. І особливо важливо пам’ятати про це зараз, коли інформаційний простір щодня намагається перетворити людське серце на поле бою.
Нас хочуть змусити ненавидіти всіх. Але християнин повинен сказати: ні. Я можу ненавидіти злочин, але не зобов’язаний ненавидіти людину. Я можу вимагати суду над винним, але не зобов’язаний бажати смерті його дітям. Я можу захищати свою землю, своїх близьких і свій дім, але не повинен перетворювати свою душу на місце, де ненависть стає новим богом.
Бо Бог — єдиний Бог. Ні Росія не є Богом. Ні Україна не є Богом. Ні Америка не є Богом. Жодна армія не є Богом. Жоден президент не є Богом. Жоден патріарх не є Богом. І жоден державний кордон не є святинею, вищою за людське життя. Святий лише Господь.
І одного дня кожна людина — від найпростішої до найвпливовішої — постане перед Ним. Не матиме значення, який кабінет вона займала. Не матиме значення, скільки в неї було грошей. Не матиме значення, скільки людей називали її великою. Перед Богом залишиться лише людина і її душа. І тоді постане запитання: що ти зробив із владою, яка була тобі дана? Що ти зробив із людьми, які були поруч із тобою? Що ти зробив із тими, хто був слабшим за тебе?
Чому дитина залишилася без батька? Чому мати плаче над могилою сина? Чому старий сидить у холодній квартирі? Чому хвора людина залишилася без ліків? Чому хліб став предметом страху? На ці запитання не можна відповісти лозунгом. На них не можна відповісти державним гімном. На них не можна відповісти красивою промовою. На них доведеться відповідати перед Богом. Але, дорогі брати і сестри, я хочу сказати й інше: не будемо панікувати. Так, склади можуть руйнуватися. Так, можуть відбуватися перебої. Так, війна може порушувати звичний уклад життя. Але доки ми живі — ми можемо допомагати одне одному. Якщо у вашого сусіда немає хліба — поділіться хлібом. Якщо в літньої людини немає грошей на продукти — допоможіть їй. Якщо поруч самотня мати — не проходьте повз. Якщо поруч хвора людина — запитайте, чим ви можете допомогти. Якщо поруч старенький, якому важко принести воду, — принесіть воду. Якщо є можливість купити продукти для родини, яка сьогодні не може собі цього дозволити, — купіть. Не запитуйте спочатку: «А чому він сам не може?» Спочатку запитайте: «А чи можу я допомогти?» Бо саме тут християнство перестає бути словами й стає життям Зруйнували склад — ми збудуємо новий. Зруйнували будинок — ми його відновимо. Згасло світло — запалимо свічку. Закінчилася їжа — поділимося останнім. Людина залишилася сама — станемо поруч. Ось тоді війна не отримає головного. Вона не отримає нашого серця.
Нехай руйнуються стіни, але нехай не руйнується милосердя. Нехай горять склади, але нехай не горить у нас любов. Нехай ворог намагається посіяти страх, але ми будемо сіяти надію. Бо справжня перемога починається не тоді, коли одна людина змусила іншу схилити коліна. Справжня перемога починається тоді, коли людина, яка пережила зло, все-таки зберегла здатність чинити добро.
Ось чого найбільше боїться зло. Воно хоче, щоб ми стали схожими на нього. Воно хоче, щоб ми перестали розрізняти людину і ворога. Воно хоче, щоб ми почали вважати чуже життя дешевим. Але Христос говорить нам інакше: залишайтеся людьми, навіть тоді, коли навколо панує безлюдяність. Залишайтеся милосердними, навіть тоді, коли навколо жорстокість. Залишайтеся вірними Богові, навіть тоді, коли здається, що навколо надто багато темряви.
Бо хліб може зникнути з полиці, але Божа милість не зникає. Може зруйнуватися склад, але не зруйнується Церква Христова. Може згаснути світло в домі, але не повинно згаснути світло в людській душі. Може бути розбите вікно, але нехай не буде розбите серце.
І дай Бог, щоб колись над нашою землею знову стояв не запах диму й горілого металу, а запах свіжого хліба. Щоб замість сирен лунали дзвони. Щоб замість похоронів було більше хрещень і вінчань. Щоб діти прокидалися не від вибухів, а від сонячного світла. Щоб матері не чекали своїх синів із війни, а зустрічали їх удома. Щоб порожні склади знову наповнювалися хлібом.
І щоб людство нарешті згадало просту істину: землю можна намагатися завоювати силою, але людське серце силою не завоюєш. Людська душа належить Богові.
Тому будемо молитися: Господи, збережи наші землі. Господи, збережи мирних людей. Господи, збережи дітей. Господи, збережи тих, хто захищає життя людей. Господи, зупини війну. Господи, врозуми тих, хто приймає рішення. Господи, утримай руку того, хто збирається вчинити злочин. Господи, дай розум тим, хто має владу. Господи, дай мудрість тим, хто шукає миру. Господи, не дай нам озлобитися. Господи, не дай нам втратити людське серце. Господи, дай нам хліб наш насущний і навчи нас ділитися ним із тим, у кого сьогодні його немає.
Слава Богу за все. Нехай Господь благословить нас Своєю любов’ю, Своїм милосердям і Своїм людинолюбством. В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Автор священик Олександр (Широков)30,08,2026 м Київ Україна.